– Ларисо, ну давай на травневі до родичів поїдемо, га? – благав Костя дружину жалібним тоном.

– Ні за що! Вони знову зажадають, щоб ми купували м’ясо! Скнари ще ті! – відрізала Лариса.

– Ну, Ларо, ну чого вдома сидіти? Погода чудова!

– Костю!

– Ну, хоча б пообіцяй подумати!

– Гаразд, подумаю, все одно не відчепишся… – здалася Лариса.

Нещодавно брат Кості, Віктор, отримав спадок: невелику дачну ділянку з маленьким літнім будиночком.

Хатка була настільки крихітна, що навіть удвох там ледь поміщалися. Зате сама ділянка виявилася цілком просторою, попри свої скромні розміри.

Костя відразу почав наполягати на тому, щоб відвідати брата.

– А що такого? Коли йому дача дісталася, нехай кличе нас відпочивати, – розводив він руками перед дружиною.

Віктор порадився з дружиною Аліною, і після недовгих суперечок погодився прийняти гостей, але з однією умовою:

– Добре, приїжджайте, але м’ясо беріть своє.

Це, звичайно, зачепило Ларису, але вона вирішила погодитися. Їй було цікаво подивитись, як виглядає ділянка після зміни господарів.

Однак, як вона й припускала, візит не закінчився нічим добрим.

Віктор з Аліною повністю захопили мангал і майже не давали підійти Ларисі з Костею. Натомість самі з апетитом наминали привезене гостями м’ясо просто з вогню. У результаті, рідні дісталися жалюгідні півтори порції рум’яних шматочків.

Проте Віктор не скупився на напої й виставив на стіл домашню біленьку. До вечора обидва брати так нахлебталися, що Лариса ледве довезла Костю додому.

Після такого відпочинку Лариса зовсім не горіла бажанням знову їхати до рідні на дачу. Але Костя умовляв так наполегливо, що майже готова була здатися.

Однак її випередив телефонний дзвінок. На її подив, це був Віктор, який особисто запрошував їх у гості.

– Приїжджайте на травневі! Що ви в місті робитимете?

– Та ми поки що не вирішили, як відпочиватимемо.

– Ось я за вас і вирішив. Приїжджайте, не відмовляйтесь.

Лариса вже почала думати, що Віктор забув нагадати про м’ясо, але перед тим, як попрощатися, він сказав:

– Тільки не забудьте купити м’ясо.

Слава богу, подумала вона, бо їй здалося, що він зовсім не в собі.

Вона розповіла про дзвінок Кості, який зрадів і запитливо подивився на неї.

Лариса примружилася і заявила:

– Знаєш, напевно, я й не проти з’їздити. І навіть повеселитися.

– Повеселитися? Ти? Та ти ж терпіти не можеш мою рідню!

– Не люблю, але в мене з’явилася ідея, коли Вітька знову завів розмову про м’ясо.

– Яка?

– А давай їх провчимо і купимо м’ясо тільки для нас! Нехай знають, як це залишитися без шашлику! – хитро запропонувала Лариса.

Костя задумався, а потім на його обличчі з’явилася задоволена усмішка.

– Ну, ти даєш, Ларко! Давай так і зробимо. Подивимося, що вони заспівають.

Рішення було ухвалено. Лариса купила м’ясо, замаринувала його у невеликому відерці з кришкою, та прибрала в холодильник.

Наступного ранку вони сіли в машину і вирушили на дачу до рідні. Погода радувала: яскраве сонце, безхмарне небо та свіже повітря, підійняли настрій навіть Ларисі.

Вона подумала, що в такий день готова потерпіти навіть родичів чоловіка, аби лише насолодитися природою, та зеленою травою.

– Нарешті! Як дісталися? – Віктор уже чекав на них біля входу.

– Добре, заторів не було. Та й дорогу розширили, стало зручніше, – відповів Костя.

– Вугілля вже горить! Я червоного взяв пару пляшок! – Віктор потер руки. – Давайте м’ясо, чи що.

Аліна принесла з будиночка пляшку, пластикові стаканчики, та виставила все на столик поруч із мангалом.

