Відразу, як мій рідний брат одружився, він привів свою дружину, нашу невістку, жити до нас додому, де, на той час, теж жила наша мама.

Я сама тоді вже була теж заміжньою, мала сім’ю, і жила у свого чоловіка, в квартирі, яка належала йому ще до шлюбу.

Мама наша дуже раділа, що син з дружиною житимуть в неї, адже вона вже на пенсії була і зовсім не хоче бути одна, каже, що їй сумно жити одній і дуже самотньо.

Ще з перших днів, як Аліна з’явилася на порозі маминої квартири, мама в усьому, в кожній дрібниці намагалася їй догодити, як і чим тільки могла.

Мама ще відразу сказала, що готуватиме вона, адже молоді ходять на роботу, в них часу немає, а вона може з радістю робити це для них, бо сидить вдома.

Як згодом вийшло, наша мама робила вдома все для свого сина і невістки: вона й готувала, прибирала і навіть прала їх одяг, коли його багато було.

Як часто в житті буває, на жаль, люди дуже швидко звикають до хорошого ставлення, так і з нашою Аліною сталося.

Вона дуже швидко звикла до турботи своєї свекрухи і просто перестала цінувати ту турботу, яку давала їм мама.

Я завжди мовчала, не дивлячись ні на що, бо то мав бути мамин вибір, я просто зовсім не хотіла втручатися в їх життя, думала якось воно само по собі владнається.

А одного разу, тоді якраз був Великдень, ми приїхали з моїм чоловіком до мами в гості.

В той день наша мама сама накривала на стіл, підносила страви, прибирала пусті тарілки, я чекала, що Аліна хоч щось їм допоможе, але вона жодного разу не встала з-за столу, ще й була незадоволена, що мама поставила на стіл холодну картоплю.

Коли я зрозуміла, що Аліна зовсім нічого й не буде допомагати мамі, я вже ні на що не зважала, швиденько встала сама і допомогла їй прибрати все зі столу. Я відразу помила увесь посуд, який назбирався після всіх і відразу після того взялася пилососити в квартирі.

А потім вже сказала мамі все, що давно накопичилося на душі, мені було байдуже, що це чули усі присутні. Я так і сказала маті, що вона стала безкоштовною домогосподаркою, яку зовсім не цінує ніхто.

Мама вже давно немолода, тому я сказала їй, щоб більше братові з дружиною не допомагала, адже її працю і старання зовсім не цінує ніхто: ні брат, ні його дружина.

Я щиро просила маму, щоб вона більше дбала про себе, адже її працю тут не цінують і їй навіть не подякує ніхто.

Мама слухала мовчки, мені ніхто й слова тоді не сказав.

Ми з чоловіком поїхали додому, а наступного дня вже дізналися, що Аліна образилася на мене дуже, брат мій знайшов квартиру і вони вже разом з ним з’їжджають на орендоване житло.

Мені було байдуже, якщо чесно, бо я вважала, що вони не по-люськи ставляться до мами і до праці її, нехай живуть, як хочуть, тоді, але я дуже шкодувала маму і розуміла, що їй тепер буде легше.

Я й досі запрошую брата до себе в гості, він приходить сам, а я до нього не ходжу, не хочу спілкуватися з його дружиною.

А брат ображається на мене, адже хоче, щоб ми були однією родиною і каже, що я зіпсувала все це.

Та найгірше те, що мама моя сумує тепер, вона каже, що мені не потрібно було втручатися в їх життя, адже вона не хоче самотньої старості. Тепер вона цілими днями буде сама, а їй було добре жити поряд з дітьми і нічого, що вона для них працювала.

Можливо, я не права, але поки не знаю, як знайти спільну мову з Аліною.

Чи мала я поставити невістку на місце, чи зробила велику помилку, коли втрутилася в стосунки своєї мами з невісткою?

А скажіть щиро: чи хотіли б ви, щоб ваша мама теж так старалася для чужої людини, яка зовсім не цінує її?

Джерело