– Щастить тобі, Ваня. Ти до дружини в гості ходиш, а вона до тебе. Було б у мене так… Так я вже суперменом став би. – З образою сказав Євген.

Іван відмахнувся. З Євгеном він не бачився два роки. Раніше добре спілкувалися, коли працювали разом.

Зараз випадково зустрівшись і розмовляючи про життя, не хотілося присвячувати колишнього колегу у всі сімейні справи. Та й хіба станеш одразу скаржитися на життя.

Себе хотілося виставити у кращому світлі. Та й лишилася певна заздрість до того, як жив його колишній колега.

– Добре живу, це точно… – Ваня видавив усмішку. – Ніхто не нудить… Мозок ложечкою не виїдає. Прокидаюся – як людина, засинаю – як пан…

– Дружина у вихідні приходить, заготівлі зробить, обов’язок свій виконує і тиждень її знову не видно. З друзями зустрічаюся, коли душа забажає.

– Та й смішно це навіть, коли дорослий тридцятип’ятирічний чоловік у дружини, немов у мамки, відпрошується погуляти.

Женя закивав:

– А зі зрадами як? Не боїшся, що твоя це… того самого… Піде до іншого…

– Ну, як… – зам’явся Ваня, – нормально… Як у всіх. Чесно живемо. Гостьовий шлюб, це те саме, що й звичайний. Хіба що подружжя порізно живе. Зустрічаються, коли тіло і душа вимагає.

– Без претензій, скандалів, закидів. Такі шлюби навіть міцніші. Вченими доведено, – злукавив Ваня для червоного слівця. – Тому що… побут не з’їдає. Немає сварок – немає образ.

– Сімейне життя руйнують дрібні претензії… А далі по наростанню. Та й куди вона дінеться… За таких-то шикарних умов проживання. Ось ти Євгене, як і раніше, щасливий у шлюбі?

Євген замотав головою. На цей час щасливим він назвати себе не міг. Щойно посварився з дружиною і в ньому говорила образа.

– Дівчина, яку я брав за дружину, перетворилася з веселої й милої реготушки, на втомлену і незадоволену всім жінку. Претензії з вуст дружини ллються, немов із рогу достатку.

– Все їй не так і не те. То причепиться через розкидані шкарпетки, то через посуд у раковині. Нині ось посварилися через те, що відпустку доведеться відкласти.

– Вона ремонт хоче робити, я на тиждень будиночок на березі річки планував винайняти. Розсварилися так, що повертатися додому бажання немає. І почуття на душі таке гидке… неприємне… Не знаю, як пояснити…

– Наче винен у сварці? – підказав Ваня.

– Так, воно саме.

– Якщо тобі дорога дружина, то вам треба роз’їжджатися. Та якнайшвидше, – дав непрохану пораду Ваня.

– Сьогодні тобі будиночок на березі річки не можна винайняти, завтра без дозволу з друзями зустрітись, щоб пінного попити.

– А післязавтра, що буде… Хіба це життя? Ув’язнення, не інакше!

Женя тяжко видихнув. Розв’язання проблеми, яке запропонував Іван, здалося йому привабливим. Яке б життя тоді почалося…

Попрощавшись із колишнім колегою, Євген повернувся додому. І майже з порога поставив жінку перед фактом.

– Світлано, живімо гостьовим шлюбом… Або, як правильно кажуть… Будемо жити, як гості. Тобто приходити один до одного у гості. Ти до мене, я до тебе…

Світлана, втомлена після роботи, шаткувала капусту і слухала, як син читає книгу. Вона не одразу зрозуміла, що хоче від неї чоловік. Син Коля підійняв на тата здивовані очі.

Женя подумав, що його не почули. Але колишня рішучість кудись випарувалася.

– Що? – Світлана відклала ніж і витерла руки об фартух. – Ти приніс сіль?

– Сіль? – Женя глянув на порожній пакет у своїх руках і напружився. Зараз знову розпочнуться претензії та закиди… Звинувачення. Приниження та нові образи.

Виходив за сіллю, прийшов без неї. Навіть просте прохання виконати не зміг і це після сварки! Що за чоловік…

– Забув, – пробурмотів Женя і впевненіше додав. – З голови вилетіло. Не дивно. Від твоїх скандалів будь-хто все забуде.

Світлана задумливо подивилася на чоловіка. Женя чекав, коли вона щось відповість. Якщо знову почне йому чимось дорікати, то ще раз запропонувати жити гостьовим шлюбом стане набагато легше.

Вважай, сама напроситься. Але Світлана мовчки кивнула, зняла фартух і вимила руки. Потім прибрала капусту та вийшла з кухні.

– Сходжу за сіллю сама.

Женя здивовано гукнув їй услід:

– І навіть не скажеш мені нічого?

