Ніна Андріївна зібрала у кошик свіжі огірки, помідори, цибулю, часник. Все своє вирощене з любов’ю на невеликій ділянці землі, яку люб’язно надали сусіди.

Вирішила відвідати сина з невісткою. Вони жили окремо, в однокімнатній квартирі, яку Ніна Андріївна із покійним чоловіком подарували синові ще до весілля.

Вітя, їхній єдиний син, одружився з однокурсницею Світланою, коли вона вже була в положенні. Замість весілля молодята вирішили витратити гроші на ремонт у квартирі, бо готувалися до появи дитини.

Відносини з невісткою у Ніни Андріївни були прохолодні. Не ворогували, але й особливої ​​любові один до одного не відчували.

Коли з’явився онук Максим, Ніна Андріївна часто пропонувала свою допомогу, але Світлана люб’язно відмовлялася її приймати. Казала, що у неї є своя мама, і її цілком вистачає.

Зібравши кошик, Ніна Андріївна зателефонувала синові, щоб попередити про свій прихід.

– Вітю, привіт. Ви вдома? Хотіла овочі принести вам, і Максимку побачити…

– Привіт, мамо. Ми вдома.

І ось вона тисне кнопку дзвінка. Але двері ніхто не відчиняє. У квартирі чути лайку.

– Вітю, я так більше не можу! Ну скільки можна тулитися в цій комірчині! Іграшки нікуди вже складати, Максимові столик свій потрібен, стільчик, як цигани живемо, все заставлено! – Кричала голосно Світлана.

– Ну, що ти від мене хочеш? В іпотеку купувати? Ти бачила, які там відсотки? З чого ми платитимемо? Скажи дякую, що така квартира хоч є!

Ніна Андріївна розгубилася. Не вчасно прийшла… Але що робити. Знову натиснула кнопку дзвінка. Двері відчинив син.

– А, мамо, це ти… Проходь…

Ніна Андріївна зайшла до квартири. Світлана сердито зиркнула на свекруху.

– Привіт, Світлано! А Максимка де?

– У мами моєї, де ж ще?

– Жаль, хотіла його побачити… Ось принесла вам овочі, прибери в холодильник…

Світлана з незадоволеним обличчям схопила кошик і пішла на кухню. Вітя сидів на дивані, гортаючи щось у телефоні.

– Ну гаразд, піду я тоді, синку… Ви не в настрої щось…

– Та мені тут рознесення влаштували… Каже, квартира тісна, ніби я й сам не знаю…

– Ой, ну давай, скаржся мамі на дружину, замість того, щоб придумати щось. У нас сім’я, можна сказати, розвалюється через квартирне питання, а тобі й справи немає.

– А ще про другу дитину заїкаєшся… Куди ми її принесемо? У цей курник?

Вітя почав кричати на дружину. Ніна Андріївна мовчки пішла, ніхто й не помітив. На душі було погано. Єдина радість для неї, це син та онук. І так хочеться, щоб у них все було добре…

Дорогою зайшла до подруги Римми в гості. Та люб’язно запропонувала попити чаю.

– Ніно, а ти що сумна така, що трапилося?

– Та зайшла до Вітьки, а в них там лайка… Світлана хоче більшу квартиру, тісно дуже, каже…

– Ну то іпотеку нехай візьмуть!

– Та яка їм іпотека… Зарплатня не дозволяє.

– Слухай, а якщо тобі віддати їм свою двокімнатну квартиру, а ти житимеш у їхній однокімнатній. Тобі вистачить, а їм мізки сушити не доведеться…

Ніна Андріївна замислилась. У своїй квартирі вона жила понад тридцять років. Чоловікові дісталася від батьків. І місце хороше, все поряд.

– Навіть не знаю, Риммо… Не думала про такий варіант.

– Та що там думати! Ми заради дітей та онуків живемо, хіба ні?

Всю ніч вона крутилася, і до ранку вирішила, що готова віддати синові цю квартиру. І вона буде зі своїм кутом, і син розв’яже проблему. Вона одразу зателефонувала йому.

– Синку, я готова віддати вам свою квартиру, а мені ваша підійде. Обмін, так би мовити…

– Несподівано… Навіть не знаю… Не думав про такий варіант. Скажу Свєті, передзвоню потім.

По голосу Ніна чула, що син здивований та розгублений. Звичайно ж Світлана погодиться, адже це хороша пропозиція…

За пів години Вітя передзвонив.

– Сказав я Свєті. Каже, ремонт капітальний треба робити у твоїй квартирі, а грошей поки що немає. І розташування не дуже. Доведеться Максима в інший садок переводити, і їй на роботу далеко їздити. Але в принципі вона згодна.

– Ну й добре, синку. Справа за малим – речі перевезти. А ремонт – справа наживна, зробите з часом…

І ось Ніна Андріївна вже живе у квартирі сина. Незвично, звісно, ​​але нічого. Натомість дітям покращила умови.

На роботу, щоправда, далеко їздити, але що вдієш. Свою квартиру оформила на сина – подарувала. І його квартира так і залишилася на ньому.

Періодично приходила у гості до Віті зі Світланою. Та завжди була незадоволена. Тепер пиляла чоловіка, що їй некомфортно жити зі старими шпалерами, і запах у квартирі не подобався.

Вимагала терміновий ремонт та купівлю нових меблів. Ніна Андріївна не лізла до них із порадами, самі розберуться.

