Напевно, вже тоді Дмитрові варто було б звернути увагу на аж надто явний ентузіазм майбутньої тещі, і зробити висновки.

Але, знаєте, молодість, бракує життєвого досвіду. Він сприйняв це так, що мама його нареченої просто радіє щастю доньки, і їй хочеться бути корисною та причетною до цього свята.

Дмитро одружився, як і багато хто нині, буденно.

Не було ні мексиканських пристрастей, ні банального “зальоту”, ні довгого роману з роздумами та повільною дружбою, що переростає в кохання.

Вони познайомилися на якійсь вечірці, сміялися, танцювали, балакали. Він провів Дарину додому, попросив номер телефону.

Вони листувалися, ходили на побачення, цілувалися.

Якось легко й невимушено переступили певну межу у стосунках – невеликий досвід мав кожен із них.

Дмитро працював, мав невелику квартирку, що дісталася йому від прабабусі, а батьки його жили в іншому місті. Тому з місцем для зустрічей проблем не було.

Дарина вчилася на третьому курсі, хоч і без особливого ентузіазму, але сесії здавала вчасно, “хвостів” не мала.

Літо добігало кінця.

Якось дуже спокійно та буденно молодята вирішили, що їм добре й затишно разом, а отже, час готуватися до весілля.

Дмитра, в принципі, влаштовував варіант просто спільного проживання, цивільним шлюбом, як зараз кажуть.

Дарина теж не дуже переймалася щодо розпису та весільної церемонії, але не хотіла йти проти мами, яка, як вона була впевнена, грудьми встане на захист традицій. Дмитро знизав плечима:

“Ну, як хочете, тільки давайте без особливого шику, по-скромному”.

Повідомили батькам, познайомилися.

Теж досить спокійно – в принципі, наречений з житлом та роботою, наречена майже з освітою, загалом, варіант нормальний.

Батьки Дмитра попросили сваху взяти весільні клопоти на себе, вони надовго виїхати з дому не можуть. Свою частку витрат переведуть у міру потреби.

Вони повернулися до себе, а Ольга Степанівна з натхненням взялася за справу.

Насамперед Ольга Степанівна зарубала на корені їхні плани обійтися скромним весіллям.

Ні, все має бути, як у людей!

Коли Дмитро дізнався, скільки коштує сукня, яку Дарина з мамою зібралися купувати, йому реально зле стало.

— Люба, ну ти чого? Ми ж домовлялися, що візьмемо сукню напрокат, недорого! — вигукнув він.

— Мама хоче, щоб у мене була нова сукня. Вона сказала, що не можна надягати чуже, там невідомо, яка енергія, і взагалі, ми не жебраки, і гроші на сукню дасть вона! Там така краса, просто неймовірна!

— Ну, гаразд, потім продамо, або в прокат здаватимемо, — зітхнув хлопець.

Потім настала черга обручок.

Подруга Дарини, Оленка, працювала продавцем-консультантом у невеликому ювелірному салоні й обіцяла молодятам недорогі обручки по акції, яку незабаром мали запустити.

Дізнавшись про ці плани, Ольга Степанівна також забракувала їх, повела Дарину у великий ювелірний магазин і вибрала дорогий ексклюзивний комплект за захмарною ціною.

На боязкі заперечення Дарини, що треба все ж було, як обіцяли, вибрати щось в Оленчиному магазині, щоб та отримала хороші відсотки, вона фиркнула і сказала, що на своє весілля Оленка хай сама вирішує, що і як, а ми будемо робити так, як зручно нам!

Дмитро намагався втрутитися, він розумів, що з Оленкою вчинили негарно, та й узагалі був проти таких витрат, але всі його заперечення розбилися могутнім тещиним:

«Це мої витрати!»

Та ж історія повторилася з рестораном, фотосесією, тамадою, апартаментами для молодят.

— Ну навіщо нам потрібні ці апартаменти? Навіщо викидати стільки грошей? — кипів обуренням Дмитро. — Ми дорослі люди, давно вже ночуємо разом, у нас є своя квартира, куди ми поїдемо після весільного банкету, і тихо, спокійно проведемо там усі належні дні!

