Біля шафи височіла купа того, що в шафу було засунуто незаконно. Син Федір був упевнений, що двічі вдягнене – дорівнює – чисте.

Усі його доводи про те, що в його шафі є спеціальна полиця вже вдягненого, і вона ніяк не зазіхає на запашну індивідуальність іншого чистого, Олена вислуховувала на біс не раз.

Вона бунтувала, доводила.

Син кивав, обіцяв виправитися й більше не зазіхати на загальну одухотворену атмосферу своєї шафи. Але встежити за цим було складно.

І ось знову вона, ще не почавши ревізію, тонким своїм нюхом відчула Федьчину брехню.

Купа перекочувала у ванну, там розподілилася на мінікупи й винувато підготувалася до покарання пранням.

У машинці вже лежала білизна, мав бути “пральний день” – традиційний жіночий вихідний.

Хоча страшилка:

– Весь день прала як проклята, – зараз у жінок уже не проходить.

От і Олена планувала, що під час глобального прання вона швидко приготує легкий перекус, а потім продовжить пральний процес під симпатичний жіночий роман про чисті стосунки.

Вона звично натиснула знайомі кнопки, але машинка, підморгнувши, раптом зробила кніксен і згасла.

Олена зробила це ще раз, але процес знову не запустився.

Вона вмикала й вимикала вередливу помічницю кілька разів, діставала й назад засовувала білизну, чистила фільтр, умовляла й навіть гладила автоматичне диво.

Навіть молилася, але все було безрезультатно.

Чоловік із сином поїхали на рибалку. Олена телефонувала, на жаль…

Зв’язку в тих краях, де ловили вони рибу, не було.

Одяг залишився сумно лежати розподіленими купками. І роман не читався – настрій зіпсувався.

Чоловіки, повернувшись з рибалки, вже не займалися чищенням улову, як завжди, а жваво знімали задню кришку машинки, а потім трагічно дивилися всередину механізму.

Чоловік гладив бороду, а син чухав потилицю. Було незрозуміло тільки навіщо все це – обидва не були майстрами.

На ранок викликали майстра.

Невипрану білизну Олена зі злістю запхала в білі пакети з супермаркету й перенесла на балкон, щоб не заважала вона своєю непривабливістю прибулому рятівнику.

Ця пралка прослужила їм вірою й правдою 15 років.

Її вже ремонтували двічі, але цього разу майстер розвів руками. Ті варіанти, які пропонував він, за ціною були практично рівні купівлі нового прального агрегату.

На сімейній раді одноголосно вирішили – пралку купувати нову!

Але… трапилася ця біда з поломкою після відпустки, після “А, гуляти так гуляти, ще заробимо”, і зараз потрібно було дочекатися дня зарплати чоловіка, бо скромна зарплата Олени могла прикрити тільки прогалину комунально-продуктову.

Треба було протриматися два тижні.

Олена перебирала свою шафу. Ага!

Футболок і трусів їй вистачить місяців на три. Можна взагалі носити й викидати. Щоправда, багато чого врізалося в складки, що звідкись з’явилися, було замале. Ймовірно, сіло.

З одягу на вихід одразу довелося виключити три улюблені джемпери, в яких можна й сміття винести, й – на роботу сходити, якщо з кулоном. Олена шкодувала – вони були в пранні.

Вона дістала вельветовий піджак, кілька спідниць і блузок. Скільки добра! Носити – не переносити!

Але нізащо! Це – нізащо.

І немає в цих речах нічого упередженого – ликом не шиті, штапелем не штопані, не кльош і не жабо, але ось – нізащо!

Але хай лежать – мода ж циклічна.

З цікавістю розібрала полицю під назвою: “Господи, а це в мене звідки?”

У чоловіка з гардеробом було гірше, але “згадати молодість – одягти костюм, у якому одружувався” він був не проти. Одного не врахував: не застебнулися не тільки штани, а й піджак.

– І чого він тоді висить у нас? – здивувався чоловік.

– Як речовий доказ того, що молодість минула, – відповіла Оленка.

Кілька днів вони витримали, але поступово відсутність бажаних речей почала дратувати.

І ось чоловік з’явився з магазину й урочисто вручив Олені невелику коробку.

– Ледве знайшов!

– Що це? О!

Олена вже читала – це був пральний порошок для ручного прання.

– Прикольно, – син заглядав через плече.

– Мою чорну сорочку ручками випереш? – запобігливо спитав чоловік.

– І мою білу толстовку заодно, – додав син.

Олена підняла п’ятірню й продемонструвала новий манікюр:

– Ціну нагадати?

Наступного дня Олена застала чоловіка за процесом крутіння білизни рукою в овальному тазу.

– Що ти робиш?

– Перу. Шкода – таз не круглий, незручно. Тепер я зрозумів, чому раніше тази тільки круглі були.

– Вони ще й залізні були для кип’ятіння.

– А це ще навіщо?

– Щоб веселіше жилося. А чому ти вирішив, що процес прання – це обертання білизни?

– Ну, в машинці ж так, – розгублено відповів чоловік, дивлячись на дружину нерозуміюче.

– Ти що, не бачив, як мама твоя пере чи бабуся?

– Бачив. У машинці прали, правда, не в автоматі, але…

– До речі, не забудь виполоскати потім у двох водах, – вона подивилася в переповнений піною таз, – а може й у трьох, переборщив ти з порошком.

– Це як?

– Це у ванні.

– Це ж скільки води піде!

– Ну, раніше в річках полоскали. Можеш туди сходити.

– Це в яких таких річках? – відчувалося, що чоловік уже вмикає свої географічні знання щодо найближчих до їхнього дому річок.

Олена зрозуміла: так довго вони не протягнуть.

У неї й у самої вже виникало бажання залізти в розростаючі пакети з брудною білизною й дістати звідти що-небудь – ну… не зовсім вже прямо таке й брудне…

Дожилися…

– Треба пральню шукати, – вирішив (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) син і попрямував до комп’ютера – шукати в їхньому місті пункт прання.

У їхньому невеликому містечку пральня, вірніше пункт самостійного прання, знайшлася. Щоправда, далеченько.

Сім’я вирішила, що відстань туди відповідає відстані до батьків, у яких пралка є, та й не були вони там давненько.

І ще є вигода: на сімейній раді вирішили зайняти грошей у бабусі з дідусем.

Їхній випадок, на який чекають – не дочекаються всі люди похилого віку, і на який відкладаються кошти, доведеться злегка відкласти.

А поки найважливішим було випрати накопичене!

З пакетів дістали й взяли з собою те, що було потрібно ще вчора, завантажилися в авто й вирушили до предків…

Батьки сяяли: нарешті в них було те, чого не було в їхніх просунутих і самостійних діточок.

Нарешті до них приїхали не на п’ять хвилин, а на час, що відповідає кільком пранням.

Бабуся старанно виставляла найтриваліший (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) двогодинний процес, щоб збільшити час перебування гостей.

Усі крутилися на кухні, періодично накриваючи стіл, спілкувалися, гуляли у дворі, гралися з собакою.

Дід організував мініфутбольне поле й з зятем та внуком гамселив м’ячем по паркану.

– Добре ж як! – зітхала мати Олени, – Може, не давати вам грошей? Тоді б ще приїхали…

Олена подивилася на матір і обійняла: просила пробачити, що рідкісними стали такі от сімейні посиденьки, й обіцяла – виправитися… навіть попри наявність нової пралки.

А старій – навіть спасибі за поломку.