– Тихо! Ти дружину розбудиш! – шепнув Василь Галі, пробираючись до кімнати темним коридором.

– Колишню дружину! – Галя ткнула Василя вбік.

– Майбутню колишню дружину. Ми ще не розлучилися! – огризнувся той.

– Я не зрозуміла, що тут за партизанський загін? – несподівано увімкнулося світло, і перед непроханими гостями виросла стіна у вигляді дружини Василя- Людмили.

Василь випростався, випнув груди вперед, прикрив злегка собою Галю. Злегка – тому що цілком закрити її навряд чи вдалося б: великий живіт визирав, як його не ховай.

– Людмило, це Галя, моя дівчина! Ми з нею чекаємо на дитину. І вона житиме тут, поки ти не з’їдеш, – набравшись хоробрості, видавив із себе чоловік.

– Це хто ж тебе в дитинстві так упустив, що ти геть з глузду з’їхав? – сплеснула руками Люда, очманіла від такої заяви. Мало того що чоловік завів собі коханку, так він її додому до них притягнув, при надії, та ще й господиню дому виганяє.

– Люся, поводься пристойно, не влаштовуй сцен. Ми все-таки цивілізовані і прогресивні люди, – Василь упер кулаки в боки і спідлоба подивився на дружину.

– Це хто ж тебе таких слів навчив, любий? – Очі Люди полізли на лоб. Адже словниковий запас Василя був зовсім небагатий.

– А ви, пані, чого мовчите? Ваша робота? – заглянула Люда за спину чоловіка і кивнула на Василя.

– Мені б прилягти, – знизала плечима Галя, не обтяжуючи себе зайвими розмовами. Своїм виглядом вона показувала: у неї є чоловік, батько її майбутньої дитини, нехай він і розрулює. А їй не можна хвилюватися. Та й втомилася вона.

Усе це було написано в неї на обличчі, і Людмила зрозуміла, що легко і просто не буде. Квартиру Люді та Василю подарували на весілля батьки нареченої. Це був щедрий подарунок. На її половину і розраховував Василь після розлучення. Та тільки наречена не сказала нареченому, що записана вона на її матір.

– Спальня моя! – Люда не стала сперечатися і влаштовувати сцен посеред ночі.

Сам факт наявності коханки був їй давно відомий, адже Василь не вирізнявся розумом і кмітливістю і шепотів по телефону зі своєю пасією, думаючи, що дружина його не чує.

Потім вона дізналася, що жінка при надії, і теж, завдяки дурості Василя – він залишив відкритими вкладки на комп’ютері, яким вони користувалися удвох. А там – усе про виношування дитини.

Спершу Людмила вирішила поплакати, дізнавшись про пригоди чоловіка. Потім передумала. Вона давно хотіла розлучитися, але приводу не було. Виходячи за Василя, вона ще не підозрювала про його патологічну недалекість.

Раніше їй здавалося, що він просто наївний і їй навіть подобалася ця його риса. Але потім це стало дратувати. Василь не міг елементарно ухвалити рішення – приїхати за дружиною на роботу автобусом, трамваєм або таксі. У підсумку він так довго міркував, що Люда, не дочекавшись його, приїжджала додому.

У магазин Люда теж перестала відправляти благовірного, коли, так і не дочекавшись, пішла його шукати і виявила в молочному відділі, де він завис над двома пачками сиру різної жирності. На обличчі його були сліди від борошна, а в кошику – лише пачка солі. Він був схожий на робота, у якого в програмі стався збій.

Працював Василь слюсарем на великому заводі, гроші заробляв непогані. Руки у нього росли звідки треба, але ось з інтелектом були проблеми. І бувають такі люди, коли не відразу це розумієш, а коли зрозумієш, то все! Пізно.

Подруги співчували Люді, тихенько посміюючись.

– Людо, тобі й дітей планувати не треба – вже готова дитина в тебе є. Зате ні безсонних ночей, ні пелюшок, ні горщиків.

– Блін, дівчата, не тисніть на хворий мозоль, – зітхала Люда. – Взагалі-то, він непоганий. Добрий, рукатий.

Сама Людмила працювала редактором газети. Починала вона в тій же редакції журналістом, а до тридцяти років піднялася до редактора.

І ось тепер, після кількох років шлюбу, в її будинку спить коханка її чоловіка.

Спальню Люда не віддала б нікому. Вона облаштовувала її з такою любов’ю, що дозволити, кому б то не було, ніжитися в її королівському ліжку не могла.

Вночі її розбудив скрип підлоги біля ліжка. Розплющивши одне око, вона побачила, як до неї крадеться Василь.

