Давно здогадувалася Агата, що її чоловік Максим часом їй зраджує, але нічого не могла побачити.

Чоловік був обережний і хитрий, вдома поводився так вже добре, що дружина часом починала сумніватися у своїх підозрах.

Але, як кажуть: «скільки мотузочці не витися…». Якось повернувшись від матері з села не наступного дня, а саме ввечері того ж дня, вона відчинила двері до квартири, а там музика та веселощі.

Агата пройшла в кімнату і побачила картину у всій красі: свого Максима і молоду дівчину. Вони навіть і не помічали, що вона стоїть у дверях.

– Ой, Максику, – ахнула дівчина і чоловік повернувши голову, зустрівся поглядом з дружиною.

– Агато?! А ти наче ж завтра мала бути… – пробурмотів він.

Агата аж побіліла від такої картини.

– Повернуся за годину, щоб духу вашого тут не було! А ти збери свої речі і йди! – вона розвернулася і вискочила з квартири, сльози пішли градом.

– Піду до Рити, поки не зовсім пізно, – вирішила вона і вийшовши зі свого під’їзду, попрямувала до сусіднього. – Добре, що моя подруга живе поруч. Добре, що донька живе в іншому місті, не бачить цей весь бруд.

Подзвонивши в двері до подруги вона здивувалася, як швидко та відчинила, наче чекала її.

– О, Агато, привіт, ти чогось спізнилася? – але побачивши її обличчя осіклася.

– Рито, ти одна?

– Так, Павлик мій у нічну зміну пішов, а в тебе щось сталося?

Агата сіла на диван і розплакалася ще сильніше. Рита принесла води. Випивши і заспокоївшись трохи, вона сказала:

– А я ж підозрювала, і ось на власні очі все побачила. Уявляєш, Рито, мій чоловічок привів молоду дівчину в нашу квартиру, в нашу подружню постіль.

– Нічого собі, – сказала Рита. – Ну ти залишайся у мене, Павло все одно після восьмої ранку приїде, а ти вже на роботу підеш.

– Ні, Риточко, я йому сказала, що прийду за годину, і щоб він забирався з квартири з цією…

– Зрозуміло. Ну і Максим, не очікувала я від нього такого, – говорила подруга, – а хоча, як тут дізнаєшся, що в нього на думці, він у тебе дуже говіркий, кому хочеш зуби заговорить.

– Взагалі я давно підозрювала, що в нього хтось є, – казала Агата, – завтра ж поїду подавати на розлучення.

– Розумію тебе, подруго і навіть відмовляти не буду. Немає йому вибачення, – співчувала Рита. – Та й які твої роки, всього сорок три, так що в житті буде ще в тебе щастя.

– Ой, Рито, не до цього мені.

Прийшовши додому, Агата і справді не застала чоловіка, але все було розкидано. Спати вона не хотіла і вирішила зробити прибирання. Спати лягла о другій годині ночі, все вимила, провітрила, закинула прання в машинку.

Наступного дня вперше у житті вона запізнилася на роботу. Але Агата мала особливий випадок – їздила подавати документи на розлучення. Агата мала нотаріальну контору, тому звітувати ні перед ким їй не потрібно, затрималася і затрималася. Віра з Артемом і без неї справляються, вона може спокійно покластися на своїх колег.

Настрій у неї сьогодні був не дуже якийсь, але так трапилося в житті і треба жити далі. На цьому життя не закінчується. Тим більше, вона підозрювала чоловіка в невірності.

Сумні роздуми зупинив телефонний дзвінок. Чоловічий голос радісно повідомив:

– Лізо, привітай мене, я вільний, як пташка в польоті…

– Вітаю, – сумно відповіла Агата, – тільки я не Ліза…

– Ой, я неправильно набрав номер, чи що, – він скоромовкою продиктував номер, остання цифра виявилася сім, а в Агати вісімка.

– Остання – вісім, – сказала терпляче Агата.

– Ааа, вибачте, тоді зрозуміло, переплутав цифру, а куди подзвонив, якщо не секрет?

– Це – нотаріус.

Ого, дякую, а втім, можливо, ви мені незабаром знадобитеся і я скористаюся вашими послугами.

– Завжди будь ласка, будемо раді, – якось без емоцій промовила вона.

Час ішов своєю чергою. Агата чекала на розлучення, додому приходила не в настрої, ще все свіже й нагадує їй про все, що тут сталося.

– Господи, і як Максим додумався привести додому цю… Хоч би була красуня, а то так… Мабуть йому все одно, – думала вона, але намагалася відключатися від цих думок, дочці поки не дзвонила і не повідомляла, що розлучається з її батьком.

Агата розбирала документи у себе в кабінеті, коли після обіду зателефонував знову той самий чоловічий голос, який на той раз помилився.

– Здрастуйте, у вас все нормально? – запитав він.

– Щодо роботи чи в особистому плані? – здивувалася Агата.

– Нууу, скажімо взагалі?

– Все чудово, – відповіла вона, – А як поживає ваша Ліза? До речі, ви вже відсвяткували свою свободу?

– Нормально поживає. Але ні, не відсвяткував, поки нема з ким.

– А Ліза?

– Так це моя сестра, а в неї завжди немає часу, троє дітлахів.

– А що ви хотіли? – запитала Агата.

– Незабаром мені доведеться до вас звернутися. Я розлучився.

– Зрозуміло, – буркнула Агата. – Ну що ж, приходьте, оформимо все, що потрібно.

