На околиці невеликого села, майже поряд з дрімучим лісом, стояв старий дерев’яний будинок, що покосився від часу. Він був такий старий, що дід Матвій щоразу, коли проходив повз, постійно кланявся до землі, віддаючи йому шану.

А може, й не йому…

Раніше у тому будинку жила баба Маша. Красива та працьовита. Сама покрівлю латала, сама фасад фарбувала. Все вона сама робила.

Ніхто допомоги ніколи не просив. Навіть у Матвія, хоча той завжди був готовий допомогти їй.

Після того, як відвезли її до лікарні, де вона й померла за тиждень, жити в ньому стало нікому.

Спустів будинок.

Тільки протяжно поскрипували вхідні двері та голосно ляскали стулки вікон у вітряну погоду.

Вже пів року минуло, і жодного разу після смерті баби Маші не ступала в тій хаті нога людини. Зате щодня у пошуках господині шумно тупотіли по дощатій підлозі чотири лапи.

Належали ці лапи величезному сірому псу на прізвисько Грім. Баба Маша назвала його так невипадково: як гавкне Грім у ясний день, так шибки починають тремтіти з переляку, а сусіди, які були людьми дуже віруючими, одразу молитву читали — про всяк випадок.

Але, попри грізну зовнішність, у душі він був добрим і велелюбним.

Щоправда, це поки що баба Маша була вдома. А як не повернулася господиня додому, так і характер собаки вмить змінився.

Він став похмурим і злим.

Втім, дід Матвій неодноразово намагався втлумачити односельцям, що це недобре, на собаку намовляти. Вона просто довірену їй територію охороняє, доки баби Маші немає. Звідки йому знати, що господиня більше не повернеться?

Але діда Матвія ніхто не слухав.

Власне, окрім сивого старого, до будинку на околиці ніхто не підходив. І дітлахам туди заборонили ходити.

Допоки пес цей не…

Загалом, чекали, поки цей пес піде за бабою Машею. Та тільки не збирався він нікуди йти.

По-перше, будинок треба охороняти. По-друге, дід Матвій регулярно приносив йому їжі: наповнював велику миску, що стояла біля черешні, і йшов геть, не забувши вклонитися будинку.

…або тому, хто в ньому жив колись.

Але діти сільські все одно до старого будинку іноді підходили. Тому що заборонений плід солодкий.

Аж надто цікаво їм було, що там за сірий пес живе, яким їх так лякали батьки.

А лякали вони так:

— Якщо зараз не заснеш, то прийде сірий пес і вкусить тебе за бочок, а може, одразу в ліс потягне!

Придумають таке…

Підходили діти до паркану, а коли Грім починав гавкати, то з криками розбігалися хто куди.

Страшно їм було…

А одного разу в селі раптом стали пропадати собаки. Спершу в одному дворі зникла. Потім в іншому.

За тиждень загалом чотири собаки безслідно зникли… А в селі було всього тридцять будинків.

Тому народ сільський почав нервувати:

— Це що ж діється? Такими темпами через місяць-другий жодного собаки не залишиться!

— Це Машкін пес винен! Нема кому більше, — переконував односельців Василь, у якого саме вчора собака пропав.

– Точно! Йому їсти нема чого, ось і краде собак!

— Шановні, заспокойтесь! Не треба паніки! — волав до розсудливості дід Матвій. — Собаку цього я особисто щодня годую.

Але старого ніхто не слухав.

Поки дорослі думали, як їм бути далі, дітлахи вирішили сходити на розвідку. Їм було дуже цікаво, чи сірий пес на ділянці, чи його теж вкрали.

Коли вони підійшли до паркану, ніхто їх не зустрічав гучним гавканням, як завжди.

Але собака міг спати, тому треба було комусь пробратися на ділянку і побачити її на власні очі. Або не побачити…

Це як пощастить.

Добровольцем одразу призначили Льошку. Проти волі. Відчинили хвіртку і силоміць заштовхали його у двір.

