Ігор готувався до весілля доньки, Купив костюм, замовив шикарний букет квітів, щоб привітати молодят. До весілля залишалися лічені дні, і чоловік вирішив поцікавитися у колишньої дружини, у якому ресторані пройде святкування.

– Алло, Людмила! Нагадай мені назву ресторану, у якому пройде святкування, – попросив чоловік.

– Ой, Ігорю, то Віра тобі не сказала? – здивовано поцікавилася Люда.

– Що не сказала? – не зрозумів чоловік.

– Я зараз тобі фото надішлю, сам все зрозумієш, – якось підозріло додала колишня дружина. Через секунду та телефон чоловіка надійшло повідомлення. Ігор відкрив його, переглянув прикріпленні фото і очам своїм не повірив.

– Ігорю, Віра заміж зібралася. Сам розумієш, витрат – купа! Гроші потрібні. Коли зможеш надіслати?

– Ігоря повідомлення від колишньої дружини застало зненацька.

Ні, він добре знав, що його дочка Віра вже відзначила двадцятиліття і зустрічається з хлопцем. Вона навіть познайомила його з Олегом. Але Ігор і не припускав, що справа закінчиться весіллям.

Новина його схвилювала. І зовсім не майбутні витрати. Ігор був зварювальником. Останнім часом спокою не було від великих замовлень.

Необтяжений сім’єю чоловік охоче погоджувався. Він їздив навіть закордон, щоб заробити якомога більше. Мріяв до старості збудувати котедж за містом та забезпечити доньку власною квартирою.

Ігор був чудовим фахівцем. Професіонала знали і радили, коли потребували відповідального виконавця. І Ігор не підводив. Але стежити за своїм зовнішнім виглядом, стильно і дорого одягатися він якось так і не навчився.

Це його властивість і спричинило розлучення. Людмила була жінкою ефектною, вона займалася на дозвіллі аудитом і особливо від фінансових проблем не переживала. Але вважала за свій обов’язок стягувати з колишнього чоловіка аліменти. Все має бути згідно із законом. Ця фраза стала її гаслом.

Ігор і не сперечався. Він охоче висилав гроші, балував доньку цінними подарунками та намагався підтримувати з нею дружні стосунки. І все було ідеально. Але Віра до підліткового віку почала соромитися батька.

Вона радила йому звернутися до майстра, щоб той упорядкував почорнілі руки, рекомендувала стоматологів, щоб той попрацював над білою усмішкою і водила в магазини модного одягу.

Але Ігор тільки посміювався. Він вважав, що так працюють гени матері, його колишньої дружини. Та теж соромилася чоловіка-роботяги. Їй хотілося б бачити поряд із собою елегантного та представницького чоловіка.

Але Ігор часто з’являвся на людях у робочому спецодязі. Звичайно, він виправдовувався:

– Зрозумій, я щойно з об’єкта. Звідки я знав, що в нас гості? Зараз я переодягнуся!

Але Людмила тільки морщилася. А потім вирішила подати на розлучення. Вона вважала, що їй не варто бути поруч із роботягою. Без нього для неї відкриються нові перспективи.

Ігор тоді був приголомшений. Він любив дружину та маленьку доньку. Але, вислухавши претензії дружини, вирішив зробити так, як вона хоче.

Розлучення відбулося. Ігор продовжував забезпечувати сім’ю. Колишня дружина та дочка ні в чому не знали відмови. Тільки жили окремо. Коли Віра була маленькою, вона не звертала уваги на вигляд батька.

Їй подобалися спільні прогулянки та походи до кафе. Часто разом із ними вирушали й подружки доньки. Вони знали: батько Віри пригостить смачною колою та солодощами і їх.

Але потім Віра прийняла позицію матері і почала зустрічатися з батьком тільки в малолюдних місцях. Вона навідріз відмовилася від зустрічей у кафе та парках. Трохи бентежачись, дівчинка заявила:

– Тату, тут нас можуть побачити однокласники. Що вони про мене подумають? У них батьки володіють бізнесом або принаймні працюють менеджерами та консультантами. А ти? Ти простий зварювальник!

Ігореві знову стало прикро. Але він не подав виду. Дочка – не дружина. Її не можна викреслити зі свого життя та забути. Тому чоловік погодився зустрічатися з дочкою подалі від людських очей.

Коли Віра стала студенткою фінансового інституту, він повністю сплатив витрати на навчання. Роботи побільшало. Віра виросла та потребувала то нових суконь, то їй хотілося телефон останньої моделі.

Ігор став працювати не покладаючи рук. Навіть коли донька відзначила вісімнадцятиріччя, він не відмовився від її утримання. Як і раніше, купував модний одяг, дарував дорогі подарунки, оплачував її походи в клуби та кафе.

