Він стояв біля будинку під дрібним дощем, жалюгідний і якийсь загублений. Чекав, коли повернеться додому Катя, колишня дружина. З надією дивився на всі боки.

Катерина вийшла з-за рогу дев’ятиповерхівки й одразу помітила Юрія. Від несподіванки вона трохи розгубилася. І зупинилася.

Їй потрібно було кілька хвилин, щоб прийти до тями. А ще хотілося краще роздивитися Юрія, поки той її не побачив. Збоку оцінити ситуацію.

Чисто жіноча цікавість зараз узяла гору. Треба було на власні очі переконатися, що колишній чоловік тепер має поганий вигляд. І розірвавши з нею стосунки і пішовши до іншої, багато втратив.

Так, вигляд у Юрія був не дуже, кудись подівся вічно незадоволений і навіть пихатий вираз обличчя, сміливий погляд і горда постава широко розгорнутих плечей. Тепер це був звичайний п’ятдесятирічний чоловік, яких багато.

Юрій виглядав худим і навіть злегка згорбленим. Чи це тільки Каті здалося, тому що він скуйовдився, кутаючись у куртку від дощу й вогкості осіннього вітру.

– Цікаво, а що тут потрібно цьому любителю спекотних молодих чарівниць? – тихо запитала сама в себе жінка, стоячи за деревом, що так зручно розташувалося у дворі їхньої багатоповерхівки.

– Невже скучив за старою дружиною? Чи питання якісь з’явилися невідкладні?

– Привіт, Катюшо! А ти чого тут стоїш? Дощ же, – проходячи повз, поцікавилася сусідка Раїса.

– Та ось вирішила повітрям подихати, – знехотя відповіла їй Катя.

– А, ну зрозуміло все з тобою, – глянувши вперед і побачивши там Юрія, який, чекаючи на Катерину, тупцював біля під’їзду, вимовила Раїса. – Дихай, хто ж тобі не дає? Повітря он яке гарне сьогодні! Осіннє, вологе.

Вона хитро посміхнулася і пішла до під’їзду. Підійшовши ближче, привіталася з колишнім мешканцем їхнього дружного під’їзду.

– Вітаю! – охоче відреагував Юрій. – Як справи у вас? Здоров’я?

– Та все добре, слава Богу! – донеслися до Каті слова їхньої розмови. – А сам як, Юрію Михайловичу? Не хворієш? До нас чого завітав, скучив?

– Усе добре в мене, Раїсо. Усе добре. І зі здоров’ям, і взагалі, – намагаючись говорити бадьоро, відповів допитливій сусідці Юрій.

“Ага, як же! Добре! Було б так чудово, як ти розписуєш, тебе б тут ніхто й близько не побачив!” – подумала Катя, слухаючи діалог Раїси з чоловіком.

Нарешті сусідка увійшла в під’їзд, а Юрій залишився стояти поруч, озираючись, чекаючи, що колишня дружина затримається. Він нервово поглядав на годинник, періодично зітхав і мерзлякувато совався від вогкого вітру.

– Привіт! А ти чого тут нудьгуєш? – намагаючись говорити якомога безтурботніше, з’явилася перед ним Катерина.

– Ой, Катруся! Нарешті! – щиро зрадів її появі Юрій. – Стою тут уже майже годину, а тебе все немає. У тебе робочий графік, чи що, змінився? Чи Лідія Антонівна знову роботою завалила?

Говорив Юрій підлесливо. Явно намагався привернути колишню дружину до себе теплими словами і турботою про неї.

– Графік у мене колишній. А ось приємних моментів в особистому житті додалося. Можу й затриматися. Ну, якщо годину вже стоїш, йдемо у квартиру. Напою тебе чаєм, а заразом з’ясую, чого тобі від мене знадобилося.

