– Чому твоя мати не хоче переїхати в порожню квартиру? – тихо питала я у чоловіка. – Ми тіснимося всі разом у двокімнатній, а однокімнатна в центрі – порожня.

– Ти ж її чудово знаєш, – виправдовувався Максим. – Вона не хоче жити сама і вважає, що зараз у нас все ідеально.

– Клас, – злилася я. – Особливо стане ідеально за чотири місяці, як дитина наша з’явиться.

– Може нам туди перебратися? – пропонував чоловік. – Звичайно, місця небагато, але краще втрьох в одній кімнаті, ніж вчотирьох у цій квартирі.

– Такий собі варіант, – бурчала я. – Якщо чесно міркувати, то їй одній місця було б достатньо. Час уже щось вирішувати з цим.

Максим намагався підібрати потрібний момент, щоб у матері був гарний настрій. Він намагався акуратно просувати свої інтереси, щоб не образити матір, і щоб не створювалося враження, що вони з дружиною виганяють її з власного будинку.

– Мені подобається моя квартира, тому про переїзд не може бути й мови, – рішуче заявила Таїсія, вислухавши всі пропозиції сина.

– Але після появи дитини тут тісно буде, – терпляче пояснював своє прохання Максим. – У тебе маленька кімната, а наша – взагалі прохідна. Зрештою, нікому спокою не буде.

– Не подобається жити зі мною, шукайте окреме житло в оренду, – рішуче відповіла вона.

– Але ж квартира бабусі стоїть порожня, – не розумів такої завзятості чоловік. – Якщо ти не хочеш туди пускати квартирантів, то давай ми з Дашею переїдемо туди.

– Ні, – безапеляційно заявила Таїсія.

– Але ми хочемо жити окремо, – наголосив Максим.

– Тему закрито, і перегляду вона не підлягає, – викарбувала вона.

Я сердилась на чоловіка, тому що він не зумів з матір’ю домовитися, але найбільше я була сердита на свекруху.

– Бачу, як твоя мати до майбутнього онука ставиться, – ходила я по кімнаті. – Місця немає, через безсонні ночі з дитиною вона нам весь мозок винесе, і взагалі, сім’я має жити окремо.

– Ага, – відповів чоловік. – Не треба було одразу після весілля у квартиру матері заїжджати.

– Загалом, я розраховувала, що це буде тимчасово, – чесно відповіла я. – Ти ж сам розповідав, що лишилося житло твоєї бабусі, й навіть із гарним ремонтом.

– Я розраховувала, що Таїсія Петрівна до мене придивиться, і згодом дозволить нам самостійно своє життя будувати на окремій території.

– Хочеш, сама з матір’ю розмовляй! – розсердився Максим. – Я з нею чубитися не збираюся!

Я спочатку намагалася натяками свекруху підштовхнути до ідеї з переїздом. Але вона ігнорувала натяки, та постійно переводила розмову на інші теми.

У результаті я налаштувалась на відверту розмову, намагаючись акуратно висловлювати свої думки та прохання.

– Ти думаєш, я дурна? – Образилася свекруха. – Ти спочатку мене натяками допікала, тепер уже прямо дієш.

– Зрозумійте правильно, – не здавалася я. – Нам справді тісно, ​​а після появи дитини спокою не буде у хаті. Ви людина поважного віку, вам відпочивати треба більше, і берегти себе.

– Я хочу брати участь у житті онука, – наводила вона свої аргументи. – До того ж невже нам погано живеться?

– Ні, але… – намагалася я бути послідовною.

От і добре, – Таїсія давала зрозуміти, що розмова закінчена. – Ми з батьком Максима після весілля жили з його батьками та сестрою в однокімнатній, і нічого.

– Але зараз інші часи, тоді інших варіантів не було, – намагалася сперечатися я.

– Ми цю квартиру самі з чоловіком купували, коли Максим у перший клас пішов, – продовжувала вона. – Однокімнатна залишилася від моїх батьків, і я ще не вирішила, як нею далі розпорядитися.

– Але ж це марення! – психанула я. – Від того, що самі мешкали у складній ситуації, створювати додаткові труднощі нам із Максом!

– З чого ти взяла, що ми жили складно? – Образилася свекруха. – Однією сім’єю живеться легше, це ви намагаєтеся відокремлюватися.

Я була засмучена і чоловіка постійно пиляла. Я навіть думала продемонструвати гордість, і тимчасово до своїх батьків перебратися.

