– Уявляєш, ось так от взяв – і вигнав Ксюшу з дитиною! І нічого не зробити по закону! Його квартира куплена до шлюбу.

– А те, що вона п’ять років з ним жила, та утримувала цю квартиру у чистоті – так на це не зважає!

– Ще й тест на батьківство зажадав!

Зважаючи на те, що мати почала говорити суцільними матюками, нічого нового про колишнього чоловіка молодшої сестри Ніна вже не дізнається.

Та й не дуже їй цікаво знати, що думають про нього мати та молодша сестра, оскільки вони все одно не розповідали всієї правди, щоб виставити Оксану в кращому світлі.

Адже фрази про те, що чоловік – негідник, яких пошукати, звучать не так гарно у зв’язку з деякими подіями.

Наприклад, ніхто не хотів згадувати, що Оксана любила прикластися до пляшки, та не цуралася чоловічої компанії.

А де одна пляшка, там і друга, а в такому стані свідомості так хочеться кохання, ніжності та ласки, причому, від найближчої особи чоловічої статі, а не від рідного чоловіка, який у цей час може бути десь там, на роботі.

Можна подумати, що її чоловік, і той чоловік, який поруч, – чимось відрізняються.

А якщо не відрізняються, то можна скористатися тим, що є під рукою, а не чекати вечора.

Дивно, що така логіка Дмитру, колишньому чоловікові Оксани, не сподобалася!

І, якщо до цього йому багато чого не подобалося, але закиди дружини він терпів заради спільної дитини, то після того, як спіймав другу свою половину на зраді, запідозрив, що син Іванко може бути йому зовсім і не сином.

Добре, що нині, це не тридцять років тому! ДНК-тест на батьківство не займає багато часу та не витрачає багато грошей.

За підсумками внутрішньосімейних розбирань, дружину з чужою дитиною Дмитро виставив за поріг! Оксана повернулася до рідного міста і зараз, сидячи на кухні маминої квартири, скаржилася старшій сестрі на життя.

Заодно й натякаючи дуже непрозоро, що їй тепер знадобиться вся можлива допомога родичів, щоб підіймати дитину.

– Може, тобі спробувати знайти справжнього батька? Ти ж пам’ятаєш, з ким ще, окрім чоловіка, була у приблизний термін зачаття? – З надією в голосі уточнила Ніна.

– “Ти ж пам’ятаєш?” – практично з істерикою повторив її внутрішній голос. Вона ще сподівалася на те, що сестра має, якщо не порядність, то хоча б невелику кількість мізків.

– Та мало, хто це може бути! Що я, на твою думку, всіх з ким зустрічалася три роки тому, маю пам’ятати?

– Ти ось пам’ятаєш, з ким… три роки тому?

– Ти здивуєшся, Оксано, але так, я справді їх пам’ятаю. Тому що три роки тому у мене було всього два мужики за рік!

– А між ними, до того ж ще був інтервал у кілька місяців, бо нового кавалера я сумлінно шукаю після того, як розлучуся зі старим.

– Так, Ніно, а ну годі! У Оксани важка життєва ситуація, а ти ще їй нотації читаєш. Дівчинка помилилася раз, з ким не буває!

– Капець, – собі під ніс промовила Ніна.

Тому що для неї в поняття «помилилася раз», якось не вписувалася низка малознайомих мужиків, які змінювали один одного з такою швидкістю, що навіть неможливо було встановити приблизний список можливих батьків і зв’язатися з ними для розв’язання ситуації.

Коли сама Ніна ті самі три роки тому посварилася з хлопцем, з яким зустрічалася два роки, а потім через два місяці зустрілася зі своїм нинішнім чоловіком, мама їй весь мозок чайною ложечкою виїдала вимогами:

– Припини цей сором! Треба було одразу визначатися, хто тобі подобається, та будувати з ним стосунки.

Втім, те, що у їхній сім’ї процвітали подвійні стандарти, для Ніни було не в новинку.

Одне її тішило – з батьківської квартири вона давно з’їхала. З мамою спілкувалася дуже рідко, остільки на свою шию сідати нікому не дозволяла, навіть за наявності родинних зв’язків.

І Оксана про це знала, але зараз чомусь все одно на щось сподівалася. Чи ні? Можливо, всі натяки були орієнтовані виключно на матір?