Зараз, через два роки після їхнього розставання, вона вже могла спокійно говорити і думати на цю тему. Відпустила образу, яка довго і нудно витягала з неї душевні та фізичні сили. І вирішила жити далі без Юрія. Повноцінним і навіть цілком насиченим подіями життям.

Крім того, місяці три тому Каті в інтернеті написав приємний чоловік, з яким вона натхненно листувалася останнім часом. З цікавістю і нетерпінням жінка відкривала ввечері їхнє листування, щоб знову побачити прекрасні слова на свою адресу. А також поговорити на різні теми з цікавим співрозмовником.

Ні, вона була не дурна і чула про некрасиві історії про аферистів такого роду. Але їхнє спілкування було без усіляких натяків ,на щось більше. Ні Катя, ні Іван не квапили події і поки що навіть жодного разу не зустрілися в реальному житті.

Але сам факт того, що вона ще може подобатися, бути привабливою, гідною красивих компліментів, Катерину вельми надихав.

– Ти, Юрію, чого прийшов-то? Пам’ятається мені, коли йшов від мене два роки тому, казав, що ноги твоєї тут більше не буде, – беззлобно запитала Катя, наливаючи колишньому чай у великий кухоль.

На стіл до чаю жінка поставила вазочку з шоколадними цукерками. Нехай їсть, їй не шкода.

Юрія злегка трясло. Незрозуміло було, відбувалося це від того, що він вельми змерз чи дуже хвилювався, прийшовши сюди після своєї ганебної втечі до іншої жінки.

– Катруся, ти маєш такий чудовий вигляд, – сьорбнувши з кухля палючого чаю, раптом видав Юрій. – Зовсім не змінилася. Навіть кращою стала!

– Так? Дякую! А ось про тебе я такого ж сказати не можу, – жваво відреагувала Катя. – Виглядаєш ти так собі. А якщо точніше сказати – то гірше нікуди.

Останні слова вона вимовила з особливим задоволенням. І з усмішкою продовжила.

– Так, я маю гарний вигляд, намагатимуся й надалі так виглядати. Щоправда, я й без тебе це знала, Юрію. Але ось мені незрозуміло, а ти-то що очікував побачити, прийшовши сюди? Що я після твого відходу посиплю голову попелом, вдягнуся в чорні шати і навік замкну себе в чотирьох стінах, щоб оплакувати своє нікчемне життя без тебе? – з усмішкою запитала в нього колишня дружина.

– Та ні… Нічого такого я не думав. Ти красива і самодостатня жінка, – почав обсипати господиню компліментами непроханий гість. – І завжди такою була.

– Та ти що! Ось новини! Пам’ятається, коли ти, засліплений своїм неземним коханням до Свєточки, йшов від мене, то говорив зовсім інші слова.

– Катю, ну не треба… Навіщо?

– Та ні, треба! І що я страшна і товста стала, говорив. І що на роботі мене не цінують і тому я навіть кар’єру не змогла зробити. І на людях триматися я не вмію, і одягаюся немодно. Говорив? – уже не посміхалася Юрію Катя.

– Не пам’ятаю я. Ну що ти про це? Не варто… Хто старе згадає, – мляво промямлив чоловік.

– Так! А продовження у цього прислів’я знаєш? Отож-бо й воно! А то зараз обидва ока твоїх постраждали б, якби я захотіла тобі нагадати про це. Гаразд, багато говоримо і не про те. Що хотів?

Катерина бачила, як мнеться колишній чоловік, говорить не те, що хотів їй сказати, і заради чого, власне, і завітав сюди.

Квартиру цю, яка так була мила серцю Каті і яку любили діти – син і дочка, що приїжджали тепер до матері тільки в гості, після розлучення Катя продавати не стала. Зібрала гроші, взяла кредит і викупила у Юрія його частку в цьому житлі.

Усе тут жінку влаштовувало. І вдале планування, і район, і дружні сусіди, з якими поруч було прожито багато років. Та й сил після важкого розриву з чоловіком, щоб займатися продажем і пошуком нового житла, не було.

