” З чого це ти вирішила купувати нову квартиру? – поцікавилася колега, почувши, що Ангеліна спілкується з ріелтором. Чим тобі твоє житло не сподобалося? Район чудовий, місця багато, та й дісталася вона тобі задарма”.

” Задарма? – похмуро перепитала дівчина.

Якби ж то. Я за цю квартиру вже стільки віддала, сил, часу…

Втомилася на першу вимогу до мами бігти, не можу більше”.

Так, мама подарувала їй квартиру після закінчення інституту.

Спочатку дівчина була їй дуже вдячна, мало хто може похвалитися, що у такому віці має власне житло, тим більше, що, як колега і сказала, квартира була просто чудова.

Простора двокімнатна квартира в екологічно чистому районі з розвиненою інфраструктурою.

Не житло, а мрія. Єдиний мінус – квартира потребувала ремонту, адже раніше в ній жила бабуся.

Ангеліна у цю квартиру всю душу вклала. Кожну вільну копійчину вкладала.

Просила друзів, які із задоволенням допомагали їй обдирати старі шпалери, штукатурити та фарбувати стіни та все в такому дусі.

Звісно, ​​без спеціалістів, справа теж не обійшлася.

Потрібно було змінити сантехніку, батареї, почепити нові люстри, загалом, грошей пішло багато.

За експертною оцінкою, вартість квартири зросла мало не на третину.

Нарешті, майже через три роки ремонт був повністю завершений.

Дівчина своєму житлу натішитися не могла і за будь-якої нагоди дякувала мамі за такий щедрий подарунок.

Однак, вона дуже скоро зрозуміла, що все не так просто. За подарунок довелося платити.

Тепер, коли в дівчини з’явився якийсь вільний час, мама активізувалася. На її думку, Ангеліна всі свої вихідні має присвятити дачі матері.

” Я просто виспатися хочу, мамо. Я працюю з восьмої ранку до шостої вечора, п’ять днів на тиждень, і лише два вихідні. Приходжу додому, встигаю приготувати поїсти, сходити у ванну і вже пора спати”.

” Та як ти можеш – обурилася Тетяна Василівна.  Я тобі квартиру подарувала, а ти не можеш мені допомогти грядки викопати? Адже овочі, фрукти з цієї самої дачі їсти ти не соромишся.”

” Давай я просто заплачу людям, і вони тобі все що завгодно перекопають, гаразд? – Ангеліна не хотіла сваритися, але й перспектива провести всі вихідні з лопатою її, м’яко кажучи, не радувала.

” Ось ще платити іншим за те, що ти можеш зробити сама?

Що в тебе зайвих грошей багато?” – говорила жінка.

” Звісно, ​​ні, – закотила очі дівчина.  Ну, повір, виділити певну суму грошей на такі потреби я можу без особливої ​​шкоди для свого бюджету. Тим більше, це разова акція”.

” Ні, ні і ні. Все має бути зроблено своїми руками – наполягала Тетяна Василівна.  Хто знає, які думки у людей під час роботи? Раптом вони думають тільки про гроші? У мене так нічого не ростиме”.

” Мамо, ти взагалі зараз серйозно кажеш? Рости не буде…

Що за нісенітниці?” – дивувалася Ангелін словам матері.

” Я все сказала. Будь ласка в о дев’ятій годині ранку за мною приїдь, і ми поїдемо працювати. Твій батько нічого робити не може, сама знаєш, зі спиною лежить, а я сама нізащо не впораюся”.

Ангеліна кивнула, ну а що ще їй лишалося робити? Відмовитись вона не могла, не так вихована, та й тим більше витратити пару вихідних на рідну людину дівчина все-таки могла. А ще вона зовсім недавно отримала права та купила машину, тож буде їй зайва практика. І про задушливі автобуси можна забути.

Подібне повторилося наступних вихідних. І наступних. І на наступних.

І жодні відмовки у цьому випадку не працювали.

Щойно Ангеліна заїкалася, що в неї є свої плани на ці дні, мама тут же говорила одну й ту ж дуже набридлу фразу.

” Я подарувала тобі квартиру, невже ти не можеш мені допомогти?”

На цю фразу в дівчини вже почалося невдоволення. Подарувала, і що тепер, до кінця життя їй це згадуватимуть?

Ангеліна насилу дочекалася осені. Все, урожай зібраний, погода погана, про дачу можна забути. Ну от тепер вона зможе свої вихідні витрачати на те, що цікаво саме їй. Зможе зустрічатися із друзями, зможе спати до обіду, зможе з’їздити до сусіднього міста до театру.

Нічого вона не зможе, як виявилось. У мами з’явилося нове захоплення – волонтерство.

Вона натрапила на собачий притулок, розташований десь далеко за містом, і вирішила, що просто зобов’язана допомагати йому.

А оскільки зайвих грошей у неї не було, вона вирішила допомагати фізично. Як виявилося справ там завжди достатньо і співробітники притулку дуже раді, коли до них приїжджають ось такі добровольці, звільняючи їх від частини роботи.

