– Синку! Іди, посидь із нами! Що такий невеселий? Куди пішов?

Максим зачинив двері на кухню, де гула весела компанія на чолі з матір’ю, і пішов у кімнату молодших. Сьогодні знову доведеться без вечері. Він-то гаразд, добре Ніна наполягла, щоб він поїв і з собою йому загорнула цілий пиріг із м’ясом.

Сьогодні в кафе було весілля і вони звільнилися дуже пізно. Що б він робив без неї! З першого дня, як він влаштувався на підробіток, господиня кафе взяла його “під опіку”:

– Тебе не годують чи що? Шкіра та кістки.

На свої двадцять Максим, звісно, не тягнув. Що робити – спадковість. І мама, і батько були нневисокі.На службі хлопці кепкували з нього, бо був нижчим за всіх на зріст. І тільки через те, що за фізичною формою йому не було рівних – поважали.

Максим із дитинства ходив до секції вільної боротьби в школі. Це була його єдина віддушина після того, як батько пішов, а тренер, частково замінив батька, який випарувався.

Прийшовши зі служби, Максим вступив до коледжу і влаштувався на роботу в кафе. Його мрією було стати шеф-кухарем якогось великого ресторану. Але до цього було ще як до Місяця, а поки що він працював під керівництвом чоловіка Ніни і осягав ази в найпопулярнішому кафе їхнього маленького містечка.

Макс зайшов до дитячої і побачив, що Гриша валяється на своєму ліжку, граючи в якусь гру на телефоні, а Сонечка сидить обіймає зайця і плаче.

– Що таке? Хто Соню образив? Ось я йому влаштую! – Максим узяв на руки молодшу сестричку. – Швиденько, витирай очі. Що сталося?

– Її мама вигнала з кухні. Соня їсти просила. – Гриша вимкнув телефон і сів на ліжку. – Макс, ми голодні. Соня сьогодні в садок не ходила, тому що ти рано пішов, а мама її не повела.

– Я не зрозумів, ви весь день не їли чи що?

– Я в школі поїв в обід і все. А Соня взагалі весь день голодна.

Обличчя Максима пішло плямами. Він погладив по голові сестричку, посадив її на ліжко і сказав:

– Так, сидіть тут, я зараз.
Забравши в передпокої пакунок, який він приніс із роботи, Максим повернувся в кімнату.

– Тітка Ніна вам привіт передавала і пиріг. Налітайте!

За півгодини Соня, яка наїлася, засинала на руках у брата, і Максим її вклав у ліжечко. Шикнувши на Гришу, щоб не галасував і вкладався, старший брат розклав підручники і вимкнув верхнє світло.

– Синку! – двері в кімнату відчинилися і на порозі намалювалася мати. – Що ти ховаєшся?
Макс швидко встав, відтіснив маму в коридор і прикрив двері:

– Мамо, я не ховаюся, у мене залік завтра, мені готуватися треба.

– Ой, які дурниці! Ти й так розумний! Підемо краще зі мною, підтримаєш компанію.

– Іди, я потім прийду, добре? – Максим знав, що сперечатися з нею марно, тільки розкричиться і розбудить Соню. А так вона за кілька хвилин про нього вже забуде і заспокоїться.

– Добре! Дивись у мене! – мати пішла в бік кухні, зачіпаючи стіну. До повної кондиції залишалося небагато і вона, нарешті, вгамується і ляже спати.

Максим повернувся в кімнату, втупився в підручник, але за п’ять хвилин уже спав, впустивши голову на стіл.

Коли він тільки влаштувався в кафе на роботу, Ніна якось посадила його за стіл, поставила перед ним тарілку з борщем і скомандувала:

– Розповідай! Бачу, є що!

Він не звик бути відвертим. Відтоді, як батько їх кинув і пішов із сім’ї, хлопець зрозумів одну просту річ. Не треба нікому нічого розповідати.

У школі, коли дізналися про розлучення батьків, спочатку співчували, намагалися підтримати. Але так співпало, що батько пішов, коли Максиму було одинадцять, і дуже скоро всі підліткові вибухи, неминучі в цьому віці, вчителі стали розцінювати як: “Хлопчик із неблагополучної сім’ї, що ви хочете! Нічого путнього з нього не вийде”.

