Коли в сім’ю приходить лихо, в людях прокидається те, чого від них не чекаєш, але підозрюєш.

Не стало мами, яка була сполучною ланкою між сестрами. Більше нічого спільного між ними не лишилося. Батьки у дівчаток були різні.

Олександра була старшою. Її тата свого часу трагічно не стало на будівництві. Стався непередбачуваний випадок і постраждали кілька робітників. А от її батько не вижив.

Саші було три роки, вона тільки пішла в садок. Вона була маленькою і багато тоді не розуміла і не думала, що коли виросте, то доведеться копнути так далеко.

Через півтора року після того, як мама овдовіла, у квартирі з’явився новий чоловік. Не сказати, щоб у неї з вітчимом були проблеми у взаєминах. Він просто не звертав уваги на маленьку дівчинку, яка бігала в нього під ногами.

Невдовзі з’явилася маленька Ліда. Ні, мати не забула про старшу дочку і не перетворила її на няньку для молодшої.

Так, Олександра ревнувала матір до молодшої доньки, тільки тихо, мовчки, не показуючи. А може давалася взнаки відсутність рідного батька.

Вона пам’ятала, як тато любив її. Хоча дитячі спогади стиралися, але вона дбайливо зберігала його фотографії. Та й бабуся часто розповідала про її тата, свого сина.

А ось Ліда росла з іншою заздрістю. Ліда не мала бабусі, яка б любила її так само ніжно, як Сашу любила її бабуся. З боку батька бабуся була жива, але онука її зовсім не цікавила.

І саме це й злило молодшу сестру. Коли вона була маленька, то не особливо це розуміла. А вже до школи цілком усвідомлено намагалася саботувати спілкування Саші з її бабусею. Злилася, що Олександрі вона дарує на день народження додатковий подарунок, а їй ні.

Мати всіма способами стримувала витівки молодшої дочки. Через це навіть із чоловіком у жінки часто виникали конфлікти.

Мати всіма силами намагалася не обмежувати право старшої доньки спілкуватися з єдиною бабусею. Хоча самій Олександрі згодом стало здаватися, що мама побоюється бабусі.

А потім, зненацька для всіх, мама розлучилася з другим чоловіком. Олександрі на той момент виповнилося п’ятнадцять, а Ліді – дев’ять. Ліда, як із ланцюга зірвалася!

Влаштовувала їй скандали. Припинила нормально вчитися. А оскільки вони жили у двокімнатній квартирі, то почала ще й Саші життя псувати. Заважала займатися, розкидала її речі, не давала спати. Скандали у будинку не припинялися.

Терпець Олександри увірвався трохи більше, ніж на рік. Коли дівчинка здавала ЗНО, поведінка Ліди лише набирало своїх обертів.

– Мамо, зроби щось, або я піду з дому! – кричала Саша на матір.

Ні, вона не дозволяла собі таке раніше, але цього разу терпіння дівчинки не витримало, бо Ліда зіпсувала проєкт, за результатами якого мали поставити річну оцінку з біології.

Вона повинна була здавати його вранці. Оскільки Саша планувала далі вчитися на ветлікаря, оцінки з цього предмету були важливими, нехай цей рік і не випускний.

– Сашенько, ну куди ти підеш? – Мати не на жарт злякалася.

– Мені все одно. До дитячого будинку піду.

– Саша, а що я з нею зроблю? Не слухається вона мене! Дівчинка відхід батька так переживає.

– Вона другий рік уже переживає! Тільки гірше стає! Або ти щось зробиш із нею, або я з дому піду!

– Ну Сашо, ти хоч мене не муч, – благала мати.

Але Саша втомилась. Вона всю ніч просиділа за відновленням проєкту. У школу прийшла не спавши, і ледве його здала.

Вчителька оцінку їй навіть натягла. Зрозуміла, що щось трапилося, адже Саша – учениця відповідальна, та й за проєктом консультувалася з нею.

З Лідою мати так нічого й не змогла вдіяти. У результаті, Саша одного разу мовчки зібрала речі, запхала у рюкзак підручники, та поїхала жити до бабусі. Мати прийшла з роботи й не виявила вдома старшої дочки з речами.

– Саша, ти де? – Голос мами тремтів.

– У бабусі. Додому я не повернуся, поки ти не вгамуєш свою дочку. – Саша скинула виклик.

Мати зателефонувала до бабусі. Вони довго лаялися телефоном, але Саша залишилася жити у бабусі. Вранці їздила до школи, а потім, навіть не заходячи додому, їхала до бабусі.

