Розлучилися досить швидко – лише два судові засідання, на одному з яких, окрім іншого, розглядалося питання про місце проживання дитини та виплату аліментів. Денис залишився з матір’ю – це було його бажання, Кирило платитиме аліменти.

Чи знала Тамара, що чоловіки іноді зраджують своїм дружинам? Звісно, ​​знала.

Чи думала, що це колись торкнеться її сім’ї? Ні. Між нею та Кирилом вже давно не було теплих стосунків, але зрада – це надто банально і навіть вульгарно. Такого вона від нього не чекала.

Коли чотирнадцять років тому двадцятирічна Тамара виходила заміж за Кирила, вона дуже любила його.

Так сильно, що навіть не прислухалася до попередження мами не довіряти чоловікові безроздільно.

Про те, що мама мала рацію, Тамара дізналася, коли їхньому синові було вісім років. Вона випадково почула суперечку чоловіка та батька. Кирило вимагав для себе більшої самостійності у рішеннях щодо справ фірми.

Батько з ним не погоджувався:

– Я розумію, що тобі дуже хочеться самому встати біля керма, заради цього ти навіть одружився з моєю дочкою, але тобі доведеться почекати. Поки я живий, я сам визначаю, як розвиватиметься моя компанія.

– У вас лише половина компанії, друга – офіційно є власністю Тамари. Я поговорю з дружиною і намагатимуся переконати її, що ви ведете справи по-старому, а ми могли б отримувати набагато більший прибуток, – заперечив тестю Кирило.

– Звичайно, якби зв’язалися з тими шахраями, яких ти привів до мене. Та у кожного з них на лобі щонайменше по дві статті кримінального Кодексу записані.

– Те, що вони пропонували – це не нові методи ведення бізнесу, а ухилення від податків та незаконне виведення прибутку. І після цього ти хочеш, щоб я довірив тобі право ухвалювати стратегічні рішення?

За кілька днів після цієї розмови Кирило запросив дружину до ресторану – саме була чергова річниця їхнього шлюбу.

Він був дуже уважний і галантний – такого давно не було. Якби Тамара не чула його розмови з батьком, то цілком можливо, вона погодилася б із проханням Кирила дозволити йому ухвалювати рішення від її імені.

Тим більше, що він був такий переконливий:

– Цікаво виходить: половина компанії належить твоєму батькові, друга половині – тобі, але ти зовсім не цікавишся справами, і всі рішення ухвалює твій батько. А я що, просто найманий працівник?

Свою половину Тамара отримала від матері, яка подарувала їй акції, коли після розлучення з батьком виїжджала зі своїм новим чоловіком до Німеччини.

– Не хочу, щоб мене хоч щось пов’язувало з Геннадієм, – пояснила вона свій вчинок.

Тамара й справді не цікавилася батьківським бізнесом, вона свого часу витримала справжній бій, щоб вступити вчитися не на юридичний факультет, куди її хотіла відправити мама, і не на економічний, як планував батько.

Дизайн довкілля – ось, що цікавило Тамару, чим вона зараз і займалася. Її власна фірма, поки дуже невелика, робила перші самостійні кроки, але вони вже виконали кілька замовлень міської адміністрації.

Тамара подякувала чоловікові за чудовий вечір і з усмішкою сказала, що не хоче нічого міняти:

– Це татова фірма, він створив її з нуля. Кому, як не йому, краще знати, як і що робити?

Через три роки після цієї розмови батька не стало. Коли прочитали його заповіт, Тамара не здивувалася: вона одержала двадцять відсотків частки батька, а Кирило – тридцять.

Батько точно знав, що якщо фірма опиниться в руках у дочки, вона, швидше за все, не захоче поратися і продасть її. А ось зять, отримавши нарешті самостійність, вчепиться в неї зубами.

Так і сталося.

Але Кирило, мабуть, відчув себе самостійним і вільним не лише у справах бізнесу.

Напередодні Тамара повезла сина на дачу до своєї тітки – канікули, нехай хлопчик побуде трохи на свіжому повітрі.

А коли наступного дня повернулася, то застала Кирила у подружньому ліжку зі сторонньою дамою.

Вона не стала влаштовувати скандалу, просто попросила парочку звільнити квартиру.

– Я думав, що ти повернешся через три дні, – пояснив ситуацію Кирило після того, як його пані поспішно пішла.

– Вибач, що я зірвала твої плани, – відповіла дружина.

– Пробач, такого більше не повториться, – сказав Кирило таким тоном, ніби йшлося про те, що він забув купити кефір.

– Що не повториться? Ти більше не спатимеш зі своєю новою бухгалтеркою, чи просто не будеш приводити її до нашої квартири? – спокійно поцікавилась Тамара.

– Ні того, ні іншого, – відповів чоловік. І взагалі, з Кариною мене нічого не пов’язує, це просто невелика розвага.