– Стояти! – тихо, але твердо рявкнула вона в його бік. Чоловік підстрибнув від несподіванки.

– Тьху, налякала, – теж пошепки промовив він. – Слухай, Люсь, ти Галю не ображай. Не дай Бог, дитина з’явиться завчасно. А ти ще не з’їхала.

– Василю, ти зовсім, чи що? Куди ти мене все відправляєш? Взагалі-то, якщо вже на те пішло, квартира ділиться навпіл. От і живіть на одній половині. А тепер, йди геть. Мені вставати рано!

Василь також навшпиньки вийшов зі спальні. За дверима почулася метушня, глухі удари і переляканий голос Василя:

– Галюня, та ти що?! Я поговорити заходив! Який подружній обов’язок?! Вона сказала: живіть на половині квартири. Ай! Галю! Боляче ж! Ну чесно, нічого не було.

Люда тільки здивувалася своєму терпінню…

Уранці всі ще спали, а Люда вже була на ногах. Нітрохи не бентежачись, вона ходила в одній спідній білизні, з рушником на вимитій голові. Поставила чайник на плиту, пішла сушити волосся феном, відчинивши двері у ванній.

Фен гудів як реактивний двигун. За кілька хвилин засвистів чайник. Люда не поспішала на кухню.

– Та вимкне хто-небудь цей клятий звук?! – пролунав крик Галі з іншої кімнати. – Дайте поспати!

– Щось не подобається? – Люда увійшла в кімнату до “молодих”. – Двері завжди відчинені. Ніхто не тримає.

– А чого ти тут ходиш, та ще й напівгола? – висунув голову з-під ковдри Василь. – Це наша половина!

– Ну тут моя половина шафи з моїми речами, – не звертаючи уваги на злісний погляд коханки, відкрила шафу Люда. – От же, не видно нічого!

Вона ввімкнула світло, і Галя почала кричати:

– Ти що собі дозволяєш?! Совісті в тебе немає!

Люда навіть сторопіла від такої нахабної заяви і не знайшлася що сказати. З обуреним виглядом вона вийшла з кімнати і вимкнула чайник.

Цілий день на роботі вона намагалася не думати про всю цю ситуацію, але думки так і крутилися в голові: “Кому розповісти – не повірять. Абсурдніше не придумаєш. Ще мене й засміють, що не викинула обох”.

Увечері, повертаючись додому, Люда сподівалася, що у Василя й Галі вистачило розуму забратися з квартири, але, побачивши у вікнах світло, вона зрозуміла, що жорстоко помилялася.

Галя господарювала на кухні, Василь витріщався в телевізор.

– Пані, якого біса? – Люда увійшла в кухню і стала в дверях як наглядач. – Ти цілий день удома стирчала, чому я бачу тебе на кухні саме тепер? Я прийшла з роботи, на відміну від деяких, хочу спокійно повечеряти, щоб у мене перед очима не миготів бегемот.

– Обирай вирази! – Галя вирішила не здаватися. – Я чекаю на дитину, а це святе!

– Галю, ти дурна, а це не лікується! Іди вже звідси, поскаржся Василю, а я поки що поїм, -Люда випровадила з кухні загарбницю чужої території.

Вона вирішила поекспериментувати із запахами. На вечерю в неї в планах була смажена скумбрія. Вона й сама не дуже полюбляла такі аромати, але в даній ситуації це був один із варіантів видворити голубків із квартири.

Через півгодини квартирою поплив огидний рибний дух.

– Я-то потерплю, – бурчала собі під ніс Люда.

А Галя, судячи зі звуків, згадала, що таке нудота, і терпіти не могла.

– Люсю, ти це спеціально? – влетів на кухню розсерджений Василь.

– Спеціально, що? Повечеряти прийшла додому? – усміхнулася Люда.

– Гидоту цю готуєш! – вигукнув Василь, затискаючи ніс. – Хіба можна це їсти? Цим навіть дихати неможливо!

– Василю, пам’ятаєш де двері? – мило посміхнулася Люда. – Вас ніхто не тримає!

Вона вирішила залишити козир на крайній випадок і спробувати видворити парочку будь-якими іншими способами.

– Не дочекаєшся! Ми живемо на своїй половині! – пробурмотів, поки ще чоловік і зник у кімнаті.

Звуки в туалеті стихли, але ненадовго.

Як не дивно, маючи такий огидний запах, риба виявилася досить смачною. Люда залишила тарілку в раковині й зазирнула в кімнату до сусідів.

– Пані, якщо вже ти тут одна непрацююча, то й прибиранням тобі займатися. Там сковорода рибна залишилася, ти її відмий гарненько.

Галя зковтнула і позеленіла.

