– Ну і що будемо робити зі спадщиною? – чоловік Наталії, Олег, поколупав носком туфлі землю. – Краще б батько тобі заповів будинок.

– Взагалі-то, там мама живе, – відповіла Наталя.

– Я розумію, але до чого нам ця машина? Прав у мене немає, у тебе теж. Продавати треба.

– Продати ми завжди встигнемо. Але в такому разі доведеться з Віктором ділитися.

– От ще! Не зобов’язані ми ні з ким ділитися… Спадщина ж твоя… Та й твій батько Віктору всього лише вітчим.

– Знаю, але ми з Віктором все-таки брат і сестра. Він похорон оплатив.

– У нього грошей кури не клюють. Але… Гаразд. Ти маєш рацію, поки продавати машину не будемо. Щоб не псувати стосунків.

– Я завтра йому зателефоную, попрошу, щоб загнав до себе в автосервіс і перевірив її, обслужив. Треба знати, в якому стані батьківська машина. Тато останнім часом на ній не їздив. Вона, напевно, рік стояла в гаражі.

На цьому й вирішили.

Наталя з самого ранку зателефонувала братові.

– Привіт, Вітюшо! Така справа… Можеш татову машину продіагностувати?

– Можу. Приїжджай.

– Ну ти насмішив! У нас з Олегом і прав-то немає!

– Гаразд, заїду зранку.

Віктор забрав автомобіль, його хлопці все подивилися і з’ясувалося, що треба робити повне технічне обслуговування, ремонтувати колесо, міняти акумулятор і усувати кілька поломок.

Начебто і справ було не так багато, але загалом виходило на кругленьку суму з витратними матеріалами і роботою.

– Ось так, – сказав Віктор.

– Ну ти зроби все, як для своїх. По совісті!

– Гаразд. Я вже дрібні поломки попросив усунути, хотів щодо витратних матеріалів дізнатися.

– Нам усе найякісніше.

– Якісне – дороге. У копієчку влетить.

– Ну… у нас зараз ситуація в сім’ї важка: син у випускному класі, репетитори, витрати… Сам знаєш. Ти зроби все по совісті, а ми потім розрахуємося.

– Гаразд, я зрозумів. Зроблю.

Машину Віктор пригнав через тиждень. Вона була намита, відремонтована і блищала на сонці.

– Дякую, братику! – Наталя забрала ключі. – Якщо тобі треба, ти можеш машину брати.

– Так, у мене є своя, але я врахую.

Про гроші за ремонт Наталя вважала за краще забути, раз Віктор не питав.

Через деякий час її зовиця попросила ключі від машини: їй знадобилося перевезти речі.

– Ці перевізники такі дорогі! Добре, що у вас машина є… містка! – раділа сестра чоловіка. Наталя не дуже хотіла давати машину зовиці, але Олег наполіг.

– Ріднім треба допомагати. Нехай переїжджають спокійно.

Коли чоловік зовиці привіз машину господарям, вона мала гнітючий вигляд.

Брудна, подряпана і зі спущеним колесом.

– Погано твій братик полагодив колеса! Спускає, – похитав головою Олег, замість того, щоб насварити сестру.

– А твоя сестра не вміє дбайливо ставитися до чужих речей!

Салон автомобіля був зіпсований. Зовиця з чоловіком перевозили пральну машину на сидіннях! Шкіра лопнула, і тепер потрібно було робити перетяжку.

Подружжя посварилося, Олег рідній сестрі рахунок виставляти не захотів. Подивившись ціни на ремонт, він дуже здивувався. Олег не планував вкладатися в “непотрібне” відро з цвяхами. Тому наступного дня, не придумавши нічого кращого, поїхав до Віктора.

– Колесо спускає, Вікторе… Твої орли щось не так зробили.

– Ну… взагалі-то, я перевіряв.

– Не знаю, треба б подивитися.

– Гаразд, пришлю майстра. Гляне.

– Це… ще б подряпину зафарбувати.

– А що там за подряпина? Я все дивився, машина була в ідеальному стані.

– Та от не знаю, звідки взялася. Напевно, прогледів. І в салоні щось зі шкірою. Видно, від старості потріскалася.

Віктор здивовано подивився на Олега.

– Мені, звісно, це не заважає, але ж ти у нас перфекціоніст. Та й до машин ставишся з любов’ю. Загалом, глянь… Що зумієш, підлатай. Не в службу, а в дружбу.

Віктор хотів сказати, що його хлопці працюють не безплатно, але вирішив поговорити з сестрою. Олега Віктор вважав дурнуватим.

Після оцінки масштабу робіт Віктор зателефонував сестрі.

– Робота вийде в солідну суму. Перетяжка крісел коштує недешево. А колесо полагодили. Взагалі, я ще минулого разу помітив, що мотор стукає. Це дуже велика проблема, найімовірніше, треба буде по повній вкластися. Але чи варте воно того?

