– Федь, подивися, яку сукню я купила! Подобається?

Федір підвів очі й усміхнувся.

– Ану, покрутись! Дуже гарна. Тобі шалено пасує! – ніжно промовив чоловік.

– І мені сподобалося … Я весь магазин облазила, думала, піду без покупок!

І в останній момент побачила цю сукню! Я в неї закохалася! Влітку на день народження Маринки у ній піду.

– Ні, в ній не ходи, – зробивши серйозний вигляд, сказав Федір.

– Чому? – засмучено спитала Арина.

– Тому що тоді ти будеш красивіша за іменинницю. А так не можна.

Арина засміялася, а Федя подумав, який гарний сміх у його дружини.

– Та ну тебе!

Жінка підійшла до дзеркала, ще раз милуючись обновкою. Небесно-блакитна сукня справді їй пасувала, на її тлі сірі очі Арини здавались яскраво-блакитними.

Федір теж милувався своєю дружиною і відчував, як на душі стає сумно. Він досі їй не сказав… Не знав, як це зробити. Сподівався, що все налагодиться.

– А ми коли у відпустку збиралися? – Подивившись через дзеркало на чоловіка, запитала Арина.

– У вересні… – охриплим від хвилювання голосом відповів чоловік.

– У вересні… Треба буде купальники до цього часу подивитися. Бо в мене тільки два. Цього мало.

Федір заплющив очі. Ні, не можна й надалі приховувати правду. Йому хотілося вберегти її, але він розумів, що не вийде. Прийдеться розповісти.

– Аріша, сядь, будь ласка, – промовив чоловік.

Жінка розвернулась, все ще посміхаючись. Але потім побачила серйозне обличчя чоловіка, і посмішка зникла.

– Що трапилося, Федю? – Злякано запитала вона, сідаючи поруч зі своїм чоловіком.

– У мене погані новини…

– Господи … Не тягни, що таке? Усі живі-здорові? Мама?

– Усі здорові! – заспокоїв її Федір. А потім, узявши її руки у свої, промовив, – моя фірма збанкрутувала.

Арина дивилася на чоловіка, намагаючись зрозуміти сказане.

Одружилися вони п’ять років тому. Федір був старший за Арину на десять років, але дівчина на той момент шалено в нього закохалася. І вік не був на заваді.

Тоді справи Феді тільки-но пішли в гору, і ніхто не зміг би звинуватити Арину в тому, що вона з ним через гроші. Та й усі, хто знали їхню пару, бачили, як подружжя любить одне одного.

Кажуть, деякі шлюби укладаються на небесах. Це був їхній випадок. Вони були, як дві половинки цілого. У їхньому спільному житті не було ніякого бруду. Не було ні брехні, ні обману.

Федін бізнес після весілля поліз у гору. Він почав відразу багато заробляти, і подружжя швидко змінило маленьку двокімнатну квартирку на велику. Придбали машини, почали часто літати на відпочинок. І їх і так безхмарне життя стало ще кращим.

Федя вважав, що коли чоловік одружується, він апріорі бере на себе зобов’язання щодо утримання сім’ї. Дружина може працювати, але її гроші не мають бути основним прибутком.

Тому навіть не знав, скільки отримує Арина. Зазвичай вона все витрачала на себе: салони краси, магазини, всякі милі жіночі штучки.

Іноді Аріна закуповувала продукти, оплачувала якісь невеликі рахунки, але це було за її бажанням. Основна роль здобувача була на Федорі. Йому так було комфортніше.

А тепер він змушений зізнатися у провалі. І у своїй слабкості.
Федько навіть подумав, що, якщо після краху його бізнесу, Арина захоче втекти від нього, він її зрозуміє. Адже він не виконав свого завдання.

– Як давно все погано? – тихо спитала Арина.

– Кілька місяців. Думав, що випливу, та ні. Сьогодні компанія офіційно оголошена банкрутом. Мені шкода…

Федько опустив голову. Йому було соромно дивитися коханій жінці у вічі.

– Чому ти мені про це не казав? – Дещо скривджено запитала Арина.

– Не хотів тебе втягувати в це. Сподівався, що сам упораюсь.

– Федю! – обурилася дружина. – Ми ж родина. У горі та в радості, пам’ятаєш? Невже ти думав, що я любитиму тебе в радості, але не підтримаю в горі?

– Я просто не хотів звалювати це на твої тендітні плечі, – зітхнув він.

– Гаразд, – з усмішкою погладила його по плечу Арина. – Ми впораємося. Що ти плануєш робити?

– Не знаю, – сказав Федір, зітхаючи. – Треба підбити рахунки, зрозуміти, скільки у нас грошей. Влаштуюся кудись на роботу. Потім, може, вдасться знову відкрити свою справу…

– Так, – підвелася з дивана Арина. – Сукню я поверну.

– Навіть не здумай! – підскочив Федір. – Вона тобі так пасує, і так тобі подобається.

– Нічого, – заспокоїла його дружина. – У мене цілий гардероб суконь, та й до Маринки на день народження в ній непристойно йти, ти ж сам сказав.

Федько посміхнувся, відчуваючи, як у нього щемить серце.

