Після пологів свекруха оточила мене такою турботою, що я не втримала сліз: а моя мама навіть не подзвонила.

Є таке прислів’я: «З очей — з серця». Я все частіше згадую його після розмов із матір’ю. Здається, вона забула, що в неї є не тільки син, а й донька. Інакше як пояснити її байдужість?

Після школи я виїхала з рідного села, бо не бачила там перспектив. Хотілося пробитися, досягти чогось у великому місті. Вступити до університету, отримати професію, побудувати своє життя. Там я зустріла чоловіка, ми одружилися, а незабаром у нас з’явилася дитина. І якби не свекор із свекрухою, життя було б значно важчим.

Родичі чоловіка допомогли з першим внеском на іпотеку. Ми два роки жили в них, щоб накопичити на власне житло. Було нелегко, але ми впоралися. Свекруха стала мені близькою, багато чому навчила, підтримувала. Але все ж я мріяла про свій куточок. Не тому, що не любила їх — просто хотіла, щоб у нашої родини був свій простір.

А ось мама… Вона майже була відсутня в моєму житті. Рідкісні дзвінки, і то лише для того, щоб поскаржитися на життя чи розповісти нову історію про мого брата. За весь час вона жодного разу не запитала, як у мене справи. Зате я знала, які оцінки у брата, які джинси він носить і як виріс за літо. Так було ще з часів університету. Її ніколи не цікавило, як я склала сесію, але вона завжди хвалилася братовими п’ятірками з фізкультури.

Я звикла. Але коли ми з чоловіком нарешті купили свою оселю й оформили іпотеку, я подзвонила поділитися радістю. І що ж? Вона ледве слухала. У неї була важлива новина — брат одружується!

— Уявляєш, така гарненька дівчина! Донька тітки Оксани, пам’ятаєш її? Через місяць весілля! Стільки клопоту!

Вона радісно розповідала про оренду залу, вибір сукні, список гостей… А я згадала, як перед моїм весіллям вона казала, що це марна витрата грошей. У підсумку вона навіть не приїхала, сказавши, що захворіла. Мені досі здається, що вона просто не хотіла.

Брату тоді було дев’ятнадцять, нареченій — вісімнадцять. Звідки в них гроші на весілля? Судячи з усього, мама з ріднечею зкинулися. А нам з чоловіком тоді сказали: «Ну, ви ж теж приїдете, якщо вийде».

Ми не поїхали. Роботи було багато, та й, чесно кажучи, не хотілося. Із братом у нас завжди були прохолодні стосунки, а на маму я тоді образилася.

Минуло півроку. Мама подзвонила знову. Не запитати, як у нас, а повідомити новину: вони купили братові з дружиною квартиру біля свого дому.

— Нащо кредит? Ми продали бабусину квартиру, тесть із тещею теж допомогли, все зібрали — і купили!

Бабусина квартира… Мама завжди говорила, що залишить її собі — здаватиме на пенсії. Коли я жила в орендованій квартирі з дитиною та чоловіком, їй навіть на думку не спало запропонувати цю оселю. Жодної копійки нам тоді не дісталося. А тут — подарунки, турбота, допомога.

Але найболючіше було, коли я завагітніла. Мені було страшно. Хотілося, щоб поруч була мама. Хоч трохи, хоч на початку. Я сама запропонувала оплатити їй квитки — лише б вона приїхала. Але вона не змогла. Сказала, що у внучки (дочки брата) нежить, і вона залишилася з нею. Адже у невістки, напевно, теж є мати. Але це неважливо.

Моя свекруха одразу зрозуміла, що відбувається. Вона прийшла до пологового, обняла мене, допомогла зібрати речі, приготувала будинок.

Після пологів вона була поруч щоЯ нарешті усвідомила, що родину не обирають, але завжди можна оточити себе людьми, які дійсно варті.

КІНЕЦЬ.