– Знаєш, Кириле, давай так: ти зараз збереш свої речі – те, що тобі знадобиться на перший час, і підеш.

– Заяву на розлучення я подам завтра. На жаль, наш син поки що неповнолітній, тому доведеться йти до суду.

– Стривай: а куди я піду? І чому я взагалі мушу йти? Це наша спільна квартира, – не погодився із нею чоловік.

– Ти хочеш, щоб я пішла? Я можу. Але за два тижні з дачі повернеться Денис. Мені везти дитину на орендовану квартиру?

– Можна залишитись обом. Я просто спатиму на дивані.

– Ні. Мені неприємно тебе бачити. Якщо ти залишишся, піду я. Спочатку в готель, а потім винайму щось, де ми з Денисом зможемо пожити до суду та продажу квартири.

– Про розлучення – це ти серйозно?

– Звичайно. Ми з тобою розлучатимемося, ділитимемо квартиру, машини, бізнес. А як ти хотів?

Кирило пішов. Де і з ким він жив, Тамара не знала.

Після розлучення поділили все: квартиру, дачу, яку так і не добудували за три роки, лише машина в кожного залишилася своя.

А з бізнесом постало питання: ділити виявилося нічого. Тамара від матері отримала частку у подарунок – так вона й була оформлена, а від батька – за заповітом. Вийшло, що Кирило може розпоряджатися лише своїми тридцятьма відсотками.

– Віддай мені бізнес – ти все одно ніколи не цікавилася, що відбувається у компанії, – заявив Кирило.

– Про це навіть не мрій. Але обіцяю, що я, як і раніше, не втручатимуся у справи, поки отримуватиму той самий дохід.

– Тож у твоїх інтересах зробити все, щоб фірма процвітала. Хоча я можу просто продати тобі свою частку. Купиш?

– Ти чудово знаєш, що я не маю таких грошей, – відповів Кирило.

– Отже, домовились. Нічого особистого – просто бізнес.

Але Тамара даремно сподівалася на порядність Кирила хоча б у справах. За кілька місяців їй зателефонувала Інна Сергіївна, яка працювала у бухгалтерії.

– Тамаро Геннадіївно, мені треба з вами поговорити. Терміново.

Вони після роботи зустрілися у кафе.

– Я думаю звільнятися, – сказала Інна.

– Чому? – Запитала Тамара.

– Після того, як Ганна Михайлівна пішла на пенсію, Кирило Вікторович призначив на посаду головбуха цю Карину. Вона тепер ходить офісом, як королева.

– Навіть на роботу не раніше десятої. А минулої п’ятниці пішла посеред робочого дня в салон – ніготь у неї зламався.

– Кирилові Вікторовичу знадобилися деякі документи з її комп’ютера, і він попросив мене їх видрукувати.

– І ви знаєте, що я там побачила? Той звіт, який я готувала для податкової, скопійовано в інший файл та виправлено.

– Нічого собі! – Тільки й змогла сказати Тамара.

– Ось я і вирішила піти від гріха подалі. Розкриється що-небудь, то вони все на мене звалять, а я відповідати не хочу. Ось флешка – я сюди обидва варіанти скинула – вдома подивіться.

– Дякую, Інно. Ти постривай трохи. Може, й не доведеться звільнятись, – сказала на прощання Тамара.

Небагато подумавши, вона прийшла до колишнього чоловіка і ще раз запропонувала йому купити її частку у фірмі.

– Немає грошей – візьми кредит, – сказала Тамара.

– Загалом у тебе три дні. У понеділок до тебе прийде мій адвокат з усіма документами – далі розмовлятимемо через нього. Якщо купуєш – одна розмову, якщо ні, я знайду іншого покупця.

– Ти не можеш так зі мною вчинити! – обурився Кирило. – Зрештою – це бізнес твого батька. Бодай заради його пам’яті!

– Я пам’ятаю свого батька, але це не означає, що я маю передати тобі в безроздільне управління своє майно. Мені потрібні гроші для розвитку своєї фірми.

Кирило не зміг викупити частку Тамари, і вона продала її конкурентам.

Більше тим, як живе Кирило, вона не цікавилась. Тим більше, що у неї своїх справ було багато: треба було обставити нову квартиру, де вона тепер житиме лише з сином.

Левову частку часу і сил вимагала своя фірма – того й дивись, доведеться розширювати штат. Так, турбот було багато, але всі вони радісні.

Можливо, тому телефонний дзвінок від Інни пролунав різким дисонансом:

– Тамаро Геннадіївно, у нас новини – і хороші, і погані: не знаю, що там сталося, але Кирило Вікторович не порозумівся з новими компаньйонами, продав їм свою частку і звільнився.

– І Карина теж звільнилася. А мене призначили головним бухгалтером.

– Дуже рада за тебе, Інно, – сказала Тамара. Бог шельму мітить…

Якщо він зрадник – то зрадник в усьому. Ви зі мною згодні?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.