– Тобі що – важко? – запитав чоловік.

– Не важко! – відповіла Свєтка.

– Грошей шкода?

– Не шкода!

– Тоді – що?

– Не хочу! – відповіла жінка.

До Свєти звернулися з проханням: під час купівлі машини оформити її на свекруху…

Вони були одружені близько півроку, і в них усе було добре.

Обидва були молоді, здорові, мали непогану роботу і вже власне житло: однокімнатну квартиру в іпотеку нещодавно допомогла купити мама Світлани, подарувавши значну суму на перший внесок.

Протилежна сторона не додала жодної копійки, навіть люблячий чоловік – його мама була проти. А тато зберігав нейтралітет.

– А чому? – виникло природне запитання. – Хіба погано молодим жити у своїй квартирі?

До цього вони жили на орендованій.

Виразної відповіді не було: тому що! Мовляв, Ілюшенька візьме іпотеку, а нам її виплачувати…

– Чому вам-то? – намагалася достукатися до доньчиної свекрухи мама Світлани . – Вони самі заробляють достатньо, щоб регулярно гасити борг.

Але Ізольда Іванівна вперлася, як то кажуть, рогом:

– Ні і ще раз ні! Та й грошей таких у мене зроду не водилося!

– Яких таких-то? – не поступалася сваха. – Дайте хоч що-небудь, а ми додамо!

– У нас ніяких грошей немає – і не просіть! – вимовила на закінчення свекруха і відключилася.

І не просто відключилася, а пізніше стала вмовляти невістку відмовитися від іпотеки: ви не потягнете, навіщо вам це треба, хіба вам зараз погано і таке інше.

Це було дурістю.

І було б зрозуміло, якби маму чоловіка втягували в сумнівне підприємство, примушуючи, при цьому, платити хороші гроші за участь у цій авантюрі.

Але все було абсолютно законно. До того ж, відмовившись допомагати, свекри, нібито, перейшли в зовсім іншу вагову категорію.

Так, у розряд небажаних порадників. Адже як то кажуть, годі вчити – краще допоможи матеріально!

А тут – допомоги нуль цілих, нуль десятих – одні повчання!

Адже до придбання житла вони не мали жодного відношення! І чого тоді лізти туди, куди не просять? Ви відмовилися допомагати, ми все зрозуміли – тому, до побачення! І йдіть усі лісом!

– Обійдемося і без них.-Підсумувала мама Світлани.

І, що характерно, обійшлися. Але вчинили принципово і по-розумному: оформили квартиру тільки на доньку.

Зять не протестував: він, узагалі, більше мовчав, надаючи розбиратися без нього.

До речі, батьки Іллі і на весілля скинутися поскупилися. Не кажучи вже про те, щоб дати синочкові що-небудь із собою в сімейне життя, крім постільної білизни.

Ось тут, серед цілковитої любові Іллі та Свєти, і взаєморозуміння між ними була одна заковика. І виражалося це в різному ставленні сімей до грошей.

Батьки дружини до грошей ставилися акуратно: даремно не витрачали, покупки ретельно продумували й воліли мати дещо на чорний день.

У сім’ї чоловіка воліли жити сьогодні і зараз, як радили численні “розумні” коучі. А раптом завтра не настане? Так, і дуже навіть просто! Он, що у світі твориться!

Тому живи так, щоб тобі було добре сьогодні! І не хвилюйся – буде день, буде і їжа! Звідки буде їжа, не уточнювалося: напевно, з холодильника!

Адже як кажуть маленькі діти: “Матусю, не буде грошей – візьмеш їжу з холодильника!”

Але Свєта закохалася по самі вуха, тому бачити очевидне не хотіла: син за батьків не відповідає і всяке таке!

А Ілюшенька – дуже хороший: скромний, ніжний і люблячий! Та й гроші які-ніякі він у сімейний бюджет приносить.

Тож їм вистачить: у неї то-зарплата хороша!
Але гени ніхто не відміняв. Хоча, якби Ілля і протестував з приводу одноосібного володіння житлом Світлани, це б нічого не змінило: в історії з квартирою жінка розуміла, що її батьки мають рацію.

А вони, до всього іншого, будучи хорошими і добрими людьми, стали ще й допомагати виплачувати іпотеку. Збираючи про всяк випадок квитанції: хіба мало, що може статися під час спілкування з такою ріднею.

Ремонт в іпотечній однокімнатній квартирі вони теж оплатили – спільно з дочкою. А Ілля знову не протестував: його зарплата була набагато меншою за зарплату дружини.

А накопичень у ніжного і люблячого не виявилося: він же був сином своїх батьків…
Але його мамі з татом знову все це не сподобалося: хто б сумнівався! І тоді протилежна сторона задумалася:

– А вони, взагалі-то, коли-небудь бувають задоволені, Ілюшо? Зараз-то що не так? Квартира є, ремонт закінчено! І все – практично задарма! Ніхто нічого в них не просить! Може, час вже замовкнути? – віднедавна дружина перестала церемонитися з чоловіком.

– Ну, вони незадоволені, що я живу не у своїй квартирі! – видавив із себе Ілля.

– Так потрібно було внести потрібну суму, оформили б володіння житлом у рівних частках і жив би у своїй! Ви ж самі хором відмовилися! Чи не так? – резонно припустила Світлана.

– Я вже перестаю розуміти, що відбувається, любий! Ти що – нічого не пам’ятаєш?

– Я пам’ятаю, а ось мама…

– І що мама?

– Вона не хоче, щоб я робив ремонт у чужій однушці.

– А ти їй скажи, що ти його і не робиш! Ти ж, здається, палець об палець не вдарив – ми ж наймали бригаду майстрів!

– Я казав, а вона не вірить.