– Слухай, Віть… Машина, по суті, наша з тобою спільна, батькові належала… Якщо тобі треба, ти її бери, користуйся… – тон Наталії змінився. – Тато був би радий, якби його улюблена машина була на ходу. А якщо її не полагодити, вона гнитиме в гаражі. Але грошей у нас, звісно, на такий дорогий ремонт немає. Не знаю, що робити…

– Якщо вам машина не потрібна, я можу її забрати. – Віктор зробив паузу. – Давай так, я її повністю ремонтую, і ти її на мене переоформляєш. Мені в робочих справах на ній буде зручніше, ніж на своєму легковику. Але оскільки батько машину тобі заповів, я обіцяю, що за будь-якої потреби, якщо ти або Олег вирішите вивчитися на права, буду вам машину надавати. Тільки треба буде заздалегідь обговорювати час.

Наталя помовчала трохи і погодилася. Їй треба було, щоб машину привели в нормальний стан. А потім можна було її продати, а Віктору дати частину грошей. Віддавати машину братові повністю Наталії не дозволив би чоловік. У їхній родині він ухвалював рішення.

– Наталю, машина готова. Я їду на місяць у справах, машину я прижену в гараж. Після того як повернуся, займемося переоформленням.

– Їдь. Вирішимо потім усе, – кивнула Наталя.

Через деякий час у Віктора почалися проблеми в бізнесі. Крім того, підвело здоров’я: Віктору довелося надовго лягти в лікарню. Весь цей час чоловікові було не до машини.

А Наталя тим часом щосили готувалася до повноліття сина. Він вступив до хорошого інституту на бюджет, і вони з Олегом дуже пишалися сином.

– Треба йому подарунок зробити хороший на 18 років, – сказав Олег.

– Модний смартфон? Бачив ціни на них? Де ми стільки грошей візьмемо?

– У мене є краща ідея.

Коли Віктора виписали з лікарні, він зателефонував Наталії.

– Привіт, сестро. Я хотів завтра приїхати, мені потрібна машина…

– Навіщо?

– Я свою віддав перекупникам, терміново гроші потрібні. А після операції пішки ходити не можу. Ти обіцяла, що віддаси мені машину, я своє слово дотримаю – буду вам її давати. Як і домовлялися.

– Слухай, Віть… річ у тім, що машину я тобі не можу зараз віддати.

– Ну я можу почекати тиждень. Поки буду вдома, треба ще трохи підлікуватися після лікування, – пожартував Віктор. Але Наталя не сміялася, вона думала, що сказати братові.

– Через тиждень теж не вийде…

– Наталю, а в чому проблема?

– Ми синові на повноліття її подарували. Уже обіцяли йому, що він на ній буде в інститут їздити. Він у нас вступив на бюджет! Такий молодець, я ним пишаюся! – сказала Наталя. – А машину він давно хотів, от ми з Олегом і подумали: все одно стоїть у гаражі. Нехай їздить.

– А що, у нього права є? – Віктор не знав, як реагувати на новину.

– Вчиться зараз, практику на ній відпрацьовує. З інструктором домовився і їздить по місту.

– Але ж у нас була домовленість… Я машину повністю обслуговував, робив дорогий ремонт…

– Віть, ну ми ж родичі! Невже тобі для племінника шкода? Вважай, добру справу зробив… Тато б тобою пишався.

Наталії не було соромно. Вона взагалі не думала про брата і дбала тільки про благополуччя сина. Допомогу від Віктора вона звикла приймати як належне.

– Ясно. Навіть не знаю, що сказати. Підвела ти мене, Наталю. Я розраховував на вас.

– Ну а чим я можу допомогти? Грошей у нас немає. Це ти заможний. Усе життя в золоті. А ми – прості люди. Хоч син нехай порадіє, на машині в нього буде більше шансів із гарною дівчиною із забезпеченої сім’ї познайомитися.

Віктор зрозумів, що з сестрою розмовляти марно.

Він поклав слухавку і задумався.

Бізнес, як і машину, довелося продати, щоб розплатитися з боргами. Він залишив собі невеликий гараж, щоб хоч якось триматися на плаву, і двох хлопців, які його не покинули в скрутну хвилину.

Потрібно було жити, крутитися…

Син Наталії недовго їздив на подарованій машині. Молодість і бажання поганяти, покрасуватися перед друзями зіграло злий жарт. Павло не дотримувався швидкісного режиму і на швидкості врізався в стовп. На щастя, люди на зупинці не постраждали, інакше все могло б скінчитися трагедією. Сам водій зламав руку і відбувся переляком. А машина дуже постраждала.

– Весь капот під заміну… тут фарбуванням не обійтися, – повідомили в найближчому сервісі.

– У нас грошей таких немає, – похитала головою Наталя. Машину довелося на евакуаторі везти в гараж. Але не дуже-то хотілося Павлу ходити пішки. Він буквально зводив з розуму батьків, скаржачись на те, що від нього відвернулися друзі.

– Що я,селюк якийсь? На автобусі їздити?! – обурювався Павло. – Треба ремонтувати! Зателефонуйте дядькові Віті! Нехай зробить! У нього свій сервіс.