” Мамо, ти нічого не забула? Я ж не переношу собак – обуренню Ангеліни не було меж.

” Ой, не кажи нісенітниці – відмахнулася від слів Тетяна Василівна.

Почхаєш трошки Нічого поганого у цьому немає. Зате зробиш добру справу, плюсик до карми, як то кажуть”.

” Ну вже ні, це без мене. Я можу тебе привезти і потім забрати, але допомагати тобі возитися з справами, я не буду”.

” Значить, як квартиру від мене отримувати, то це, будь ласка, а як допомогти у добрій справі – ні за що?”.

” Досить говорити мені про цю квартиру – на очі Ангеліни навернулися сльози. Їй було так прикро. Хочеш, я прямо зараз поїду і перепишу цю квартиру на тебе, а сама житиму на орендованій?”

” Ні, звичайно, навіщо це мені? Я цю квартиру спеціально тобі берегла”.

” Серйозно? Тоді вибач, але чому ти мені при кожній нагоді тикаєш цим? Варто мені тільки в чомусь тобі відмовити, то ти відразу ж згадуєш про цей подарунок. Мамо, я втомилася. Коли я востаннє проводила вихідні спокійно, без нескінченних поїздок кудись?

То дача, то якийсь притулок, то тебе відвезти до якоїсь подруги за сотні кілометрів. У тебе ще двоє дітей є, мамо, і кожен має свою машину. Чому ти їх ніколи не турбуєш?”

” Ну так квартиру я тобі подарувала, ти повинна бути мені вдячна. – здивувалася нетямущості доньки жінка. Все ж таки очевидно”.

” Так все, мені набридло – дівчина схопилася з дивана і забігала по кімнаті.

Якби я раніше знала, що все буде саме так, то такий подарунок ніколи б не прийняла. Давай без мене, хочу відпочивати”.

” І ось так ти мені дякуєш, – сплеснула руками жінка.  Потрібно було Віці квартиру відписувати, ось вона б точно ніколи мені і слова проти не сказала”.

Ангеліна сперечатися з матір’ю не стала. Схопила сумочку, перевірила чи на місці телефон і пішла. Тільки сівши в машину дівчина зрозуміла, як сильно вона схвильована.

Того ж вечора дівчина отримала кілька дзвінків від родичів. Спочатку зателефонувала сестра і досить роздратовано поцікавилася, на якій цій підставі та дозволяє собі грубити матері. Як виявилося, жінка обдзвонила всіх своїх близьких і поскаржилася на недолугу молодшу доньку.

Ось тоді Ангеліна і не витримала. Вона звернулася до подруги, яка працювала ріелтором та виставила квартиру на продаж. На її щастя, покупці знайшлися майже одночасно. Мила сімейна пара, яку у квартирі влаштувало буквально все.

Угода відбулася. Ангеліна приїхала до матері вперше за три тижні. Вона проігнорувала ображене обличчя жінки і мовчки поклала на стіл банківську картку.

” І що це?” – здивовано поцікавилася Тетяна Василівна.

” Хіба ти не бачиш? Карта”.

” І чому ти її віддаєш мені?”- спитала жінка.

” Все просто. На ній сума, рівна вартості квартири на момент її дарування. Як ти вже здогадалася, я продала ту квартиру, залишила собі суму, витрачену на ремонт. Вважаю, що я маю на неї право”.

” Навіщо ти це зробила? У тебе було своє житло, а тепер що? Оренда? Іпотека на 20 років?” – бідкалася жінка.

” А тепер я візьму іпотеку та куплю квартиру. Сама. Щоб ніхто і ніколи більше не називав мене невдячною дочкою. З цими грошима ти можеш робити все, що хочеш. Можеш віддати їх Віці, яка буде просто у захваті. Або Сергію, йому теж не завадить. І нехай вони тепер тебе по дачах возять, по притулках, подругам.

А я спокійно житиму. Спатиму до обіду. Не відмовлятимуся від понаднормової роботи у вихідні. Нарешті заведу особисте життя. Загалом, насолоджуватимуся життям.”

” Ось тому тепер я й купую квартиру. Нехай вона буде не така ідеальна, як колишня, але зате вона буде моя,” – з втомленою усмішкою закінчила розповідь Алла.

Вона бачила, що колега явно не розуміє її обурення, адже у її очах великими літерами і читалася – ось ти не розумна.

” Ну, не знаю, якось у цьому все сумнівно. Відмовлятися від власної квартири і вплутуватися в іпотеку” – говорила та.

” Я й не чекаю, що ти мене зрозумієш. Зрозуміти мене зможе лише той, хто побував на моєму місці. Я не хочу бути слухняним песиком, якому скажеш “до ноги” і він біжить”.

” Ну, це твоє діло. Просто я б на твоєму місці явно так не вчинила” – говорила колега дівчини.

” А ти спершу опинися на моєму місці,” – подумала Ангеліна, але вголос нічого не сказала. Вона просто ще раз усміхнулася і повернулася до роботи. Іпотека сама себе не виплатить.

Джерело