Дарина погоджувалася з ним, але вранці він ішов на роботу, приїжджала мама і спокійно й рішуче продовжувала гнути свою лінію.

Зрештою, Дмитро махнув рукою і надав жінкам певний карт-бланш, дозволяючи влаштовувати все за своїми шаблонами.

У нього на роботі був повний завал – шеф заявив, що відпустить його у відпустку тільки якщо він завершить і здасть до цього всі свої проєкти.

Звісно, майже в усі грандіозні тещині задумки доводилося вкладати додаткові кошти: так, непотрібний шик оплачувала друга мама, але нареченому та його батькам доводилося через це витрачатися на звичайні, необхідні речі та заходи.

Батьки Дмитра також не схвалювали грандіозний розмах планів свахи, натякаючи, що вони й так дали більше, ніж достатньо, враховуючи, що забезпечили молодь житлом.

Ольга Степанівна не ображалася, навпаки, розуміюче кивала у веб-камеру, розводила руками, закочувала очі. Але при цьому продовжувала просувати свій план.

У підсумку вона зробила все, як планувала.

Треба визнати, урочистість вийшла чудова.

Зі смаком прибраний зал, поважний тамада, що періодично міняв урочистий тон на легкий, витончений гумор, море живих квітів, зіграний ансамбль музикантів, чудова їжа, і наприкінці — абсолютно приголомшливий весільний торт.

Усі були дуже задоволені, зокрема й молодята, які цілком насолодилися розкішшю номера-люкс для їхньої далеко не першої ночі.

Батьки нареченого дякували свасі, обіймалися, фотографувалися, пили ігристе, розбиваючи келихи на щастя.

Урочистості відгриміли, почалися будні.

Жили вони в квартирі Дмитра, особливо не міняючи звичайного способу життя – він ішов зранку на роботу, вона залишалася вдома, прибирала, готувала, створювала затишок.

Не сказати, що її готування було особливо вишуканим, так, звичайні страви – борщ, котлети, рагу. В принципі, молодий чоловік не заперечував: живучи сам, він звик харчуватися простими стравами, а часто й напівфабрикатами.

Теща частенько приїжджала на вихідних, готувала разом із Дариною на кухні, і в ці дні Дмитро насолоджувався кулінарними шедеврами, на які Ольга Степанівна була велика майстриня.

А невдовзі звична вже течія їхнього життя порушилася радісною звісткою про цікавий стан молодої дружини.

Але радість ця була сильно затьмарена станом її здоров’я – Дарину нудило з приводу й без приводу, часто вона не могла виносити запахи їжі, і не те що готувати, а й просто ловити найменші кухонні аромати.

Дмитрові довелося вранці обходитися кавою (її запах чомусь не дратував Дарину) з якимось бутербродом, обідати в офісі, а вечеряти десь у кафешці.

Частенько приймав запрошення тещі й вечеряв у неї, наїдаючись про запас.

Невдовзі та прийшла до них з пропозицією.

— Милі мої, так жити не можна, очевидно, у Дарини весь термін буде важким, а Дмитрикові потрібні нормальні умови – їжа, сон, відпочинок. Він у нас все-таки годувальник!

Тому я пропоную поки переїхати Дарині знову до мене, до тієї пори, коли вона відновить своє здоров’я.

Харчуватися ми зможемо по мінімуму, я теж їм мало, а Дмитрикові вже доведеться тут похолостякувати. Зазвичай такий жахливий токсикоз не триває довго, думаю, місяці за два-три все прийде в норму!

Так вони й вчинили, і на якийсь час проблема була вирішена.

Через три місяці токсикоз відступив, Дарина стала спокійніше ставитися до запахів їжі, але все ж так і не змогла вирівняти своє сприйняття повсякденного життя.

Вони пробували знову жити у своїй квартирі, але виходило погано.

У Дарини збився графік, вдень вона відсипалася, а вночі (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) мучилася безсонням, вставала то попити, то сходити в туалет, то поїсти.