Наталя братові дзвонити не хотіла. Розуміла, що він навряд чи стане допомагати.

Але Павло був її сином, і йому було нахабства не позичати. Тому він поїхав до дядька Віті сам.

– Привіт, Павло… Якими долями? – здивувалася дружина Віктора.

– Я до дядька. Удома він?

– Удома. Проходь… Чай будеш?

– Ні, мені ніколи. Я у справі.

Віктор зустрів племінника посмішкою. Він добре ставився до Павла, та й на сестру зла не тримав.

– Дядьку Вітю, мені треба, щоб ви машину подивилися…

– Яку?

– Ну… дідусеву.

– А що з нею?

– Я трохи не вписався в поворот…

– Розбив?

– Ну… типу того.

– Я тобі не зможу допомогти.

– А чому?

– Я ремонтом машин не займаюся.

Павло надув губи, як ображена панянка, і, не прощаючись, пішов. Увечері він розповів батькові, що злий дядько Вітя його “послав далеко і надовго”.

– Ну й чоловік! Я говорив, що справи з ним мати собі дорожче, – фиркнув Олег. – Сам шикує, а для нас іржавого цвяха шкода.

Вони з сином обговорили родича, а наступного дня Олег подзвонив Віктору і відчитав його.

– Ні сорому, ні совісті! Зажерся! – кричав Олег у слухавку. – До тебе хлопець сам прийшов, допомоги попросив… А ти?! Як цуценя його вигнав!

– Взагалі-то, все було не так.

– Та знаю я тебе, ти вічно тільки про себе думаєш! Не дивно, що вітчим тобі нічого не залишив.

Олег кинув слухавку. А Віктор трохи посидів, поговорив із дружиною і написав Наталії.

“Привозьте машину завтра до обіду”.

Наталя нічого не відповіла. Виявилося, що вона заблокувала номер брата від злості. Але вранці, випадково, “обнулила” налаштування мобільного, і повідомлення прийшло.

– Одумався, братику! – задоволено сказала вона чоловікові. – Треба їхати. Поки він готовий допомогти.
***
– Вікторе, усе найякісніше став… – просила сестра. Від її злості й жовчі не залишилося сліду, в очі вона братові посміхалася, а за спиною обговорювала те, який він поганий, адже їй довелося сплатити за евакуатор, щоб перевезти машину з гаражу в автосервіс.

– Гаразд. Як буде готово – зателефоную, – холодно сказав Віктор.

Через кілька тижнів Наталя доповіла синові, що ремонт закінчено.

– Ластівка твоя, як нова. Їдь, забирай. І скажи дядькові спасибі. Ось, відвези йому шматок пирога. Все-таки ремонт дорогий.

Наталя та Олег були дуже задоволені, що Віктор знову їх виручив.

– Нічого. Він бізнесмен, за день більше заробляє. А ми змушені кожну копійку рахувати, – поплескавши себе по кишені, сказав Олег. Його дуже дратувало, що брат дружини такий заможний, а їхня сім’я перебивається малим.

Коли Павло приїхав у сервіс, хлопець простягнув йому папір.

– Ні, це не моє. Давайте ключі. Я поїхав.

– Це ваше. Тут рахунок.

– Який рахунок?

– На ремонт. Як і хотіли, все найякісніше. Бампер оригінальний, усі витратні матеріали вищого класу. Постаралися на славу. Машина як із салону.

– Але у нас із Віктором інша домовленість була…

– Я не знаю, що за домовленість у вас із Віктором, але у мене конкретне розпорядження від начальства. Якщо ви не заплатите, я вам машину не віддам. Для всіх однакові правила.

Павло трохи постояв, подумав… І зрозумів, що треба телефонувати матері. Сам він не звик вирішувати “дорослі” питання.

Наталя, дізнавшись про ситуацію, тут же набрала номер брата.

– Не соромно тобі з родичів гроші брати?

– Це ви, Наталю, знахабніли. Уся сім’я в тебе, дармоїди, вирішили моїм коштом машину утримувати? А ось вам! Я більше не господар тут: сервіс продав. Гроші були терміново потрібні, але ти ж мені не допомогла, сестричко. Тепер розбирайся з новим власником сервісу. Він, кажуть, суворий чоловік. Боргів не пробачає…

Довелося Наталі позичати в родичів, щоб забрати машину і не нажити проблем. Наталя бачила, як серйозні чоловіки накидають відсотки за прострочення боргів і потім чинять “правосуддя”, якщо раптом боржникові нічим платити. Таке вона бачила в серіалах, але перевіряти на собі та родині їй не хотілося.

У підсумку гроші було зібрано, але після ремонту машину продали, щоб віддати борг родичам. Так вийшло, що з усіх рідніх “пробачати” міг тільки Віктор.

Залишившись без машини, Павло знову став ходити пішки… Він сподівався, що мама і батько подарують йому нову мрію – мотоцикл.