Історія моя неординарна, багато хто б сказав, махни рукою на все і забудь, адже людини вже немає. Але я так не можу, багато сумнівів маю і важких думок.

Почну з того, що вже минуло близько пів року, але мені і до сьогоднішнього дня зовсім непросто про це говорити.

По-перше, не стало хорошого чоловіка, з яким у мене була дуже добра сім’я.

По-друге, я багато чого різного про нього дізналася саме зараз, коли його немає вже поруч зі мною і я не можу в нього запитати усього, що турбує мене, а дуже хотілося б, щоб він усе пояснив.

І, по-третє, що для мене виявилося неймовірно важкою несподіванкою, в заповіті виявили ім’я іншої незнайомої мені жінки.

Я по цей час не зовсім розумію, як таке можливо, ми адже з Михайлом 30 років в шлюбі, у нас є діти.

Про зраду якусь я і подумати ніколи не могла за всі ці роки, що ми разом з ним прожили, адже все ж було добре у нас.

Мій Михайло ніколи не поводився якось дивно, щоб я могла запідозрити щось.

Подумати про те, що він міг бути з кимось, крім мене, було неможливо. І тепер ще й це, що зовсім в голові моїй не вкладається – її ім’я в заповіті – зовсім чужої нам людини.

Що він в ній знайшов? Що з нею ділив і що було у них спільного?

По тій інформації, що ми маємо, то їй всього лише 20 років зараз, що вона може розуміти у щирих відносинах, у взаємній підтримці та й в цілому в житті, це просто нереально.

Якось я вирішила поговорити з нею, адже мовчання – це найгірше. Але враження, щиро кажучи, були не дуже хороші після того.

Ця дівчина звичайна студентка, мої діти, що молодші за неї, і то більше в житті розуміють ніж вона.

Вона якась зовсім не цікава, та й красунею я б не назвала її і не пережила з Михайлом всього того, що пережила я за стільки багато років нашого шлюбу.

Так що ж таки вона робить в заповіті, який залишив мій чоловік?

Сама ця дівчина каже, що давала йому турботу, якої Михайлові не вистачало протягом стількох років нашого сімейного життя.

Я б могла з нею частково погодитися, будь нам по 20 років з чоловіком, але ми дорослі люди зі своїми життєвими турботами та негараздами, які багато разом пройшли.

Вітряні відносини то для молодих. А у нас же було ціле життя, ми ж так багато з ним разом пройшли.

Проти цієї дівчини налаштована кожна людина у нашій сім’ї, кожна. Однак нотаріус говорить, що це ніяк не впливає на зміст заповіту, який сам Михайло написав.

І навіть, якщо ми усі разом підемо у вищі інстанції, у нас мало шансів щось досягнути. вона візьме своє по праву.

Ось що мені дійсно здається неможливим, так це його довіра до неї.

Як вона могла так просто переважити все те, що ми разом пізнали за ці роки спільного сімейного життя, які прожили разом у шлюбі?

Та ще й вказати її ім’я в заповіті.

При цьому Михайло мій добре знав, що нам після того, як його не стане буде нелегко, коли ми дізнаємося про все. І, тим не менш, вирішив, що може ось так просто взяти та включити її в свій заповіт, зовсім чужу мені і моїм дітям людину.

Моя мама намагається мене вмовити з цим змиритися, пробачити свого чоловіка, адже назад нічого не повернеш. Вона намагається пояснити, що в житті таке буває і не варто приймати це за зраду. Адже нас давно пов’язувало щось більше, ніж просто кохання.

Мама мене переконує, що все через що ми пройшли – змінило нас, і в тому, що він пішов шукати турботи до іншої немає нічого незвичайного.

Але я зовсім не згідна з нею, я щиро не розумію як можна шукати когось на стороні, коли вдома тебе чекає твоя рідна сім’я.

А найгірше те, що я досі не розумію, хто вона йому, адже вона мені нічого більше не сказала. Я не хочу, щоб їй дісталося щось від мого чоловіка.

Як мені вірно вчинити? Я вірю, що він помилився, не обдумано написав в заповіті її.

Джерело