Тоді вони якийсь час ще добре жили. Мама працювала, намагалася побільше часу проводити з ними. Батько відмовився від сім’ї якось одразу, бачити нікого з дітей не хотів. Грошей стало катастрофічно не вистачати і мамі довелося влаштуватися на підробіток, потім ще на один і вона не впоралася.

Зірвалася і почалися компанії, гулянки. Діти залишилися практично самі. Перед тим, як з’явилася Соня, Максим тільки-тільки закінчив школу, мама на якийсь час стала майже колишньою, але потім стало ще гірше.

Прийшовши зі служби, Макс не впізнавав свою колись красиву, добру і люблячу маму. Це була чужа людина, якій було абсолютно байдуже – чи поїли діти, у що вони одягнені, чи вдома вони взагалі.

Поступово турбота про молодших перейшли на плечі Максима. Гриша вчився вже в другому класі і, завдяки тому, що старший брат спуску не давав, перевіряючи уроки, – цілком пристойно.

Складніше було з Сонею. Максиму вдалося за допомогою Ніни влаштувати сестру до дитячого садка, але вона часто хворіла, і йому доводилося сидіти з нею вдома або залишати її на сусідку, бо на маму надії не було зовсім.Та ж сусідка, тітка Тома, порадила Максиму:

– Дивись, заберуть дітей. На Ліду вже не раз скаржилися і дільничний приходив. Ти, Максиме, стеж, щоб удома було чисто, у холодильнику була їжа за можливості, ходи на збори до Гриші, щоб видно було, що він не сирота, та не запізнюйся за Сонею в садок.

Максим намагався все робити так, як сказала тітка Тома, але не завжди встигав прибрати за компаніями мами. Їхню сім’ю все-таки поставили на облік.

Багато разів він намагався поговорити з матір’ю, умовляв її лікуватися. У тверезому стані вона плакала, обіцяла, але потім знову зривалася і все починалося спочатку.

Ніна тоді все вислухала уважно і сказала:
– Маму ти не переробиш. Вона тебе більше не чує. Будеш розраховувати на неї – буде біда. Шкода, мій дорогий, що тобі так рано доводиться стати чоловіком. Якщо щось потрібно буде – звертайся і пам’ятай, ти не один! Я це не для красного слівця кажу, запам’ятай!

– Дякую! – Максим уткнувся в чашку з чаєм і не піднімав очей. Ніна тоді все зрозуміла правильно і не стала розвивати тему.

– Іди, там Артем м’ясо привіз, треба допомогти йому.

Відтоді Ніна стежила за тим, щоб він не ходив голодний і щовечора збирала їжу для молодших. На новорічний ранок купила Соні гарну сукню і туфельки, і передала солодкий подарунок їй і Григорію.

Максим спочатку не розумів доброту, але потім відтанув і зрозумів, що від Ніни поганого чекати не потрібно. Він як міг намагався відплатити за добре ставлення.

Поступово він звик до того, що молодші на ньому, життя налагодилося, у нього навіть з’явилася дівчина. Яна навчалася в тому ж коледжі, але на курс молодша. Вони зустрічалися вже півроку і коли Яна шепотіла йому, що він найкращий на світі, Максим їй вірив.

Того ранку він підняв дітей, відвів Соню в садок і поїхав до коледжу, щоб скласти залік, а потім у кафе, на роботу. Він мив посуд, коли задзвонив телефон:

– Стародуб Максим Андрійович?

– Так.

– Стародуб Лідія Сергіївна вам хто?

– Мати. Що сталося?
Максим слухав і розумів, що його життя щойно стало на паузу і далі все буде зовсім інакше. Він опустив телефон і Ніна, глянувши на нього, мовчки налила в склянку води:

– Що?

– Мама…

– Що з мамою, Максиме?

– Потрапила під машину. Ніно, її більше немає.

Ніна мовчки обійняла хлопчиська і гладила його по голові, доки сльози, що душили, не знайшли вихід. Артем зняв фартух, кивнув своєму помічникові і пішов заводити машину.

– Їдь зараз з Артемом, він усе зробить, розбереться. Я заберу дітей сьогодні.

– Дякую. – Максим витер сльози і пішов до виходу.
Два тижні минули як у тумані. Ніна й Артем узяли на себе всі клопоти й суворо наказали Максиму не втручатися, а приділити час молодшим.