Другий день поспіль іде дощ, осінь, сльота. Агаті хотілося плакати.

Колегам вона не сказала, що розлучається з чоловіком, навіщо їм знати, вони ще молоді, у них своє життя. Та й не подобається Агаті, коли її шкодують…

…Петро після розлучення з дружиною Ірою нарешті прийшов до тями. Звичайно не з приємних цей процес розлучення.

– Мені б не хотілося більше в житті розлучатися, – думав він. – не сподобалася мені суддя, стала на бік дружини, зрозуміло, жіноча солідарність. Напевно, на відплату за своє невдале життя там відчитувала мене, а мені все одно.

Коротше витримав я і дружину, і суддю. Натомість свободу мені дали. Почувши про те, що мій шлюб розірвано, я відчув величезне полегшення. Щоправда, лише пів справи зроблено. Залишився поділ майна. Цікаво, чи Іра чесно ділитиме, чи знову щось придумає? – роздумуючи, він лежав у себе на дивані.

Чомусь згадав, як неправильно набрав номер сестри, вона тільки-но змінила номер телефону. Йому не терпілося повідомити новину про те, що він нарешті вільний. Але потрапив не туди.

– До речі, дуже приємний голос я почув, коли помилився і не шкодую. Тільки якийсь сумний голос. І втрапив не кудись, а в нотаріальну контору, буває ж… Ну що ж у зв’язку з останніми подіями, дуже може стати в нагоді ця контора. Не стану ж я жити разом з Іркою під одним дахом, набридла вона мені.

У Петра з Іриною трикімнатна квартира. Син одружився та поїхав по своїй роботі разом із сім’єю. Вони вже деякий час живуть по різних кімнатах, на квартиру він поки що не з’їжджає, сподівається, що цю розміняють. Та й дружина вдома майже не є, живе у свого друга.

Правда іноді ночує вдома, але тоді вона робить нестерпним життя колишнього чоловіка. Ось, наприклад, учора ще вдень вона приїхала в квартиру. Сьогодні зранку першою зайняла ванну і стирчала цілу годину там, напевно, щоб Петро спізнився на роботу.

– Ну гаразд, я теж не ликом шитий, – думав Петро, поглядаючи на годинник і розуміючи, що Іра спеціально доводить його. – Вмиюся на кухні, вип’ю кави і на роботу. А якщо чесно, мені шкода її освічена, музиканта. Це зараз вона захоплюється і зазирає йому в рота, а потім влаштує йому веселе життя.

На роботу поїхав вчасно, посміюючись.

– Ірка, там сидячи у ванній, напевно, думає, я нервуюсь і спізнююся. Ну така вона, що з неї взяти.

Приїхавши на роботу, він згадав той приємний голос, йому захотілося почути його, правда він того разу був сумним.

– А може, тому що осінь, і вона навіює сум. А можливо вдома щось не в порядку? Потрібно зателефонувати і дізнатися… Дивно, але мені дуже хочеться почути її голос. А втім, і не тільки почути, а й хочеться її побачити.

Агата чекала на клієнта, який нещодавно їй зателефонував, у цей час заграла мелодія на її телефоні. Вона почула голос того незнайомця, котрий помилився однією цифрою.

– Здрастуйте, це Петро, як вас можна знайти?

Вона пояснила.

– Ого, то значить Петро, – подумала вона і підійшла до дзеркала. – Ну що ж, Агато, невже ти знову хочеш подобатися, – спитала сама себе подумки.

Агата чекала на Петра, він приїхав швидко.

– Боже мій, а він симпатичний чоловік, високий, сивина на скронях проблискує, стрижка коротка, очі добрі, – промайнуло в неї в голові.

– Здрастуйте, ще раз, Агато, – я прочитав ваше ім’я там на табличці, – весело повідомив він, підійшов до неї, вона простягла руку, він потис обережно.

– Я слухаю вас, Петре, – показала вона рукою на крісло навпроти.

– Якщо чесно, то я прийшов просто познайомитися, – сказав він щиро й усміхнувся, а вона аж розгубилася.

– Так? А я думала у справі…

За вікном так само йшов дощ, а вони розмовляли один з одним, немов давно вже знайомі.

– Чесно кажучи, після всіх подій, що сталися зі мною, мені дуже хотілося поговорити з вами, дуже хотілося побачити, кому належить цей голос. І передчуття мене не обманули, і у вас навіть обручка на лівій руці…

– Так, у мене та сама історія, – посміхалася Агата, а самій хотілося від радості стрибати.

– Агато, можна я насмілюсь і запрошу ввечері вас у кафе?

Вона думала, причому думала спеціально, щоб він не подумав, яка вона рада.

– Добре, я згодна, – повідомила вона йому спокійно, а Петро полегшено зітхнув.

– Дякую, а мені треба їхати, я ж з роботи втік, – засміявся він, – тоді до вечора.

Агата весь день працювала на підйомі, потім їй зателефонувала Рита.

– Привіт, подруго, ти як? Може, ввечері зустрінемося?

– Привіт, Рито, але ввечері я зайнята, у мене побачення.

– Ого, що я чую, люба моя подруга. Я дуже рада. Я ж тобі казала, що життя лише починається.

– Так, Рито, бачила б ти його очі, його посмішку. Тепер я обожнюю цифру вісім, якби він зателефонував правильно, де остання цифра сім, а це номер його сестри, ми б з ним ніколи не зустрілися! – тільки й сміялася в телефон Агата.

КІНЕЦЬ.