Світла смикнула плечима і мало не плачучи відповіла:

– Я надто втомилася, щоб знову щось тобі доводити.

Женя готовий уже видавити з себе шпильку, закрив рота і подивився на сина. Тон дружини змусив його розгубитись. Коля позіхнув і зачинив книгу. До сімейних сварок він не ліз.

Сварки, що відбувалися між батьками, йому ніколи не подобалися і були неприємні. Але зараз будь-яке його слово могло образити одного з батьків.

Він вважав, що у сварці, що відбулася годину тому, вони обидва були одночасно винні й мали рацію. Взяти маму, яка хотіла нову кухню… Вона готувала щодня і їй хотілося краси та порядку.

Взяти тата, який працював без вихідних і йому хотілося на кілька тижнів з’їздити на річку та видихнути… Насолодитися природою та подихати свіжим річковим повітрям.

І як зрозуміти, хто має рацію у ситуації. Мама кричала, що відпустка рано чи пізно закінчиться, а нова кухня залишиться на довгі роки. Найрозумніше поїздку відкласти.

Тато у відповідь сперечався, що відкладати поїздку все одно, що відкласти життя… Свої емоції, враження…

– А я не втомився?

– Запитав Євген Світлану, коли та вже вийшла з квартири. – Подумати тільки! Не ображаючи принизила!

– Ось поїду, житиму в іншій квартирі, потім плакатимеш по-справжньому! Благатимеш повернутися! Нема чого зараз сльози з себе тиснути. Не поведуся.

Коля вийшов із кухні. Женя стиснув зуби. Даремно при синові почав висловлюватися. Дратуючись і важко дихаючи, він обвів очима кухню.

Впали в очі сколи на стільниці, облуплені шафки. Зі стіни впав календар, демонструючи Євгену віддертий шматочок шпалер, який дружина старанно прикривала, то плакатами, то дитячими малюнками, то величезним календарем.

Чоловік глянув під ноги. Вигляд стертого лінолеуму не втішив. І чому він раніше не помічав усіх цих вад? З іншого боку, якщо не зважати на красу, то все у них на кухні начебто нормально.

Женя підвівся зі стільця і ​​підійшов до раковини, щоб вмитися. Кран хитався вже цілий місяць і підтікав. Все було ніколи подивитися, в чому річ.

Увімкнувши холодну воду, Женя вмився, чортихаючись про себе. Ось полагодить кран і все стане нормально… Збираючись заварити собі чай, чоловік залив воду в електричний чайник.

Але увімкнути його не вдалося. Перев’язаний ізострічкою старий дріт остаточно відвалився.

Чоловік зі стуком поставив чайник на стіл і ввімкнув газову плиту, попутно шукаючи якийсь ківш.

Згадавши, що дружині особливо не було де зберігати кухонне начиння, спробував відкрити духовку. Не виходило.

Йому довелося докласти зусиль, щоб її відчинити. Він перестарався. Дверцята впали, мало не перебивши Євгену пальці на ногах. Коля, почувши гуркіт, забіг на кухню.

– Тату, що ти наробив? Мама лише злегка прочиняє дверцята. Їх треба підтримувати, щоб вони не відвалилися.

Женя розвів руками. Все в цій кухні валилося і ламалося просто на очах. Як за змовою. Уявивши, що скаже дружина, коли повернеться, Женю кинуло у гарячий піт. Щоки стали червоні, а в горлі з’явилася грудка.

– Розберуся, – сказав він синові, – йди до себе.

Але Коля, як на зло, не йшов. Син підійшов до холодильника.

– Я за компотом.

– Ні, не смій, – прикрикнув Женя.

Бракувало ще, щоб і холодильник зламався. Коля дивно глянув на батька та пішов. А Женя залишився стояти посеред кухні, подумки готуючись до діалогу з дружиною.

От повернеться вона, побачить, що сталося… Почне зі своєї улюбленої фрази: «Я ж говорила». Тоді він ще раз і повторить свою пропозицію про гостьовий шлюб.

Але як він залишить дружину у всій цій руїні? Не по-чоловічому це. Неохоче зізнавшись самому собі, що ремонт таки потрібен, Женя сходив за рулеткою.

Роблячи виміри, він уявляв собі, яке почнеться життя… Ось він поїде… Дружина залишиться сама… На вихідних приходитиме до нього… Як сказав Ваня – виконувати подружній обов’язок.

А в нього з’явиться можливість робити, що заманеться… А що йому заманеться? Він і так робить, що хоче. Утиснутим себе точно не почуває.

Буде далі працювати, спати, їсти й чекати на прихід дружини… А вона… Що робитиме вона у вільний від нього час? Сумуватиме і чекатиме на зустріч? Гулятиме з подругами? Або ще гірше… З чоловіками.