Запитувати про це Ніна не ризикнула, щоб не спровокувати чергову сварку. Зрештою, якщо сестриця почне сідати на шию, вона це зрозуміє.

І зрозуміла досить швидко! Оскільки спроби повісити на шию племінника почалися вже через два тижні.

Оксана не поспішала влаштовуватися на роботу. А навіщо, якщо мама завжди допоможе і все для неї зробить? А ось особисте життя взялася налагоджувати з перших же днів!

Спочатку мати справлялася з дитиною сама, але надовго її сил не вистачило.

І тоді вона згадала, що в неї є старша бездітна дочка, якій корисно відточити навички, щоб не припускатися помилок при вихованні своїх дітей.

Слухаючи марення літньої жінки, Ніна насилу стримувалася, щоб не заіржати в слухавку.

– От, як вона це робить? Вивертаючи все навиворіт, вона піднесе так, що будь-яка дія, раптом стає важливою і корисною саме для Ніни.

І це прокочувало ж! Ну, у минулому, класу до десятого.

– Мамо, я не нянька, не безплатний дитячий садок і не санаторій! Тож закінчуй ці вмовляння і займися вже вихованням своєї улюблениці!

– А якщо ні – викликай службу опіки та піклування, нехай вже вони Ксені мізки вправляють і пояснюють, що раз схибила… і дитина з’явилася, то тепер їй доведеться за нею стежити та утримувати її.

– До речі, про утримання. Нам потрібні гроші на…

– Гроші можна взяти на роботі! Нехай Оксана туди влаштується і сама на все потрібне заробляє!

– Як можна так ненавидіти маленьку дитину? Це ж твій племінник, рідна кров.

– Ця рідна кров має, як мінімум матір, нехай вона її й утримує, – припечатала Ніна, після чого поклала слухавку.

Ще три роки періодично велися ось ці розмови. Спроби тиснути на жалість і совість поперемінно, погрози не допомагати з гіпотетичними дітьми Ніни, раз вона не хоче проявити трохи розуміння і співчуття.

Ну і, звичайно – нескінченні виправдання Оксани, якій не пощастило і взагалі ні в чому вона не винна.

Від участі у житті племінника Ніна, до речі, не відмовлялася. Тим більше, що Іван характером пішов явно не в матір, і ніколи не виявляв властивих Оксані нахабства і вимогливості.

Хлопчик дякував за подарунки, просив на день народження машинки та конструктор, а побачивши недорогий планшет і зовсім заходився стрибати мало не до стелі.

Говорив «дякую» та «будь ласка», а приходячи в гості до Ніни та її чоловіка, поводився пристойно, слухався і навіть чемно пропонував допомогу з миттям посуду.

Коротше, був тією ідеальною зразковою дитиною, яку тільки могла побажати собі кожна сім’я.

Мабуть, саме через характер Вані, Ніна у результаті до нього прив’язалася. Вона брала участь у долі дитини, але при цьому робила це не так, якби Ваня був її сином.

Все-таки, тітка – це тітка: подарунок на день народження подарувати, раз на місяць на які-небудь атракціони зводити, та й поговорити по відеозв’язку кілька разів на тиждень.

Ваню це більш ніж влаштовувало, а ось Оксану та маму – злило до нестями.

Грім гримнув, коли Іван закінчив перший клас. Оксана на цей час знайшла нового чоловіка, який проживав у іншій країні.

Вона вирішила поїхати до нього, та тільки «забула», мабуть, повідомити про те, що у неї є дитина від першого шлюбу.

За кілька місяців до її від’їзду мама раптом продала свою квартиру і купила «будиночок біля моря».

І тільки потім Ніна зрозуміла, що жінка не сказала дочці свою нову адресу.

Навіщо – стало зрозуміло, коли на порозі з’явився племінник із рюкзачком, у якому виявились лише його документи та записка:

– Настав час тобі згадати про те, що означає допомагати своїй сім’ї. Сачкувала п’ять років, тепер, будь ласка, виконуй свої обов’язки. Нас із мамою не шукай, ми цього не хочемо.

– Дзвони в поліцію, – скомандувала Ніна чоловікові.

Була примарна надія, що Оксана ще не встигла виїхати з країни і її затримають на кордоні, знімуть з рейсу і влаштують солодке життя за таку підставу.