Соня весь час плакала, відмовлялася спати без світла. Максим домовився з психологом у дитячому садку і возив її на заняття майже щодня. Стало трошки легше. Григорій намагався не показувати своїх емоцій, вважаючи себе дорослим хлопцем, але вночі Максим почув, як він плаче. І тепер на заняття до психолога він возив уже двох.

Самому йому теж потрібна була і допомога, і підтримка. Він дзвонив Яні, але та лише одного разу прийшла і посидівши з ними півгодини – поїхала, пославшись на іспити.

Тітка Тома знайшла телефон батька і викликала його для розмови. Той приїхав. Максим відчинивши двері, вгамував у собі бажання зачинити їх.

– Ти?

– Привіт, синку! Поговоримо?

– Ну заходь.
Молодші були в садочку і в школі, тож він пустив батька у квартиру.

– На що перетворилася квартира. Таак.. Доведеться приводити все до ладу, інакше…

– Інакше що?

– Потім поясню. Як ви тут?

– Нормально. Навіщо ти приїхав?

– Поговорити з тобою по-чоловічому.

– Говори.

– Що ж… Сину, ти вже дорослий. Час починати самостійне життя. Заведеш дівчину, потім сім’ю.

– Так, що ще?

– Не груби! Я, так уже й бути, готовий забрати Гришу. У мене нова сім’я, скоро у вас з’явиться брат або сестра.

– А що Соня?

– Соня мені ніхто. Чи ти забув, що вона не від мене?

– Ні, я пам’ятаю. Тільки от мені й Гриші вона сестра. І вони жили разом, скільки себе пам’ятають.

– Ну ось що, Максиме, про Соню я нічого знати не хочу, вона мене не цікавить.

– А що тебе цікавить? – Максим ледве стримувався.

– А цікавить мене ось яке запитання. Коли я пішов, твоя мати залишилася з вами в цій квартирі. Я не став нічого ділити. Але зараз я думаю, що потрібно продати її і поділити гроші. Оскільки я заберу Григорія, дві третини від цього продажу будуть мої, а решту я віддам тобі. Думаю, на кімнату там вистачить.

– Це що ж ти надумав? – на порозі стояла тітка Тома. Максим забув замкнути двері, і зараз сусідка стояла, тримаючи в руках велику каструлю, з якої пахло її знаменитим борщем.

– Нелюд! Діти тільки матір втратили, а ти…! Нічого ти не отримаєш! Ліда з тобою в розлученні була, а квартира ця її батьків. Твого тут нічого немає! – Тітка Тома справно дивилася всі програми про суди і розгляди, які йшли по телебаченню. – Вимітайся! Борщу шкода, а то б уже одягла тобі каструлю на голову!

Вона посторонилася і пропустила батька Максима, який мовчки ретирувався з квартири.

– Максимку, не давай йому тобі мізки крутити! Зрозумів мене?

– Зрозумів, тітко Томо! – Максим уперше за останній час усміхнувся. – Дякую!

– Я чого прийшла. Ти подумав, що з дітлахами робитимеш?

– А які варіанти?

– Та багато, насправді. Дитячий будинок, опікуни або…

– Ніяких або. Опіку буду оформляти на себе.
Тітка Тома поставила каструльку, яку все ще тримала в руках, на стіл на кухні й витерла очі фартухом.

– Хлопчику мій, ти хоч розумієш, яку відповідальність на себе береш? Хоча що це я, розумієш, звісно, ти її давно на собі тягнеш. Але, Максиме, просто так тобі їх не віддадуть, поборотися доведеться.

– Мені б розуміти, що робити, а там я якось упораюся.

– Значить так. У мене є приятелька, вона працює в соцзахисті. Я їй зателефоную і дізнаюся, що потрібно, які документи та інше. А поки що, треба привести до ладу квартиру, щоб показати, що в тебе є умови. Дай-но мені телефон Ніни.

– Навіщо?

– Я сама знаю, навіщо, просто дай.
Тітка Тома записала на листочку телефон, наказала занести їй каструльку, як з’їдять борщ, і пішла. Максим глянув на годинник і поспішив у садок за Сонею. Дорогою в нього задзвонив телефон. Яна!

– Привіт!

– Привіт, Яночко!

– Ти де зараз?

– У садок іду за Сонею.

– Почекай мене там біля хвіртки. Треба поговорити.

– Добре!
Максим забрав Соню і, вийшовши з садка, побачив Яну. Вона нервово постукувала підборами і виглядала його через паркан.