А коли через пару секунд пролунав гучний гавкіт Гріма, всі розбіглися.

Льошка ж у цей час заплющив очі та намагався на дотик знайти вихід на вулицю.

Коли в живіт уперлося щось м’яке, він зі страху закричав. Будь-хто б закричав на його місці. Тому що, як не кричати, коли тебе хоче з’їсти величезний собака?

Але Грім не збирався його їсти.

Він і раніше гавкав виключно для того, щоб з дітлахами привітатися.

Ну не винен же він, що природа наділила його таким голосом, від якого коліна тремтять.

Через хвилин п’ять Льошка розплющив одне око і, побачивши поряд собаку, заплющив його від гріха подалі.

А в голові металися думки:

«Чому сірий пес мене не їсть? Може, я несмачний чи худий? Може, він мене на вечерю вирішив лишити?».

Хлопчик знову розплющив око, але вже інше, і подивився на собаку довше. Уважніше.

Йому було страшно, але водночас дуже цікаво. Сірий пес лежав поряд і не виявляв агресії.

Навіть не облизувався.

Захотілося його погладити. Це було безглуздо, але захотілося і все тут. У той момент, коли хлопчик уже було простяг руку, щоб погладити Гріма по голові, що лежала на його потужних лапах, хтось відчинив хвіртку і витяг його за комір на вулицю.

Цим хтось виявився дід Матвій. Коли дітлахи прибігли та навперебій почали розповідати, що сірий пес їсть Льошку, сивий старий першим побіг на околицю села.

Він, звичайно, сумнівався, що таке можливо, але просто стояти та чекати, доки онук повернеться, не міг.

— Льоша, як ти?

— Діду, все добре, — відповів хлопчик. — Цей пес просто лежав поруч і обнюхав мене.

– Ох, дякувати Богу!

— Він такий великий, такий сильний, — ділився своїми враженнями Льоша.

— Ти тільки це, пообіцяй мені, що більше не підходитимеш до будинку. Краще не треба. Добре?

— Добре… — відповів онук, а сам уже думав, що завтра візьме з собою, щоб нагодувати собаку.

— Справа не лише у собаці. Я цього собаку знаю, навряд чи вона дітей образить, — казав дід Матвій дорогою додому.

– А в чому ще?

— Просто будинок поряд із лісом, а в лісі, здається, вовк завівся. Небезпечно тут ходити. І друзям так передай.

– Не друзі вони мені. Кинули мене одного. Самі штовхнули та й кинули. Хіба друзі так чинять?

Наступного дня Льоша непомітно пробрався на ділянку баби Маші та годував Гріма курячою ніжкою, яку приховав ще з вечора. Той швидко проковтнув її та ліг поряд із хлопчиком.

Так вони й потоваришували.

Дідусь зазвичай годував Гріма після обіду, а онук приходив зранку раніше, тому проблем не було.

За тиждень знову почали пропадати місцеві собаки. Льошка знав, що Грім тут ні до чого.

Знав про це і дід Матвій. Не знали лише решта.

Точніше вони не хотіли думати інакше. Сірий пес, яким вони лякали дітей перед сном, став реальною загрозою.

Коли вранці з’ясувалося, що вночі зник ще один сільський собака, причому разом із ланцюгом, Василь усіх переконав у тому, що сірого пса треба позбутися, а то…

… А то скоро він їх усіх з’їсть!

Озброївшись мисливськими рушницями, чоловіки пішли до старої хати на околиці.

А хлопчик на той момент якраз був разом із собакою – грав, ні про що не підозрюючи.

Але сірий пес почув неприємне. Він підвівся, принюхався і почав гарчати у бік вулиці, якою вже йшли мужики.

За хвилину хвіртка відчинилася навстіж і на ділянку залетів Василь із рушницею:

– Льошка, ти що тут робиш? Ану, відійди від собаки!

– Ні! – закричав хлопчик, закриваючи собою Гріма.