– Не правильно так чинити, дочко, – сказала мені розважлива мати. – Ти маєш розуміти, що якщо зараз до нас переїдеш, тільки щоб чоловіка позлити, потім сама й залишишся.

– Як це пов’язано? – гнівалася я. – Нехай Таїсія задумається, що з її вини може розвалитися сім’я сина. І Максим нехай продемонструє свою рішучість.

– Ага, а може вийти навпаки, – казала мені мати. – Ти тільки за поріг, а свекруха почне йому у вуха погане про тебе лити. Залишишся одна в результаті, ще й з дитиною на руках.

– Але ж ви з батьком нас не виженете? — скиглила я.

– Ти зовсім збожеволіла? – намагалася привести мене до тями мати. – Наші двері завжди відчинені для вас. Хочете переїхати, ласкаво просимо. Тільки з чоловіком переїжджай, якщо сім’ю хочеш зберегти.

Я подумала про цю розмову і трохи запалу зменшила, бо жити на околиці в такій самій двокімнатній з батьками, не здавалося мені ідеальним виходом.

Тим більше, що з батьками жила моя молодша сестра, і наш переїзд перетворив би маленьку квартиру на гуртожиток.

Свекруха сама більше цю тему не порушувала, а я продовжувала генерувати ідеї. Потрібно було терміново щось придумати, бо до кінця терміну залишалося три місяці, а ми навіть не знали, де поставити ліжечко сина.

– Я тут подумала і вирішила, – розпочала Таїсія з нами розмову, за два місяці до появи онука.

– Що? – з надією одночасно випалили ми.

– Даші термін в липні, – підраховувала вона. – Я саме на дачі планую займатися консервацією та заготівлями, тож у вас буде трохи часу, щоб звикнути до ролі молодих батьків.

– А потім, як будемо жити? – хотіла я повного розуміння. – На дачі ви пробудете не більше як місяць, це нічого не вирішує.

– Далі житимемо, так само як і сьогодні, – викарбувала Таїсія. – А в чому проблема?

– У тісноті проблема, – не стримався Максим. – І ще проблема у відсутності особистого простору. Ми в прохідній кімнаті спимо, і ти ходиш через нас у спальню. А через пару місяців ще немовля додасться.

– Ну, даруйте, палаців заморських не маємо, – знову образилася пенсіонерка. – Можу знову запропонувати: не подобається вам – йдіть на орендоване житло.

Я не розуміла такої принциповості, а у Максима остаточно здали нерви від постійних розмов на цю тему. І він справді знайшов в оренду однокімнатну в іншому районі.

Ми швидко переїхали. Тепер чоловікові було далеко та незручно їздити на роботу, квартира була маленькою, але там ми змогли бути самі собі господарями.

– Несподіване і дурне рішення, – сказала Таїсія.

– Ми одразу і чесно все сказали, – не збирався здаватись Максим. – Якщо ти вважаєш, що правильно нам з маленькою дитиною блукати чужими кутами, нехай так і буде.

– Це ваше рішення, – зберігала вона незворушність. – Я вас з дому не виганяла, самі вередуєте багато, і ось результат.

Я відчувала свою провину через неприємну ситуацію, і ловила косі погляди свекрухи. Максим був злий і скривджений на матір, яка відмовилася виявити розсудливість та розуміння.

Таїсія називала мене винуватцем колотнечі, та вважала мій вплив на свого сина занадто сильним.

– Даремно ти так! – казала Таїсії її подруга Віра. – Варто поступитися молоді однією із двох квартир.

– Ну, ні! – Не здавалася жінка. – Бракувало, щоб якась дівка мені умови ставила, і майном моїм розпоряджалася.

– Так у тебе один син, – намагалася стукати Віра. – І тепер від цієї “дівки” багато в чому залежить, чи матимеш ти доступ до онуків та сина.

– Куди вони подінуться, – міркувала Таїсія. – Зараз потикаються чужими кутами, і назад прийдуть проситися. А я ще подумаю, на яких умовах приймати їх, і чи взагалі приймати.

Але очікування жінки не справдилися: син із сім’єю не повернувся ні через рік, ні через два. Влаштувався на другу роботу, оформив іпотеку, та намагався всім необхідним дружину та сина забезпечувати.

Таїсія вважала таку поведінку, проявом грубості та дурості. А у правильності своєї позиції навіть не сумнівалася – надто горда вона була, щоб свої помилки визнавати! А ви що скажете про таку поведінку матері? Ви її схвалюєте, чи засуджуєте?