– Сьогодні ми будемо головними біля мангала. Ми привезли м’ясо, але тільки для себе, – спокійно промовила Лариса, показуючи на цебро в руках Кості.

– Як це для себе? – здивувався Віктор.

– Дуже просто. Ми вирішили, що це справедливо: хто скільки їсть, той стільки й купує.

– Дивна логіка. Виходить, ви приїхали з порожніми руками! – обурилася Аліна.

– Ні, не з порожніми. Ми привезли м’ясо, але тільки для нас, – незворушно відповіла Лариса.

– Якщо ви не купили собі м’ясо, то ми можемо пригостити вас. Але небагато, буквально по парі шматочків, – додав Костя.

– Не потрібні нам ваші подачки. Обійдемося овочами. Але й наші напої чіпати не смійте! – роздратовано кинула Аліна.

– Тільки вугілля дарма перевели, – пробурчав Віктор.

Лариса з Костею зайнялися шашликом, а Віктор з Аліною залишилися за столиком. Вони смакували червоним, закушуючи помідорами та огірками, і швидко захмеліли. Незабаром обидва заснули у своїх шезлонгах.

Лариса з Костею спокійно поїли шашлик, допили залишки з пляшки й вирішили подрімати в будиночку.

Але свіже повітря та ситний обід зробили свою справу: вони заснули так міцно, що навіть не помітили, як Віктор з Аліною прокинулись і повернулися до хати.

– Гей, прокидайтеся, вже ніч настала! – намагався розштовхати брата Віктор, але той лише щось невиразно пробурмотів і перекинувся на інший бік.

– І що тепер робитимемо? – пошепки спитала Аліна.

– На вулиці ночувати холодно. Не варіант.

– А в будинку немає місця.

– Може, перетягнемо їх на вулицю?

– Ні, ти що! Костянтина нам не підняти.

– Ти маєш рацію, — погодився чоловік.

Знизавши плечима, Віктор з Аліною вирішили, що єдине розумне рішення – попроситися на нічліг до сусідів.

Костя прокинувся на світанку. Так солодко та безтурботно він давно не спав. Спершу він навіть не зрозумів, де знаходиться, а коли згадав учорашні події, обережно торкнув Ларису за плече.

– Ларо, вставай! Ми випадково тут заночували.

– Ох, нічого собі! Котра година?

– Рано ще. Але треба вставати та збиратися додому.

Вони вийшли надвір, але ділянка була порожня.

– А де наші?

– Не знаю. Якщо ми ночували в будинку, то куди вони поділися?

– Ми ночували у сусідів! – зненацька з’явилися Віктор з Аліною.

– А ви чого так рано зіскочили?

– Ми не спали! Чекали, коли ви звільните наш дім! – суворо промовив Віктор.

– Ну, як вам відпочивається чужим коштом? – хитро додала Аліна.

– Слухайте, може, вистачить цих сімейних розбирань? – зітхнула Лариса. – Я купила м’ясо лише для нас, щоб показати, що постійно вимагати від нас м’ясо – це несправедливо.

– Так, ми приїжджаємо до вас у гості, але могли б привезти, наприклад, торт до чаю. Ви правда думаєте, що ми з’явимося з порожніми руками?

Віктор з Аліною переглянулись.

– Гаразд, може, ти й маєш рацію, – пробурмотів Віктор, відводячи погляд.

– Не подумав я, що це прохання тебе так зачепить.

– Я не злюся, просто бажання їздити до вас більше немає.

– Та гаразд, зрозуміло все… – відмахнувся Віктор.

– Розібралися? Тоді ми поїхали? – спитав Костя.

– Слухай,- замислився Віктор,- якщо ви тут, може, поїдемо на ринок? Він рано відчиняється. Купимо свіже м’ясо навпіл і нормально посидимо?

– Давай! – зрадів брат.

Жінки переглянулись і посміхнулись. Видно було, що конфлікт вичерпано. І чого було відразу не висловити свої претензії та невдоволення? Тільки чудовий день зіпсували своїми “вигадками”…

Але добре все те, що добре закінчується! Я слушно міркую? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.