Віра знала: якщо потрібні гроші, треба звертатися до батька. Але дівчина завжди поводилася з ним стримано та холодно. Нерідко ухилялася від вітальних обіймів, невдоволено морщила носик і казала:

– Ну, тату! Від тебе пахне! Мазутом і чимось ще!

Ігор сміявся і милувався своєю стрункою та красивою донькою. А потім вона познайомила його з хлопцем. Олег одразу сподобався Ігорю. Він вважав його серйозним та відповідальним.

Олег навчався в тому ж інституті, що й Віра, але вже підробляв і намагався допомагати матері у всьому. Вона виховала його сама. І ось виявилося, що цей Олег незабаром стане його зятем.

Ігор був радий за дочку. Вона обрала правильну і працьовиту людину. Отже, з ним вона не пропаде. Ігор повідомив дружину, що відправить переклад зараз і уточнив:

– А весілля, коли, Людмило? Сподіваюся, вони ще не зробили мене дідом?

– Про дату весілля повідомимо додатково. І не сміши мене. Моя Віра не така наївна. Діти заважають у молодості. Встигнуть! Нехай собі поживуть!

Ігор замовк. Він згадав, як Олег казав, що мріє про велику родину. Він вважав, що зможе забезпечити не лише трьох, а й п’ятьох дітлахів і стане для них чудовим батьком.

Чоловік не став заперечувати колишній дружині і відразу переказав значну суму на майбутні витрати.

Задоволений Ігор поділився своєю радістю із колегами. Ті навіть заплескали в долоні. А нерозлучний приятель порадив:

– Костюм тобі потрібний! Як до дочки на весілля підеш?

Було вирішено в перші ж вихідні відправитися в магазин і вибрати найкращий костюм для майбутнього свята.

Весь наступний тиждень Ігор перебував у схвильованому стані. Він все чекав, коли стане відома дата весілля. Але від колишньої дружини повідомлень не надходило, а донька відбувалася двозначними повідомленнями і щось говорила про сюрприз.

Минув майже місяць. Про те, що дочка виходить заміж, Ігореві нагадували практично щодня. Людмила дзвонила та просила оплатити послуги перукаря, ресторан, обручки для молодих та сукню для нареченої.

Ігор витратив більшу частину своїх заощаджень. Але грошей було не шкода. Щоправда, мрія про власний котедж за містом знову залишалася лише мрією.

А потім дзвінки та повідомлення від дружини припинилися. Через деякий час він набрав знайомий номер сам і запитав:

– Як іде підготовка до весілля, Людмило? Віра весь час каже, що зайнята, нічого не розповідає, а то й зовсім трубку не бере. Ми незабаром об’єкт закінчуємо. Я приїду до міста. Сподіваюся, якраз стане відома дата весілля. Адже я й костюм вже купив!

– Ой, Ігоре, я зовсім забула сказати. Віра та Олег вже розписалися. Подивися фотографії у соцмережах. Там їх багато. Або давай, я зараз тобі сама скину.

Ігор мовчав. Він просто розгубився і не знав, що сказати. Адже він уже придивився до квіткового салону, в якому хотів замовити розкішний букет для доньки-нареченої.

Чоловік поклав слухавку. Якийсь час він просто сидів. А потім вирішив поглянути на весільні фото у соцмережах. Зразу було видно, що знімки робив майстер.

Віра була чарівна. Олег дивився на наречену захопленим поглядом. В його очах світилася ніжність та любов.

У Ігоря потекли сльози по щоках. Він сердито витер їх кулаками і рішуче набрав номер дочки:

– Віро, привіт. Вітаю. Випадково дізнався, що ти вийшла заміж. А що ти мене не запросила? Адже я батько.

– Тату, розумієш, ми з мамою вирішили, що ти недоречно виглядатимеш на весільних фото. Ну, ми переживали, що ти знову з’явишся у своїх пошарпаних джинсах, з руками, де на пальцях усі нігті обламані! Розумієш, тату? Олег, правда, хотів тебе покликати. Ми навіть посварилися. Але я заборонила йому втручатися у сімейні стосунки. Адже я правильно зробила? Мама каже, що Олегу нема чого знати подробиці вашого життя з мамою.

– Значить, посоромилася мене, дочко? Моїх рук посоромилася? А те, що я цими руками тобі на інститут, на сукню та обручки золоті заробив, не вводить тебе в збентеження? Передай своєму чоловікові, що мені дуже його шкода!

Ігор поклав слухавку. Слухати дочку він не став. А потім вилучив із контактів номери колишньої дружини та доньки.

Цього вечора Ігор із давнім приятелем та колегою відзначали радісну подію. Чоловік оголосив, що тепер він вільний від аліментів.

І може, нарешті, розпочати будівництво власного котеджу. Друзі підняли келихи за виконання мрії та вільне життя…