Потім просто йшла сидіти на кухню, але там виявилося некомфортно, лежати було ніде, а довго сидіти – важко.

Вона знову поверталася в спальню, лягала, переверталася, піднімалася, загалом, зовсім розбивала сон Дмитрові, якому належало рано вставати, щоб іти на роботу.

Теща запропонувала новий варіант: нехай молодята переїжджають до її двокімнатної квартири, а вона перебереться в їхню однокімнатну.

Це рішення виявилося дуже вдалим – тепер Дарина мешкала у великій кімнаті, відсипалася там, вночі могла спокійно лежати в ліжку, читаючи книжку або дивлячись якийсь фільм, виходити на кухню, заварювати собі чай, тоді як Коля мирно висипався в маленькій кімнаті.

Час було думати про наближення того самого щасливого дня коли зʼявиться малятко, перш за все, про майбутні витрати.

За цей час Дмитро накопичив деякі кошти, але особливо їх не афішував, боявся, що улюблена теща почне просувати плани купівлі дорогої коляски і ліжечка з рожевого дерева з матрацом з лебединого пуху.

Проте дійсність виявилася набагато гіршою.

Теща м’ялася, ухилялася від розмови, ховала очі. Притиснута до стінки, неохоче зізналася, що взяла кредит ще на етапі підготовки до весілля.

Сподівалася, що частину кредиту покриє подарунковими грошима, частину віддаватиме із зарплати.

Але, як це зазвичай буває, десь не розрахувала, десь вийшли більші витрати, а потім – менші доходи.

Загалом, наразі склалася дуже неприємна ситуація – кілька платежів прострочені, з банку дзвонять, поки що ввічливо і без погроз, але все одно платити треба, а в неї грошей немає – на роботі катастрофа, компанія на межі краху.

Дмитро схопився за голову:

— Ольго Степанівно, голубонько, ну як же ви так! Навіщо? Навіщо було брати стільки грошей?

— Я ж хотіла, як краще, щоб весілля всім запам’яталося…

— А мені чому не сказали?

— Ти б не дав, зробив би убоге весілля з прокатною сукнею та дешевим кафе!

— Гаразд, весілля й справді вийшло незабутнім. Але (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) що зараз-то робити?

У підсумку, після довгих обговорень утрьох, ухвалили: з’їжджатися всім у двокімнатну, Дмитрову квартиру здавати, всі наявні кошти направити на погашення кредиту.

Знизити всі поточні витрати, відкладати хоч потроху на дитину.

Нікому ні в які авантюри не втручатися, нових кредитів не брати.

Ольга Степанівна заїкнулася було на тему, щоб однокімнатну продати, одразу закрити кредит, закрити всі питання з дитячими потребами, купити гарну нову коляску…

Дмитро говорити на цю тему нічого не став, просто подивився на тещу таким красномовним поглядом, що друга мама поперхнулася і тему закрила.

Зрештою, все закінчилося більш-менш благополучно.

Борги по кредиту погасили, але ще рік віддавали в банк як платежі орендну плату, яку отримували.

В родині зʼявився здоровань Назарчик, якого виховували всі разом, абияк розміщуючись у двокімнатній квартирі.

Коли розрахувалися з банком, знову розселилися у дві квартири.

Жили спокійно, Дмитро зла на тещу не тримав, розумів, що зробила вона це з найкращих спонукань, але при цьому ледь не втратила все.

Дмитро з Дариною дуже уважно контролюють усі пориви Ольги Степанівни затіяти якусь чергову авантюру на кшталт першої річниці Назарчика у ВІП-залі найдорожчого ресторану.

Причому всі контраргументи висловлює зазвичай Дарина, а тато Дмитро просто мовчить і тільки дивиться важким поглядом з-під густих брів

Ну що, мої любі читачки, як вам ця життєва історія?

Чи зустрічали ви у своєму житті подібні ситуації, коли “допомога” від рідних виявлялася дорожчою за власні сили? Що думаєте про дії тещі?

КІНЕЦЬ.