Юрій був тоді вельми задоволений таким рішенням. Гроші потрібні були терміново, а коли ще квартира продалася б – це питання. Він із радістю прийняв від колишньої дружини ці гроші і помчав догоджати на них своє нове кохання – Свєточку, яка була молодша за нього рівно наполовину.

– Катю, ти знаєш… Я дійшов одного невтішного висновку – кращої за тебе нікого немає на цілому світі. Ти найкраща! Ось як життя жорстоко мене провчило. І покарало. Я втратив найкращу у світі жінку, помчавшись за примарним щастям, – пафосно почав Юрій. – Втратив і зрадив жінку, яка так мене кохала!

– Оце так! Приїхали! Оце так поворот сюжету! – Катерина голосно розреготалася. А потім витерла сльози, що виступили від сміху, і запитала:

– Довго готувався до виступу?

– Що? – Юрій не відразу зрозумів, про що вона.

– Я кажу – промову свою довго придумував і заучував? Така забориста вийшла! Прямо як із мелодрами якоїсь. Клас! Тільки ось актор злегка підкачав. Таланту замало в тебе! – продовжувала веселитися Катя.

Їй зараз було так відрадно, так радісно на душі, що й висловити неможливо. Ні, є все-таки бумеранг на світі! Є. І прилітає він до негідників обов’язково, просто до всіх у різний час.

Жінка не була мстивою, але згадуючи, через які приниження їй тоді, два роки тому, довелося пройти, скільки бруду і болю витерпіти, вона не могла не визнати того факту, що відчуває зараз помсту.

– Катю, не потрібно так реагувати. Я ж прийшов до тебе. Усе усвідомив, усе визнав. Я винен перед тобою, Катруся! Дуже винен. І визнаю це зараз.

– І хочеш, напевно, повернутися назад, так? – підказала йому жінка.

– Так, я дуже хотів би цього! Дуже! Знаєш, між нами була така спорідненість душ, ти так добре мене в усьому розуміла, просто з півслова, а я усвідомив це занадто пізно…

– А що ж Світлана твоя? – перебила колишнього чоловіка Катерина. – І кохання твоє до неї, про яке ти мені тут так пафосно і з палкістю говорив, йдучи. Розлюбив? Або Свєточка тебе?

– Свєта виявилася не тією жінкою… Вона зрадила мене і принизила. Зрадила з молодим колегою, – скаржився Юрій і видно було, що тема ця для нього дуже болюча.

– Свєта?! Та ти що! Найбажаніша жінка, найгарніша й найласкавіша, як ти мені тут її розписував, і раптом до такого опустилася – зі своїм колегою?Оце так! Яка хуліганка! Образила нашого Юрочку! – Катя продовжувала насміхатися над колишнім.

– Так, вона до такого опустилася, принизила мене… – Юрій, здавалося, не помічав того, як Катерина над ним просто сміється.

– Ну це взагалі надзвичайна подія! Та як вона посміла? Ти заради неї все своє життя, можна сказати, перевернув, а вона так вчинила! – продовжувала Катя в тому самому дусі.

– Так, ось бачиш, ти навіть зараз мене розумієш, Катруся. Навіть зараз!

– Я розумію тебе дуже добре, я взагалі тямуща. То що ти хочеш, Юрію? – продовжувала Катерина.

– Чи не можна мені… Я бачу, ти все ще одна, Катю. І це добре, тому що я хотів би повернутися сюди, до тебе, назад. У своє щасливе колишнє життя. Адже я тільки зараз усвідомив, що саме тоді я і був щасливий! Словом, чи не можна мені повернутися в цю квартиру?

– Як назад? – зобразила здивування колишня дружина. – Але в тебе тут немає більше частки. І жити тобі за законом тут не можна. Розлучення ми оформили давно, твою частину квартири я в тебе викупила. То на якій же підставі ти збираєшся тут знову оселитися?