Світлана в нього красуня, нехай сама себе такою і не вважає. Доглянута, струнка, господарська. Хто, хто, а Євген часто помічає, як кидають на неї погляди чоловіка.

Хіба що дружина гидлива і прискіплива. Не плутатиметься з випадковим зустрічним. Він сам за нею два роки бігав, не знав, з якого боку підійди.

Друзі сміялися, а чого не сміятися… Адже до Свєтки у нього багато було… І якось одразу стосунки починалися… А тут…

А якщо перший поцілунок із нею згадати. Як вона підпустила його до себе. Він тоді притис її до себе, руки на її сідниці опустив, під спідницю поліз.

Вона від переляку вся стиснулася і поворухнутися боялася. Чекала, що далі буде. Йому тоді погано стало від самого себе і соромно. Свєтку хотілося оберігати та носити на руках. І куди все це поділося…

Того дня всі попередні романи видалися йому мерзенними та неправильними. Якщо Свєтку відпустити, хто знає, що з цього вийде…

Заберуть її. Одурманять. Знайдеться ж галантна і порядна людина, яка захоче її теж на руках носити. Будуть клини до неї підбивати.

Та й Світлана навряд чи не по-людськи жити захоче. Гостьовий шлюб! Ха! Нісенітниця якась… Він свою дружину не для того так довго домагався, щоб так легко відпустити. Не дочекається!

Не переїде він від неї. Нехай навіть не мріє. Женя вже й забув, що пропозиція про гостьовий шлюб пролунала саме від нього.

Взявши аркуш паперу почав записувати виміри. Покликав сина на допомогу. Хай навчається. Коля слухав батька, та охоче допомагав тримати рулетку.

Почали обговорювати, як влаштувати кухню так, щоб вільного місця більше стало. Час пролетів непомітно.

Тим часом Світлана йшла вулицею і вдихала на повні груди вечірнє повітря. Вона не збиралася плакати, але пропозиція чоловіка про гостьовий шлюб стала ударом у серце. Свого Женю вона кохала і поряд із собою жодного іншого чоловіка не бачила.

І чого вона на нього в’їлася через ту риболовлю … Напевно, вся справа у втомі. Без відпочинку. Людині обов’язково потрібен час, щоб прийти до тями. Та й кухня…

Що вона так в’їлася… Якось зробиться цей ремонт, а от емоції від поїздки, проведеної із сім’єю, не замінить ніхто. Молодші вони точно не стануть.

І всі ці сварки, суперечки, чвари від того, що мало спілкуються, мало розмовляють відверто… І куди подівся цей трепет і бажання не відпускати людину від себе хоча б на хвилинку…

Додому Світлана повернулася, так і не купивши сіль. Забула, навіщо виходила. На ногах, що не гнуться, зайшла додому і пройшла на кухню. Вирішила – якщо Женя її розлюбив, втомився від неї, то навряд чи вона зможе його відмовити… Але спробувати варто.

– Про гостьовий шлюб… – недомовила вона фразу, обірвавши саму себе. Чоловік із сином активно обговорювали, що де стоятиме. Звіряли виміри.

Женя підняв на неї голову і витер краплини поту з чола. Він почув, що сказала дружина і похолов.

– Гостей поки кликати рано, – сказав він, вдаючи, що не нічого не зрозумів. – Ось як зробимо ремонт …. Як упорядкуємо кухню … Так відразу кого хочеш покличемо. Але у нас велика проблема. Майже нерозв’язна. Все залежить від тебе.

– Яка?

– У яких тонах ти хочеш, щоб була наша кухня?

Світлана голосно видихнула. Коля, пославшись на втому, вийшов із кухні. Не хотів заважати батькам миритись.

– Так разом треба вирішувати, – відповіла вона.

– І про рибалку… Будиночок на березі річки… Ми можемо собі дозволити… Якщо правильно розподілимо бюджет, то вийде…

Женя відмахнувся.

– А вже й не хочеться.

– Хочеться, – заперечила Світлана.

– Дуже хочеться побути разом на березі річки – усією родиною.

– Витрати ж, – посперечався Женя.

– Потреба. Душевна потреба, – заперечила Світлана.

– Така сама потреба, як і нова кухня.

Женя посміхнувся. Знав, що вони впораються. Зрозумів, що все вийде. І Світлана зрозуміла. Через годину обговорень про ремонт і відпочинок, подружжя, перелякане думками про гостьовий шлюб, вже й забуло, чому не могли зрозуміти одне одного.

Виходить, що кохання нікуди не пішло, просто зачаїлося в повсякденній метушні та побуті. Тож, можливо, такі струси іноді й потрібні, щоб мізки на місце стали? Як ви вважаєте?

Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.