– Добре, від мене-то що потрібно? Не вірить – це її проблеми!Ти розбирайся зі своїми родичами сам.

У Світлани виникло відчуття, що свекрусі було байдуже, чим і ким бути незадоволеною. Головне – вивалити кому-небудь, хто опинився поблизу.

І краще, якщо це буде нова рідня в особі невістки: не синочкові ж улюбленому все це висловлювати! Та й своїх треба жаліти.

Тому Ізольда Іванівна взяла за звичку регулярно телефонувати Світлані й висловлювати свої невдоволення. Так само, як раніше вмовляла не влазити в іпотечні борги.

– А Ілюшенька нічого тут робити не буде: це – не його квартира!

– Добре, нехай не робить, – рівним голосом погоджувалася Світлана. – Тим паче, що все вже зроблено!

– Ну, недоробок завжди повно! – не поступалася Ізольда.

– Я викличу чоловіка на годину!

– Чужу людину?

– Ну, якщо свій чоловік не може, значить, нехай чужий зробить!

Це була нескінченна розмова, метою якої було не зрозуміло, що.Напевно, вивести невістку зі стану душевної рівноваги: так чинять енергетичні вампіри.

А Світлані, мабуть, пощастило поріднитися саме з цим…

І вона почала замислюватися, що, можливо, поквапилася із заміжжям. Тим паче, що Ілля, за звичаєм, мовчав. Мовчав і нічого не робив на її прохання поговорити з мамою, щоб та замовкла – по-іншому назвати це не виходило.
Адже вона нікому нічого не винна. Ні від кого не залежить. Самодостатня і матеріально забезпечена.

І чому тоді щодня потрібно витрачати свої нерви на абсолютно сторонніх людей, вислуховуючи тонну докорів?

А потім Ілюша звернувся до неї з проханням.
Так, ось із таким дивним проханням:

– А давай оформимо машину на мою маму?

Вони нещодавно взяли в кредит іномарку.
Свєта порадилася з батьками, і вони сказали, щоб і машину вона оформляла тільки на себе. Мабуть уже розуміли, що з цього дивного шлюбу нічого доброго не вийде.

Адже за минулий час щасливого життя в доньки так і не вийшло. Свекри чіплялися, а чоловік зберігав благородне мовчання.

Тож батьки жінки дивувалися:

– Адже він тебе кохає, невже не може навести в сім’ї лад? І хіба не можна цю жінку вгамувати? Ну, кляп там, скотч – нехай сам розбирається з матусею! А ти, донечко, знай: шлюб – не в’язниця і завжди можна втекти. Може, нема чого це все терпіти?

І тут це дивне прохання за вечерею…

– Тобто кредит на купівлю я оформила на себе, а машину потрібно записати на твою маму?

– Ну так! – підтвердив чоловік.

– А ти нічого не плутаєш, любий? Чому б твоїй мамі самій, у такому разі, не взяти кредит і не купити собі авто, якщо є така необхідність?

– Їй нічим платити!

– Але навіщо їй ще машина, у них же є?

– Тато її розбив!

– Отже, ти хочеш, щоб я оформила машину на Ізольду Іванівну, а за дорученням на ній їздитиме твій татко?Я правильно розумію?

– Ну, так, – зам’явся чоловік. – Ми ж – рідні люди!

– А нічого, що машину я купую для себе? Мені вона потрібна для роботи!

Світлана працювала ріелтором, і машина б дуже полегшила жінці життя.

– Але ти ж – добра, а мама так сподівається, що ми їй не відмовимо.

– Ти можеш не відмовляти. А від мене передай мамі, щоб вона сама закривала свої потреби! А я не хочу! Доросла тітка, а поводиться, як мале дитя: суцільні капризи, кривляння і вимоги!

Після цих слів жінка вийшла з кухні: вперше за весь час вони спали окремо.

Наступного дня ,ввечері приїхала “улюблена” свекруха: синочок, пом’якшивши деякі моменти, передав матусі слова дружини. І вони, звісно ж, їй не сподобалися.

– Отже, ви наполягаєте, щоб я оформила машину на вас, Ізольдо Іванівно, – запитала Свєта: вони втрьох сіли за чаєм на кухні. – Але чому?

– Ми ж не чужі люди!

– Добре, згодна. Тоді чому Ви, купуючи нещодавно садову ділянку, не записали її на мене?

“Бідна” свекруха, не очікуючи такої підлості від тихої, вихованої Свєточки, зам’ялася.Чому-чому – та тому що!

А жінка продовжила:

– От сказали б – донечко, записуємо на тебе дачну ділянку – володій, люба: ми ж – не чужі люди! Тоді б я зараз без розмови записала машину на вас – які рахунки між рідними! І в нас було б один – один!

А так виходить гра в одні ворота! Я вам – усе, а ви мені – нічого?Тому, вибачте, мамо – нічого не вийде!

Ілля, як завжди, мовчав, вивчаючи налитий чай. Хоча виглядав здивованим: дружина вперше назвала Ізольду Іванівну мамою!

Але це прозвучало зовсім не так, як можна було очікувати. Так, не по-доброму, а навіть із якимось знущанням…

– То що – ти мені відмовляєш? – здивувалася Ізольда: це був бунт і виклик – та як вона сміє?

Такої непокори вона не очікувала! Адже весь цей час, у принципі, противна невістка поводилася пристойно. Та й синові з нею було непогано.

– Так, відмовляю, – спокійно сказала невістка. І додала: – Я Вас не затримую!

І пішла в кімнату, зачинивши за собою двері: ось нахаба! Мати із сином посиділи, а потім удвох пішли, до того ж тихо. І свекруха навіть не заглянула до неї в кімнату покричати: невже дійшло?

А Свєта вже все для себе вирішила: шлюб же – не в’язниця!

Джерело