Юрій мовчав. Обмірковував, що сказати. Потім раптом видав:

– Я зараз живу в товариша. Тимчасово. Але це дуже незручно. У нього сім’я…

– До речі, а гроші від продажу своєї частки ти хоч кудись вклав? Може, хоча б кімнату купив чи однушку? – раптом недоречно поставила Катерина болюче для Юрія запитання.

– Ні, я не зміг. Не встиг. Свєтка витратила всі мої гроші. І дуже швидко. Знаєш, я навіть оком не встиг моргнути! Але я вимагатиму їх у неї назад. Я до суду піду, в поліцію, заяву на неї напишу. Про те, що вона нахабно скористалася моїми почуттями до неї і обібрала до нитки! – з почуттям вимовив чоловік. – Все до копійки мені поверне, негідна жінка.

– Так, так, ти заяву обов’язково напиши. Це правильно, – підбивала колишнього Катя. – А інакше де ж ти візьмеш гроші, щоб викупити назад свою частку?

– Що? Яку частку? – розгубився Юрій.

– Свою. У цій квартирі. Ту, яку я в тебе купила два роки тому. Згадав? – зі здивуванням глянула на чоловіка Катя.

– Так у мене немає зараз коштів на це. Не могла б ти мене просто так прийняти?

– Просто так? Це дивно, звісно, Юрію. Після всього, що між нами сталося, я могла б зважитися на такий крок, тільки якщо отримала б матеріальну компенсацію. Моральну я вже отримала. Сьогодні.

– Катю, невже ти не проти, щоб я повернувся? – не повірив колишній чоловік. – Я такий радий, ти знаєш! І звичайно ж, поверну тобі всі гроші. Ось тільки заберу в цієї гидкої жінки все, що витратив на неї, і віддам тобі.

– Оригінально! – усміхнулася Катерина. – Ну що ж, уперед! Іди й дій. Вирви із зубів цієї акули всі свої грошики. Вчини як чоловік!

– Так, Катрусю! Я тепер усе зможу. Тепер, коли ти мене пробачила, у мене стільки сил з’явилося!

Юрій навіть випростався, став ніби вищим. Задоволений вираз знову повернувся на його обличчя. Не було більше загубленого і жалюгідного чоловіка. Був сміливий ловелас, який раптом повірив у те, що він ще ого-го!

Але радість його була недовгою.

– Тобі час, Юрію! Наша зустріч затягнулася, – нагадала йому Катя, яка вже добряче втомилася від цього концерту.

– Усе, йду. Не буду зловживати твоєю гостинністю.

Біля дверей задоволений собою чоловік запитав:

– То що, Катю, завтра я вже можу переїхати до тебе, так? Ти ж зможеш почекати, поки пройдуть усі суди, і я зможу отримати назад своє? І все тобі віддам одразу ж!

– Ні, звісно! Забудь!

– Що ти маєш на увазі? Як… Ти ж сказала, що я можу жити тут, якщо виплачу тобі за свою частку. Чи ти, Катю, настільки зачерствіла, що пустиш мене тільки з грошима? – розгубився Юрій.

– Ха-ха! Три рази! Ніколи я тебе сюди не пущу! Хоч із якими грошима ти до мене приходь! Тобі сюди дорога закрита! Зрадник ти і негідник. Ніколи не пробачу тобі того, що ти зробив із нашим життям. А сьогодні лише розіграла тебе, щоб трохи повеселитися.

І діти наші тебе не пробачили, щоб ти знав. І бачити тебе не хочуть, і чути про тебе теж. Тож іди звідси і більше не приходь! Знайди собі нову Свєточку або Марійку. І їм на мізки капай. Усе! Аудієнцію закінчено.

Катерина зачинила двері перед обличчям здивованого і розгубленого колишнього чоловіка і поспішила до ноутбука, щоб зайти в інтернет.

Життя триває…