– Її вартість дорівнює вартості продуктів на півмісяця. Нам це зараз важливіше, – додала Арина. – А потім, коли все налагодиться, я куплю собі іншу сукню, ще кращу.

Увечері подружжя підбило бюджет. Якщо трохи затягнути паски та з урахуванням зарплати Арини, пів року вони точно зможуть спокійно жити.

– У крайньому разі, продамо одну з машин, – промовила жінка.

– Я з завтрашнього дня почну шукати роботу, – запевнив її Федір. – Якщо не вдасться знайти щось пристойне, то піду вантажником, кур’єром, таксистом… Та будь-ким! На твоїй шиї не сидітиму.

Арина мовчала. Вона думала про щось своє, немовби підраховуючи щось у голові.

– Федь, ти говорив про те, що хочеш розпочати інший бізнес…

– Так, я маю ідеї, але, боюся, зараз немає фінансової можливості. Та й страшно знову прогоріти.

– Гаразд, подумаємо, – промовила Арина.

Півночі вона не спала. Жінка знала, що Федір із тих, хто не випускає успіх за хвіст. У ньому є та сама підприємницька жилка. І якщо він зараз злякається, то й справді до кінця життя працюватиме якимось кур’єром.

А така робота не для нього. Йому треба щось постійно розвивати, вигадувати, будувати бізнес-процеси.

І річ навіть не в грошах. Річ у тому, що кожен повинен займатися своєю роботою, яка приносить, крім грошей, ще й задоволення.

Вранці Арина попросила розповісти чоловіка, яка в нього ідея для бізнесу. Вислухавши, вона вирішила, що це дуже гідний варіант, і справді все може вийти.

– Скільки потрібно грошей для старту? – Запитала вона.

Федір назвав цифру, і вона була чималенькою.

– Плюсом, найближчими місяцями прибутку не буде очікуватися. Там тільки-но витрати почнуть окупатися, – сумно промовив Федько.

– Я подумала, давай ми обидві машини продамо. І тоді грошей для старту вистачить, – впевнено заявила Арина.

– Ні-ні, – відразу заперечив чоловік. – Тобі до роботи добиратися не близько, без машини ніяк не можна.

– Знаєш, Федь, – усміхнулася дружина, – коли я була маленькою, я ходила до музичної школи. Знаходилася вона на іншому кінці міста. Тричі на тиждень після школи я сідала на автобус, їхала ним близько пів години, а потім пересідала на трамвай і їхала ще хвилин сорок. І що дивно, для мене це було абсолютною нормою. Бо інших варіантів не було. І зараз я не розвалюся, якщо якийсь час їздитиму на автобусі до роботи. До того ж там лише пів години їхати.

– І до автобуса ще хвилин двадцять йти, – похмуро промовив Федір.

– Я тут за зиму набрала зайвих п’ять кілограмів. Треба їх скидати. Тому, якщо ти вважаєш, що зможеш здійснити задумане, починай.

– А що як не вийде? – злякано спитав чоловік. Ось начебто у нього ділова хватка, у бізнесі він не поступається, та й може бути жорстким у роботі. А зараз сидів, як переляканий хлопчисько. Бо не гроші боявся втратити, а довіру дружини зруйнувати.

– Не вийде, значить візьмешся за щось інше. Я в тебе вірю, коханий.

Подруги Арини, дізнавшись, що сталося, всі, як одна твердили, що вона дурна.

– Не діло це, мужика утримувати. Хай би працювати йшов! Бо ти ореш, а він там бізнес-плани малює! Та й одну справу він вже занапастив, зараз і другу завалить, – говорила одна.

– Навіщо ти запропонувала машини продати? Я ніколи свого автомобіля не віддала б. Він сам збанкрутував, хай і думає, де тепер гроші брати, – стверджувала інша.

– Ох, дівчата, – лише посміхалася Арина, – я свого чоловіка люблю та підтримаю його у будь-якій ситуації. А ще я йому вірю та довіряю, як бізнесменові. А вас послухати, то для вас шлюб – це лише безмежне щастя. І знаєте, мені шкода ваших чоловіків. На вас вони покластися точно не зможуть.

Подруги тоді образилися на Арину і зі зловтіхою чекали, коли їхня сім’я по світу піде, завдяки доброті та наївності подруги.

Але цього не сталося. Чи то підтримка дружини та її віра допомогли Федору, чи йому долею було призначено керувати власною справою.

Вже через рік їхній добробут повернувся до норми. А ще через деякий час, навіть примножилося. Вони знову купили машини, і навіть краще, ніж ті, що були в них.

А якось удень, коли Федір йшов зі свого офісу на обід у найближче кафе, він натрапив на вітрину магазину. Там стояв манекен, і на ньому була та сама блакитна сукня, яку його дружині понад рік тому довелося повернути, бо в них не вистачало грошей.

Федько жодної хвилини не думав. Він одразу купив її, а ввечері подарував Арині.

– Серйозно? Та сама сукня?

– Захоплено запитала вона. Зізнатися, вона вже й забула про неї, стільки за цей час сталося.

– Я вважаю, що ти гідна найкращого. І наступного дня народження Маринки йди в цій сукні. Плювати на іменинницю. Нехай усі бачать, що мені дісталася найкраща жінка на світі.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.