– І підлогу помити б не завадило, – продовжувала Люда, а то скоро картоплю садити можна буде, у передпокої особливо. Без вас тут набагато чистіше було.

– Я в полож… – спробувала вставити хоч слово Галя, але Люда перебила її.

– Так я пам’ятаю. Але не інвалід же. Руки є, ворушити ними можеш. Чи ти тільки однією частиною тіла добре ворушиш? – насупила вона брови.

– Василю, скажи їй! – Галя трималася з останніх сил, щоб не зірватися в туалет.

– Людмило, відчепись від Галі, – Василь знехотя заступився за подружку.

– Ну вже ні! – Люда показала йому дулю. – Я два роки тут мила, прибирала, тепер її черга! І не я винна, що вона при надії. Так, до речі, завтра в мене на вечерю запечені курячі гузки з часником. На кого ще приготувати?

Тут Галя не витримала і, несподівано жваво, підскочила і зникла в туалеті.

– Мені здається, що ти знущаєшся з Галі, – зсунув брови до перенісся Василь.

– Тобі здається, – усміхнулася Люда і вийшла з кімнати, але знову повернулася. – Я подала на розлучення. Тож скоро ти будеш вільний… недовго.

Суботній ранок почався, як завжди: фен, свисток чайника, додалося підспівування Люди, крики Галі. Людмила знову розгулювала в білизні по квартирі.

Галя не витримала свисту і прийшла на кухню. Слідом за нею увійшла Люда.

– Ти зовсім знахабніла? – втупилася Галя на напіводягнену дружину свого коханця. – Ти чого тут виблискуєш своїм тілом?

– А мені кого соромитися? Я у себе вдома і завжди тут так ходила. Василь мене бачив і без цих ганчірочок, – усміхнулася Люда, насипаючи собі кави в чашку. – І я не збираюся зраджувати своїм звичкам. Та й я поки що дружина Василя. Законна. Тож, навіть можу вимагати виконання подружнього обов’язку.

При цих словах у кухню заглянув Василь і, побачивши Люду, зковтнув. Звісно – контраст між стрункою дружиною і розповнілою коханкою був вражаючий. Побачивши це, Галя почервоніла, гнівно глянула на майбутнього батька своєї дитини, вліпила йому і вилетіла з кухні як ошпарена.

– Галю, за що?! – схопився за палаючу щоку Василь і поплив за коханою. У кімнаті почувся шум, потім плач, і за півгодини звідти вийшла вдягнена Галя з мокрими очима і за нею Василь із сумкою в руці.

– На розмін я сам подам, – похмуро сказав Василь, здивованій, раптовим рішенням з’їхати, дружині.

– Василю, любий мій чоловіче, не обтяжуй себе. Ця квартира не розмінюється. Вона мамина! – розвела руками і знизала плечима одночасно Люда. – Я тобі відразу не сказала, вибач.

– Василю! Де ми тепер будемо жити? – накинулася на очманілого коханця Галя. – Половина моя, половина моя! Базікало.

Вона вискочила з квартири так швидко, як могла, лаючи на ходу Василя останніми словами. Той пішов наздоганяти її, чи то заспокоюючи, чи то переконуючи. Але цього Людмила вже не чула. Вона повернулася на кухню, налила окропу в чашку з кавою і, посміхаючись, почала гортати новини в соцмережах.

Через місяць…

– Василю?! Ти чого сидиш під дверима? – Люда не повірила власним очам, коли побачила чоловіка в під’їзді. Той сидів на сходинці, а поруч із ним лежав рваний пакет із супермаркету, набитий речами. Видно, збираючись похапцем, він зібрав собі вузлик на доріжку.

– Можна я в тебе поживу? Галя дістала…

– У якому сенсі поживеш?!

– Ну… Поки дитини не з’явиться.

– А потім до неї повернешся?! Буде ще гірше… Знаєш, Василю, діти маленькі, вони кричать і заважають сильніше, ніж жінка і положенні.

– А через скільки дитина нормальною стає? – наївно запитав Василь. Люда навіть здивувалася: і як вона з ним взагалі жила?

– Років через 18.

– Ну… – Василь зрозумів, то його ідея привезти Галю додому була поганою. Треба було якось на стороні вирішувати проблеми і з дружиною не сваритися.

– Іди, Василю. Я тебе назад не прийму.

– Чому?

– Тому що пізно вже. Зайнято твоє місце.

У цей момент телефон у Люди ожив.

– Алло? Славик, уже біжу… Та тут безхатька хтось у під’їзд запустив, довелося затриматися, щоб вигнати. Ні, допомога не потрібна. Уже йде. Так! Біжу, біжу… – сказала вона в слухавку і пішла з гордо піднятою головою.