Якби мені хтось колись сказав, що найважче в житті вдаряє не доля, а байдужість власної дитини, я б хіба гірко посміхнулась. Але після тієї весни, коли на мій день народження Яна обрала друзів і селфі замість мене, я вже ні в що не вірила

Мій чоловік Вадим навіть з відрядження примудрився подзвонити о сьомій ранку з привітаннями, а моя донька… Моя дорога дівчинка навіть не подивилась у мій бік. І це був тільки початок цирку, де клоуном довелося бути мені.

Того ранку я крутилася на кухні, пекла свій улюблений пиріг з вишнями, бо ж – хто, як не я? Вадим передзвонив:

– Сонце, з днем народження тебе. Ти в мене найкраща! Обіцяю, повернуся і буде сюрприз!

– Дякую, коханий, – відповіла я, стираючи з щоки бісову сльозу. Бо який же сюрприз замінить те, чого найбільше хотілось – аби сьогоднішній день був простим і теплим… родинним.

Яна, як справжній ураган, влетіла додому близько полудня.

– Привіт! Я швиденько! – кинула вона через плече і шурхнула до кімнати.

– Яно, – наважилась я покликати, – а ти… пам’ятаєш, який сьогодні день?

Вона зазирнула з порога, зморщила лобик, наче розв’язувала рівняння з трьома невідомими.

– Ааа, мам, та ясно, що пам’ятаю! В тебе вихідний! – засміялась і почала натягувати кросівки.

Я мовчала.

– Я з Дашкою в кіно йду, не чекай мене на вечерю, гаразд? А! І ще! – раптом згадала вона.

– Мені треба буде трохи грошей. На куртку. Ну, ти ж хочеш, щоб я не ходила, як бомж?

– І скільки “трохи”? – ледве прошепотіла я.

– Ну, 2500 гривень. Не кінець світу ж, правда? – підморгнула Яна й майнула за двері.

Стою я, тримаю в руках свічку, що мала прикрасити торт… А всередині таке відчуття, ніби мені цією свічкою просто душу присмалили.

Вечір я провела як кішка біля телевізора, з ковдрою і самотнім чаєм. Переглядала старі фото Яни: ось вона в школі малює мені відкритку, ось несе букетик кульбаб… Що з тією дитиною сталося?

На ранок, ледве розплющила очі, побачила, що Яна сидить біля столу й щось чиркає ручкою в блокноті.

– Мамо, привіт. Слухай, я подумала… Можна мені на куртку ще 500 зверху? Бо вийшла нова модель, краща…

Я вдихнула. Видихнула. Посміхнулась, як могла:

– Після Дня матері поговоримо, – мовила я спокійно.

– Ой, ну добре! До речі, я вже придумала тобі подарунок на День матері! – щебетала вона, навіть не помічаючи мого скам’янілого обличчя.

– А на мій день народження що? – тихо спитала я.

Яна кліпнула очима, ніби я попросила її розв’язати загадку сфінкса.

– Мам, ти ж не образилася, що я вчора була зайнята? Ну, ти ж доросла. І потім… день народження – це таке… формальність.

Я більше не мала сил щось пояснювати. Просто підвелась і пішла на кухню мити чашку.

Минуло кілька днів. Яна дійсно принесла мені подарунок – горнятко з написом “Найкраща мама у світі”. Купила в переході за копійки, мабуть. Я дякувала, усміхалась, як могла. Бо що, піду кричати на весь світ, що моя дитина виросла егоїстом?

Того ж вечора ми сиділи на кухні. Вадим повернувся з роботи, обійняв мене і кинув оком на нашу доньку:

– Щось ти якась розгублена, Яно. Все гаразд?

Яна ковтнула чай і знизала плечима.

– Мені здається, ви з мамою перебільшуєте. Свята, дні народження… Якісь умовності.

Я не витримала:

– А почуття? Любов? Подяка?

Вона пирснула:

– Мам, ти як бабуся: тільки про почуття й говориш. Світ змінюється.

– А серце? Воно теж змінюється?

Запала тиша. Навіть чайник на плиті замовк.

Вадим поклав мені руку на плече.

– Світ змінюється, Яно, але мама залишається тією, хто завжди тебе любить. І часом найменше, чого вона хоче – це не подарунків, не грошей. А просто трохи уваги.

Яна знітилась, скрутила серветку в руках.

– Можливо… я справді загубилась, – шепотіла вона.

– Пробачте.

Не скажу, що після цієї розмови у нас настала суцільна ідилія. Яна так і залишилась донькою свого часу – швидкою, нервовою, трохи холодною. Але щось у її погляді змінилось. І, можливо, мені того було досить.

Бо найбільше у світі кожній мамі хочеться одного – аби її не забували.

Скажіть, а вам знайоме це відчуття? Чи бувало у вашому житті так, що найдорожчі люди завдавали болю байдужістю, навіть не помічаючи цього? Як ви з цим справлялися?

Джерело