Але сірий пес не збирався ховатися за спиною дитини. Він погрозливо загарчав і попрямував у бік Васі.

А потім пролунав постріл.

Грім мертвою хваткою вчепився в рушницю, висмикнув її з рук Василя, після чого відкинув подалі в кущі.

— Грім, біжимо! — крикнув Льошка, хапаючи собаку за нашийник, і потяг у бік лісу.

Бігли вони довго.

Але раптом Грім зупинився і ліг на землю. Тільки тоді Льошка побачив, що шерсть на стегні пса забарвлена ​​у червоний колір. Він упав поруч із собакою і міцно обійняв її за шию:

– Ти тільки не залишай мене! Чуєш? Не смій!

Грім дивився у вічі хлопчику і хотів підбадьорити свого друга, лизнув язиком його обличчя, але…

…дикий біль змушував лише сильніше стискати зуби.

Льошка хотів покликати діда на допомогу, але боявся залишити Гріма одного. Раптом його знайдуть і вб’ють.

З іншого боку, залишатися в лісі теж не можна було. До ранку Грім може просто не дожити:

— Грім, я побіжу за дідусем, а ти тримайся. Тримайся, чуєш? Я швидко. Тільки тримайся!

Поцілувавши собаку в ніс, хлопчик скочив і швидко побіг у бік села.

Дихати було важко, але він продовжував бігти. Бігти без зупинки. Спотикався, падав, вставав і знову бік. Бо він мусив встигнути.

Коли до села залишалося зовсім близько і поміж дерев уже проглядався дах старого будинку, Льошка почув знайомі голоси. То були мужики, які голосно щось обговорювали.

Почув він і голос дідуся, котрий пояснював, що не треба було хапатися за рушницю, не розібравшись у ситуації.

Але ніхто його не хотів слухати.

На радощах хлопчик прискорився, але спіткнувся та впав. А коли підняв голову, то побачив перед собою сірого пса. Тільки це був зовсім не Грім.

Це навіть не був пес. А найсправжнісінький вовк. Він скалився і гарчав, а очі були каламутними-каламутними.

Льоші стало так страшно, що він навіть не зміг закричати. Хоча це могло врятувати його.

Вовк зробив один крок уперед, потім другий, третій. Він був на відстані метра. Слина майже безперервно капала на опале листя і від цього було ще страшніше.

Хлопчик заплющив очі:

«Ось тепер мене точно з’їдять. Жаль, що не встиг. Не встиг урятувати Гріма, побачити дідуся».

Серед дерев промайнула величезна сіра тінь. Вовк одразу насторожився, а буквально за кілька секунд на нього накинувся Грім.

Почалася запекла бійка. Та така, що шерсть клаптями летіла в різні боки. Було чути далеко.

Першим у бік лісу побіг дід Матвій, а за ним побігли решта мужиків.

Грім втратив багато крові, але не збирався здаватися. Мабуть, якби йому попався здоровий вовк, він не мав би шансів. Але його противник виявився хворим на вигляд, від того й програвав за швидкістю.

Зрештою Грім притиснув вовка до землі, вчепившись зубами в його шию. Не відпускав, поки той зовсім не перестав рухатися.

А потім сам упав непритомний. Останні сили покинули його.

***
— Діду, дивись!

Льошка сидів на спині собаки та тримався обома руками за густу шерсть, доки Грім навертав кола по двору.

– Не впади! — усміхнувся дід Матвій, спостерігаючи, як його онук дуріє з собакою.

Старому знадобилося чимало сил і часу, щоб підняти Гріма на лапи після тяжкої травми. Але, на щастя, йому це вдалося. Щоправда, один він би точно не впорався.

Василь привозив із міста необхідні ліки. Інші теж допомагали хто чим міг.
Всім селом переживали за Гріма.

Але головним стимулом для сірого пса був хлопчик, який «лікував» його коханням. Ось не вигадали поки що кращих ліків.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.