Так Саша закінчила школу, вступила до інституту, навчалася. Що діялося у матері вдома, вона не знала. До матері вона заходила лише на свята.

У такі моменти Ліда поводилася цілком пристойно. Але Саша відзначала і нові, дорогі речі, і гаджети сестри. Тільки мама старіла на очах.

Бабусі не стало за пів року до того, як Саша закінчила інститут. Квартира бабусі та її не малі накопичення, перейшли до Олександри.

Внучка не знала, що її бабуся на стільки заможна жінка, хоча, якщо згадати її дорогі подарунки, то всі питання відпадали. Без бабусі було дуже тяжко. Адже вона за ці роки до неї прив’язалася більше, ніж до матері.

У Саші було своє життя, улюблена робота. У життя матері та сестри вона не лізла. Іноді зідзвонювалися.

Тому вона знала, що Ліза, замість подальшого навчання, вирішила вийти заміж мало не зі шкільної лави, та з новоспеченим чоловіком оселилися у квартирі разом із матір’ю. А на весілля Сашу не покликали.

Несподівано їй зателефонували з лікарні, та повідомили, що маму забрали по швидкій з серцевим нападом, але на жаль лікарі, як не намагалися, врятувати не змогли. Для дівчини це був удар. Адже мама навіть не встигла вийти за віком на пенсію.

Сестру Саша побачила вже на похороні. Ліда поводилася зарозуміло, але скандалів не влаштовувала. Саші було не до цього.

Хоч із матір’ю вони віддалилися за минулі роки, але, це ж мама і вона була гарною мамою, дбайливою. Просто Саша сама тоді вирішила піти.

А ось питання зі спадщиною треба було вирішувати. Тут Саша стояла на роздоріжжі. Якщо мати склала заповіт на Ліду, то будуть деякі складнощі.

Бабуся розповіла Олександрі, що коли не стало її батька, то його квартира мала бути поділена на трьох. Їй, мамі та бабусі.

Але бабуся відмовилася від своєї частки на користь онуки. Так Саша стала власницею вагомої частини квартири.

Наразі постало питання про одну третину частки матері. Вона, або піде комусь із дочок, або розділиться між сестрами.

Але в будь-якому разі частка сестри буде меншою, навіть, якщо мати все залишила молодшій. А значить, перед Олександрою постав вибір, що робити з її сестрою.

Юридично вона могла зобов’язати сестру продати її частку окремо, або продати квартиру. А морально розуміла, що сестра іншого житла не має.

Батькові вона не потрібна. За словами матері, після розлучення він справно платив копійчані аліменти й з дочкою не спілкувався.

Саша у квартиру матері приїхала у суботу в обід, за три дні після похорону. Хотіла забрати щось із фотографій. Свої речі вона давно вивезла.

– А ти чого приперлася? – здивувалася Ліда, коли Саша відчинила квартиру своїми ключами.

– Речі деякі забрати. Чи ти материні речі вже викинула? – Олександра не звертала увагу на поведінку сестри, зняла верхній одяг і засунула ноги в мамині капці.

– Грошей немає, навіть не шукай! – невдоволено промимрила Ліда.

– Вже все вигребла? – Саша посміхнулася і пішла до кімнати матері, захопивши із собою сумку. Вона точно знала, що шукати.

Саша відчинила секретер, та почала розбирати речі. Судячи з того, як вони лежали, Ліда явно там порпалася. Фотографії мама зберігала в альбомі та коробці.

В альбомі були великі фотографії, на кшталт шкільних – де всім класом, або садівські – де вся група. Мама свого часу їх не дала забрати. Були окремі альбоми для Саші та Ліди.

– І тобі потрібне це барахло? – Ліда стояла у дверях і спостерігала за тим, як старша сестра перебирає речі.

-Так. Ти стоятимеш над душею, чи даси мені спокійно зібрати потрібні мені речі.

-Та, будь ласка, – скривилася Ліда. – Я все одно там все переглянула. Нічого там цінного нема.

– Це для тебе немає, – сухо відповіла Саша, перебираючи речі. – Я заберу скриньку? – Саша взяла до рук стару дерев’яну скриньку та відчинила. Вона була порожня.

Скринька була досить великою, за довжиною близько тридцяти сантиметрів. Вона не була якоюсь особливою.

Стара, радянська, лакована скринька. Олександрі вона була більше пам’яттю. Там вона разом із мамою зберігала свої дитячі прикраси.