– Не треба в поліцію! – Заплакав Ваня. – Я не хочу до дитячого будинку, не хочу, не хочу, не хочу!

– Тітонько Ніно, не треба, будь ласка, я буду хорошим, я допомагатиму, добре поводитимуся, я…

Поки Ігор дзвонив в поліцію, Ніна, як могла, заспокоювала Ваню.

Звичайно, у неї рука не підійнялася б віддати племінника в дитячий будинок. Але й залишити ситуацію, як є, вона також не могла.

І справа навіть не в можливому покаранні Оксани, а в тому, що у них із чоловіком не було ні прав, ні доказів законності перебування Вані у їхньому будинку.

Школа, гуртки, медичне обслуговування, та навіть банальна перевірка документів під час рейдів на вулиці, могли створити їм такі проблеми, що довелося б витратити купу нервів на доказ того, що вони не верблюди.

Тож, треба було б розібратися з проблемами до того, як вони з’являться.

Ваня залишився з ними. Майже два роки зайняло позбавлення Оксани батьківських прав.

Проводили його заочно, оскільки навіть виявити нове місце проживання жінки не було можливим.

Весь цей час Ваня перебував під опікою тітки та її чоловіка, намагався не доставляти проблем і весь час просив, щоб його ні в якому разі не віддавали до дитбудинку.

Видно, що зрада матері залишила на хлопчику відбиток, який ніколи не забудеться повністю, як би Ніні не хотілося протилежного.

Але час потроху лікував. Вже до дванадцяти років Іван називав «мамою» та «татом» Ніну з чоловіком. Про матір він не згадував і не горів бажанням, щоб вона з’явилася в його житті знову.

Але та несподівано намалювалася власною персоною. Просто приїхала – і прийшла в гості на добре знайому адресу.

Ніна чекала в гості на подругу, тому відчинила двері навіть не подивившись у вічко, а коли побачила сестрицю – обімліла і не встигла виштовхати її за поріг, перш ніж зрадницю побачить Ваня.

– А тут майже нічого не змінилося. Що, сестричка, не чекала?

– Не вірила, не сподівалася і взагалі думати про тебе забула. Навіщо прийшла?

– Сина забрати. У нас із чоловіком не виходить завести дитину, тому він згодний дати притулок моєму хлопчику за умови, що…

Домовити Оксані не дав сміх Вані, який запропонував і їй, і її чоловікові прогулятися до відомого перуанського населеного пункту… І, бажано, жити там завжди.

У ході сварки, Оксана несподівано для себе дізналася, що вона вже не є матір’ю Вані по закону. І, звичайно ж, поспішила звинуватити в руйнуванні сім’ї сестру.

– Я ж на тебе сподівалася? Довірила тобі найдорожче, що я мала! А ти, замість того, щоб нормально виховувати мого хлопчика, налаштувала його проти мене, та ще й з документами таке утнула?

– Нічого не скажеш, добрі родичі! Більше ніколи по допомогу не звернуся!

– Дуже дякую! Більше й не треба! Я з одним по всіх інстанціях намоталася! Ваня, не ображайся, будь ласка.

– Не ображаюся, я ще ту чергу в прокуратурі не забув, – озвався він. – Мамо, якщо що, я у себе. Як ця піде – маякнеш!

– Як він тебе назвав? – обурилася Оксана, яку Ніна вже почала виштовхувати із квартири.

– Як є, так і назвав! Все, провалюй! Про сина не згадувала чотири роки, можеш забути назавжди. Щасливого тобі сімейного життя.

Щасливим це життя не стало. Мабуть, зрозумівши, що дитину від Оксани він не дочекається, чоловік із нею розлучився, і вона змушена була переїхати до матері.

Вона, на відміну від Ніни, нову адресу знала! Періодично жінки дзвонили та розповідали про те, як потребують допомоги.

Що вони чекають, коли Ніна згадає про свої обов’язки, та в обов’язковому порядку їм допоможе. Ніна ж завзято тримає обличчя, і в допомозі категорично відмовляє, посилаючи в те саме перуанське село.

Ваня зовсім не бере слухавку, викресливши й горе-матір, і бабусю зі свого життя. А навіщо йому зрадники, коли є нормальна сім’я, що любить?

Як ви вважаєте, хлопчик слушно міркує? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?