Допомогти фінансово вона не могла, зарплата не дозволяла. Але подарунки до свят намагалася робити добрі, від душі.

Якось Вітя приїхав до неї із тортом, фруктами. Їй було приємно, що просто так приїхав…

– Мамо, я тут подумав, ти ж на пенсію скоро вийдеш, продовжиш працювати, чи плани якісь є?

– Та який там працювати, мені давно вже сказали, що дадуть допрацювати до пенсії, а потім нову людину візьмуть. Молодшу.

– Так я й не знаю, чим займатимусь, пенсії не вистачить на життя, а на роботу важко влаштуватися в моєму віці, та й ноги болять уже, суглоби крутить…

– Слухай, у тебе ж сестра живе у Чернівецькій області, вдова, дітей немає. А якщо ти до неї поїдеш? Все ж таки веселіше буде старість коротати…

Ніна Андріївна завмерла зі шматком торта в руці.

– У сенсі, старість?! Мені тільки шістдесят років…

– Ну, ти ж не молодшаєш, сама розумієш. І сестра у віці вже. От і будете одна одну доглядати. А там, дивись, і будинок на тебе перепише.

– Та я з нею особливо і не спілкуюся, ти ж знаєш. Вона, як батьків наших не стало, припинила спілкування. Образилася на щось…

– Ось і помиритесь. З’їдь, поживи там, може й захочеш залишитися… Город, господарство вести будете – вітаміни, та й копійка зайва буде. Суцільна вигода…

– Синку, я щось не розумію, ти мене випроваджуєш?

– Ні, звичайно! Просто пропоную… Розумієш, я хочу бізнес один розпочати, і мені потрібні гроші. У кредит лізти не хочу. А ось твою… Точніше, мою квартиру, де ти зараз живеш, я міг би продати, та вкласти гроші.

– А потім, коли розкручуся, я куплю тобі іншу квартиру, кращу за цю!

Ніна Андріївна розгубилася. Ось чому він приїхав… А вона думала, просто так, маму відвідати…

– Он як, синку. Скажу один раз, тож слухай уважно! Я ще у своєму розумі, щоб приймати таку пропозицію. І, чесно кажучи, мені соромно, що ти наважився запропонувати мені це…

– Я розчарована! Світлана впливає, чи ти сам таким став, – не важливо. Вирішив списати мене в брухт. Але не вийде.

– Я й так допомогла вам. І квартиру цю ми з батьком купили, не забувай. А що ти зробив для своєї сім’ї? Нічого!

– Тому не розраховуй, що я кудись там поїду. Це вже занадто! Шукай іншу роботу, замість того, щоб лізти в сумнівний бізнес, та ризикувати. І апетити трохи урізати треба, і тоді все буде добре!

– Ну, дякую, мамо, врятувала! Тільки не забувай, що, крім мене, у тебе немає нікого. І, якби я був сволота, то міг би продати цю квартиру без твоєї згоди, бо на мене вона оформлена. Але я так робити не буду, скажи дякую!

– У такому разі, якби я була сволота, то могла б відкликати дарчу, та забрати свою квартиру назад, так можна робити. І дякую говорити тобі не буду, не заслужив! Соромно, синку, за тебе…

Вітя підскочив зі стільця і ​​швидко пішов.

От і приїхали… Рідний син жене… Як жити тепер, знаючи, що він такий… Ех, дякувати Богові, чоловік не бачить цього неподобства… Як же їй не вистачає його…

А з сестрою Зіною вона вирішила поговорити, дізнатися, як вона живе. На превеликий подив, сестра зраділа дзвінку, сказала, що втратила її номер телефону. Вони душевно поговорили, згадали про батьків.

Ніна Андріївна запросила її на свій день народження, сестра обіцяла приїхати, і кликала її до себе в гості. На душі стало легко. Все-таки рідні сестри…

Якось Зіна зателефонувала і сказала, що дуже захворіла, просила приїхати, допомогти. Ніна Андріївна взяла відпустку своїм коштом, купила квиток та вирушила потягом до сестри. Синові нічого не сказала. Після тієї розмови вони не спілкувалися.

Пробувши у сестри два дні, Ніні Андріївні раптом стало погано. На швидкій відвезли до лікарні.

– Ніно Андріївно, до вас відвідувачі! – голосно оголосила медсестра, зайшовши до палати.

Вітя з дружиною та сином, з пакетом у руках, зайшли до палати.

– Мамо, привіт! Як ти? Що лікарі кажуть?

– Синку… Світлано… Максиме… Я так рада вас бачити… Ви приїхали… Інфаркт, кажуть, спокій потрібен… Допомогла Зіні, називається…

– Тьоті Зіні вже краще. Це вона подзвонила та повідомила. Мамо… Вибач. Це через мене в тебе таке сталося… Наговорив тоді всякого, недолугий… Нам нічого від тебе не потрібно, тільки живи, та не хворій, будь ласка!

– А як же твій бізнес?

– Та маячня це все, на шахраїв мало не напоровся, добре, що ти не погодилася тоді… Я на іншу роботу влаштувався, кум допоміг. Так що все гаразд у нас. Ти, головне, видужуй…

Ніна Андріївна посміхнулася. То був її колишній Вітя. Не той, хто дорікав і говорив образливі слова. Значить, не все втрачено.

Визнав свої помилки, а це дорогого варте. Краще пізніше, аніж ніколи. А що буде далі, час покаже. Але завжди хочеться вірити у краще!

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.