-Та забирай. Я взагалі не знаю, навіщо її мати зберігала. Тримала там свої обручки та сережки.

Саша про себе зазначила, що скринька вже порожня. Добре, що Ліда не знала секрету скриньки. Вона поклала скриньку в сумку.

Туди ж відправила альбоми, коробку з фотографіями, дещо з сувенірів. І все це під пильним наглядом молодшої сестри.

Коли вона вже все зібрала, що хотіла, і вийшла до передпокою, Ліда видала те, що їй дуже не терпілося сказати.

– Все зібрала? Тепер ключі віддай. – Вона простягла руку.

– Це з якогось такого переляку, – Саша завмерла з сумкою в руках.

– Ця квартира моя, – схвилювалася Ліда.

– Цікаво, чому? – Судячи з усього, Ліда так і не знайшла документи на квартиру. Та і як вона їх знайде, якщо документи у схованці, про яку вона не знає.

– Ти вже свій спадок від бабки отримала. А це моя спадщина! Тобі є де жити! А ця квартира моя! – Ліда знову у своєму репертуарі. Заздрість та злість.

– Мама написала заповіт? – Олександра не зводила очей із сестри. – Він у тебе на руках? Якщо ні, то спадок отримуватимемо відповідно до закону.

– Хочеш пів квартири відхопити? Не вийде! Ти й так жирно живеш! – Ліда явно стримувала себе, щоб не накинутися на сестру. – Я в суді доведу, що ти не гідна спадщини!

– Ну давай, спробуй, – спокійно сказала Саша. Від поведінки сестри, якось відпало бажання входити в її становища. Якщо вона так, то й Саша з нею так само. – Спочатку отримай спадщину, а потім поговоримо, – Саша замовкла і почала одягатися.

-Та ти зобов’язана відмовитися від своєї частки! Квартиру потрібно ділити чесно! Ти маєш житло! – кричала вона на сестру, що збиралася.

Саша вийшла надвір і глибоко зітхнула. Ну, хай буде так. Як вона, так і з нею!

Ліда зателефонувала через два місяці та заявила, що Саша зобов’язана відмовитися від своєї частки у квартирі, бо Ліда в положенні. Вона нічого не відповіла, просто повісила слухавку, але висновки зробила, та пішла до юриста.

Пам’ятник та огорожу для мами, Саша ставила сама, на гроші, які були у схованці скриньки. Там були й документи на квартиру.

Ліда про схованку не знала. На пам’ятник грошей не дала. А Саша знала, що там мати зберігала гроші на особливий випадок.

Як тільки Саша вступила у спадок, то наступного ж дня подала позов до суду, про визнання частки сестри у квартирі не суттєвою, щоб викупити її, або продати квартиру, та поділити гроші відповідно до частин.

У Ліди у квартирі вийшла одна шоста. Саша поспішала, щоб розпочати процес до того, як у Ліди з’явиться дитина, і вона спробує прописати її у квартиру на свою частку, бо тоді з продажем квартири будуть великі проблеми.

Ліда знову зателефонувала, але вже відразу почала кричати на неї, що та позбавляє її та майбутньої дитини житла, що хоче викинути її на вулицю і взагалі – вона жахлива сестра.

Саша скинула дзвінок і припинила реагувати на подальші спроби сестри додзвонитися до неї.

На суді молодша сестра відмовлялася продавати свою частку старшій сестрі, закочувала просто на засіданні незрозумілі скандали.

За підсумками суду, квартира повинна виставитися на продаж, а гроші поділити після продажу відповідно до частин.

Саша чудово усвідомлювала, що рішення суду поставить фінальну крапку у взаєминах між сестрами. Так, цікаве положення Ліди не додавало вчинку Саші краси, особливо в очах тих, хто знав цю родину.

Тільки Саша не вважала себе винною в тому, що сталося. Ліда сама зробила все, щоб вони стали абсолютно чужими людьми.

І їй було все одно, що буде далі з Лідою та її родиною. Зрештою, у неї є чоловік і нехай він думає про те, як вони житимуть далі. А Саша будуватиме своє життя.

Більше немає ні мами, ні квартири – тож нічого не пов’язує її з молодшою ​​сестрою. Як постелишся, так і виспишся! Це не її слова, але вони точно відображають цю ситуацію. Ви не знаходите?

Як ви вважаєте, слушно вчинила Олександра, чи перегнула палицю? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.