– Андрію, мама вже який день сидить сумна, дивиться у вікно. А чи не захворіла вона, може що болить, а вона нам не каже, – Зоряна за сніданком здалеку спробувала розпочати розмову з чоловіком.

– Ой, вибач, кохана, я щось на роботі зовсім закрутився, і вже кілька днів не говорив з мамою. Ти спробуй з нею сьогодні поговорити, може підіть кудись гуляти, – запропонував Андрій.

Вони поснідали, чоловік пішов на роботу, а Зоряна стала біля плити і почала готувати. Марія Степанівна ще була в своїй кімнаті. Зоряна знала, що мама вже прокинулася, але вона спеціально не хоче зранку виходити, щоб не заважати.

Зоряна не те, щоб любила, але дуже поважала свою свекруху, захоплювалася її мудрістю і толерантністю.

Марії Степанівні 70 років. Донедавна вона жила в своєму заміському будинку сама. Чоловіка її давно не стало, а єдиний син Андрій відколи школу закінчив, поїхав в місто, там і залишився.

Андрій був пізньою дитиною у своїх батьків, мамі вже було за 30, коли він зʼявився на світ. Багато матеріальних благ батьки не змогли йому дати, але вклалися в освіту сина, розуміючи, що лише він сам, вивчившись, зможе прокласти собі шлях в житті.

Син і справді багато вчився, працював, щоб досягти успіху. Одружився відносно недавно, бо хотів спочатку житлом обзавестися.

І лише коли купив квартиру, облаштував її, зробив Зоряні пропозицію.

Марія Степанівна не заважала молодятам, не привертала зайвої уваги до себе, але взимку їй стало щось зовсім зле, і Андрій, порадившись з дружиною, вирішили забрати маму до себе.

Зоряна не була проти, навпаки. Вона росла без мами, її батько сам виховував, тому вона завжди мріяла мати жіночу підтримку і любов.

Свекруха хоч і трималася осторонь, але молода невістка відразу відчула, що має Марія Степанівна добре серце, і що за цією її строгістю ховається толерантність і неабияка скромність.

У тому, що це правда, Зоряна переконалася, коли свекруха почала жити з ними. Вона наче боялася, що буде їм заважати, тому без потреби не виходила з своєї кімнати.

Андрій усього цього не бачив, бо зранку до вечора був на роботі, а от Зоряна це помічала, але як налагодити стосунки з мамою чоловіка вона не знала, бо ж не мала практики спілкування з рідною мамою.

Але Зоряна дуже добре запамʼятала свою бабусю, яка допомагала батькові її ростити. Бабуся часто гладила її по голові, вона могла нічого не говорити, просто була поруч, і для маленької Зоряни цього вже було достатньо, щоб почуватися потрібною і захищеною.

А ще, бабуся варила для неї кулешу. Це кукурудзяна каша з молоком. Нічого смачнішого за кулешу для Зоряни в дитинстві не було.

Вона не знала, чи любить її свекруха кулешу, але вирішила спробувати. Покликала Марію Степанівну на сніданок.

– Зоряно, ти вмієш готувати кулешу? – здивовано запитала літня жінка.

– Так. Тільки от не знаю, чи вона вам смакує, – опустила очі невістка.

– Таке скажеш, смакує. Та це моя улюблена їжа ще з дитинства, я вже так за нею скучила.

Марія Степанівна з радістю зʼїла тарілку кукурудзяної каші, і ще добавку попросила. А потім вони з Зоряною пішли гуляти, милувалися бузком і неймовірним травневим небом.

Зоряна розповіла свекрусі про своє непросте дитинство, а та повідала їй багато цікавих фактів про своє життя.

Ця кулеша зробила диво, бо відтоді свекруха і невістка стали наче рідними. Зоряна нарешті віднайшла справжню материнську любов, а літня мама більше не почувалася непотрібною в домі сина.

Здавалося б кулеша, проста каша, але іноді саме прості речі, зроблені з любовʼю, творять чудеса.

Джерело