– Привіт! – Максим потягнувся обійняти дівчину, але та відсторонилася.

– Соня, піди пограй на майданчику, тільки так, щоб я тебе бачив.

Соня втекла і Максим повернувся до Яни, вставши так, щоб бачити сестру.
– Максиме, що ти вирішив? Як далі?

– А що далі?

– З дітьми що ти робитимеш? Батько забере?

– Ні. Він Гришу ще не проти, але думаю той не захоче з ним жити, а Соню категорично відмовився.

– Зрозуміло. – Яна опустила голову. Якийсь час вона мовчала, а потім підняла очі. – Макс, я не готова до всього цього. Я ще молода, куди мені двоє дітей. Я і свого-то ще не хочу. Тож давай ми всі крапки над “i” розставимо зараз, добре?

– Ти хочеш сказати, що між нами…

– Усе, Максиме, усе! Ти хороший, дуже хороший, але мені все це не треба. Бувай.
Яна швидко розвернулася і покрокувала вулицею.

– Макс! Дивись, що я знайшла! – Соня підбігла до брата і простягнула долоньку. Там сиділи два сонечка.

– Ух ти! Соня, знаєш, що це означає?

– Що?

– Весна прийшла. І це чудово! Пішли додому, там тітка Тома борщ принесла. Смачний – просто космос!

Він підхопив сестру на руки і рушив до дому.
Наступного дня, забігши з коледжу додому перед роботою, щоб погодувати Гришу, він побачив там тітку Тому з Ніною, які драїли квартиру.

Жінки погодували дітлахів і виставили їх з дому, щоб не заважали. Забравши Григорія, Максим поїхав на роботу. Тепер він офіційно працював су-шефом у Артема.

Минув майже рік. Максиму віддали
опіку. Усе було дуже непросто, довелося підключати зв’язки Ніни, допомогли сусіди, тренер. Врахували, що брат піклувався про дітей стільки часу, що є житло і робота.

Максим розплющив очі й усміхнувся. Сьогодні 31 грудня, треба прикрасити куплену вчора ялинку.

До вечора ще стільки всього потрібно зробити. Добре, що Дарина прийде допомогти. З нею Максим познайомився в соцзахисті, коли оформляв документи на дітей. Повна протилежність яскравій Яні, вона відразу підкорила його своїм спокоєм і діловою хваткою. Максим щойно запитав, де йому дізнатися про якусь довідку, як одразу ж отримав повний перелік документів з адресами та іменами тих, хто відповідає за оформлення.

Протягом усього часу, поки він займався папірцями і бігав по інстанціях – Дарина була поруч. А потім, дивлячись як він нервує, не знаючи, як її запросити в кіно, розсміявшись, сказала:

– Максиме, ну що ти страждаєш? Піду я з тобою. Куди ти там мене покликати збирався? У кіно? Ну ось у кіно і піду. А діти з ким залишаться?Максим полегшено засміявся у відповідь.

Сьогодні Дарина приїде вдень і допоможе йому приготувати все до столу, а потім вони будуть усі разом зустрічати Новий рік.

Двері до спальні відчинилися і туди просунувся цікавий ніс Соні. Побачивши, що брат уже не спить, вона вихором влетіла в кімнату, застрибнула на ліжко і, стрибаючи, намагаючись дістати стелю, заявила:

– Ховати треба було краще! Лялька така як хотіла і фломастери теж класні! Це все? А то я на верхню полицю не дістала.

Максим підхопив сестру, чмокнув її в ніс і сказав:

– Ось розбійниця! Санті точно таке не сподобається!

– Але! Ти Санту сюди не вплутуй! Що я дурна? Той лист, який ти надсилав – я для вас писала, знаю я ваші штучки. А той, який Санті – все як годиться було зроблено.

У Максима витягнулося обличчя. Нічого собі! І як тепер бути?!

Соня хитро подивилася на Макса, обійняла його за шию і, потягнувши за вухо, прошепотіла:

– Гаразд, тобі скажу. Там не іграшки були, я загадала, щоб ми всі разом були! Це ж головне, так?Спеціально для сайту Stories

– Звичайно, все ти правильно придумала! А сховав я все-таки не в одне місце, друге ти точно не знайдеш!

– Знайду! – Соня рвонула з кімнати. – Гриша, тягни драбину!

КІНЕЦЬ.