– Вийдеш за нього заміж, про мене можеш назавжди забути! – Інга відвернулася до вікна, вдивляючись у похмурий осінній краєвид.

– Та як ти можеш, мамо!

– Крикнула Марія, її голос тремтів від образи й нерозуміння.

Інга стояла нерухома, наче кам’яна статуя. Спиною вона відчувала пронизливий погляд дочки, але обертатися не хотіла.

Повернися вона до Марії, так одразу передумає, чи піде назустріч благанням єдиної дитини. Але Інга не могла змиритися із її вибором. Вона була готова зробити все, щоб весілля не відбулося.

– Мамо! Чому ти мовчиш? Так не можна. Я кохаю його. Я тебе люблю. Чому ти змушуєш мене робити вибір?

– Тому що він тобі не пара, – холодно відповіла Інга.

– А чому ти вирішуєш, хто мені пара, а хто ні? Подивися на мене. Досить витріщатися у це вікно! – Марія майже кричала.

Вона підійшла впритул до матері й з обережністю доторкнулася до плеча, але Інга смикнула всім тілом, ніби до неї притулили розпечену кочергу.

У кімнаті повисла важка тиша, порушувана лише диханням двох найближчих людей, що стояли на межі розриву.

– Кохання – поняття відносне. Сьогодні ти його кохаєш, а завтра ні. Розбіжитесь через пів року, потім будеш сльози лити у мене на плечі, – Інга порушила паузу, що тривала.

– Та що за маячня!

– Марію буквально трясло від хвилювання.

– Якщо у тебе з батьком не склалося, то це не означає, що і в мене так буде! Сашко – найкращий з усіх, кого я зустрічала. Він про мене подбає!

– Яка ж ти в мене недолуга…

– Інга цокнула язиком і похитала головою. – Не хочу більше розмовляти. Роби що хочеш, Маріє, але пам’ятай: вийдеш за нього заміж – про мене забудь. Зрадить – на поріг не пущу. Зрозуміла?

Маша розвернулась і з гуркотом вийшла із квартири. Тремор не припинявся, почало лихоманити, і ноги вмить припинили слухатись.

Дівчина звалилася на найближчу лаву і стала часто дихати, ловлячи повітря ротом, як риба, викинута на берег.

– За що мені все це, – подумки молилася вона, щиро не розуміючи, чому доля посилає їй такі випробування.

…Коли Марія привела Сашка знайомитися з матір’ю, вона була впевнена, що та оцінить його ввічливість і добродушність. Але відразу після зустрічі Інга категорично заявила:

– Заміж за нього не підеш!

Вагомих аргументів не було. Інга лише відповідала:

– Так серце відчуває.

Але Марії все це здавалося повним маренням. Знайомитись з батьками нареченого Інга геть-чисто відмовилася. Сама Марія вже не раз була в гостях у родині Сашка.

Його батьки були дуже приємними й добрими людьми, простими, але з напрочуд широкою душею. Вони одразу прийняли майбутню невістку, але дивувалися, чому її мати противиться їхньому возз’єднанню.

І категоричність Інги дуже гальмувала підготовку до весілля. Марія ніяк не могла зосередитися на організації урочистостей, знаючи, що мати справді може від неї відмовитися.

– Маріє, ти чого слухавку не береш? Вже думав за тобою їхати, шукати, – у телефоні пролунав стурбований голос Сашка. – Маша, ти тут?

– Так, я тут, – сумно промовила дівчина. – Мені треба було подумати.

– Про що? Як розмова пройшла?

– Ніяк. Все те саме…

– Слухай, Машо, я все розумію, але нам сім’ю будувати, а не їй.

– Та знаю я…

– Ти не подумай, що я намагаюся вклинитися між вами, але… це просто дивно. Я нічого такого не зробив ні тобі, ні їй… Навпаки, намагаюся сподобатися, щоб тобі морально було легше.

– Я теж не розумію. Завжди одна й та сама відповідь:

– Я так відчуваю. Материнське серце не обдуриш, – Марія нарешті змогла зробити повний вдих.
Від різкого припливу кисню запаморочилась голова.

Сашко мовчав. Він чекав, коли Марія прийде до тями. Останнім часом у неї таке часто траплялося, як тільки вона перенервує.

Сашко розумів, що ситуація складна, але не міг знайти вихід. Він кохав Марію всім серцем і не збирався відступати, але й сваритися з її матір’ю не хотілося.

– Машо, може, мені з нею ще раз поговорити? – обережно запропонував він.

– Ні, – різко відповіла вона. – Це лише все ускладнить. Потрібно знайти інший спосіб…

– Який? – у голосі Сашка чулася щира тривога.

Марія помовчала, дивлячись на людей, що пробігали повз.

– Машо, ти тут?

– Запитав Саша.

– Так…

– Слухай, Маріє, може, у тебе є з ким поговорити? Ну, щодо матері… З приводу її «почуттів». Може, це пов’язано з твоїм батьком? Або страхи якісь. Ну, щоб хоч зрозуміти її?

– Начебто ні, – вона задумалася. – Хоча постривай. Точно! Як же я забула… Я передзвоню.

Марія підбадьорилася. Вона витягла ноги й випростала спину. Їй однозначно ставало краще.

Відкривши месенджер, дівчина знайшла номер телефону двоюрідної тітки, яка колись давно жила з їхньою родиною на одній сходовій клітці.

-Тітко Валю, добрий день! Вибачте, що я так дзвоню вам. Ви не дуже зайняті? – голос Марії здригнувся.

Вона переймалася, що тітка не стане з нею розмовляти, або не розповідатиме про життя матері.

Тільки Маша помилялася. Тітка Валя їй все розповіла.

…Коли Марія з’явилася на світ, її батька і слід застиг. Інга виписалася з лікарні з маленькою дівчинкою на руках буквально у порожню квартиру.

Батько поїхав і попередньо вивіз майже всі речі, які зміг забрати. Основне він, звичайно, залишив: тахту, дитяче ліжечко, кухонний гарнітур, один комплект постільної білизни, та посуд. Але все цінне, включаючи телевізор, магнітолу і нову центрифугу, забрав із собою.

А причиною такої поведінки виявилися банальні ревнощі. Батько не прийняв рідної дочки, звинувативши Інгу в зраді, якої насправді не було. Просто випадково дізнався, що Інга не забула своє перше шкільне кохання.

– Я поговорила з тіткою!

– Натхненно прокричала Маша в слухавку.

– Судячи з голосу, дізналася щось таємне, – сказав Сашко.

– Так, але спочатку я дещо з’ясую. Мені треба поговорити із мамою, це терміново. Я тобі передзвоню. Весілля буде!

– Але Маша…

Сашко не встиг домовити, як вона одразу ж кинула трубку. Він глянув на дисплей, переконавшись, що дзвінок справді завершено. А його наречена тим часом уже бігла до свого під’їзду, де прожила всі свої двадцять чотири роки.

– Мамо! Мамо? – Марія здирала з себе одяг, кидаючи просто на підлогу. – Мамо!

– Та що ти репетуєш, – Інга вийшла зі спальні й схрестила руки на грудях. Вона пильно дивилася на дочку. – Тут я. Дрімала. Навіщо повернулася?

– Чому ти мені одразу не розповіла?

– Про що я мала тобі розповісти? – Інга з подивом подивилася на дочку.

Марія вдивлялася в обличчя матері, намагаючись вгадати, чи розуміє вона, про що йдеться, чи ні.

– Про те, що немає жодного «материнського чуття»!

– Маріє, я занадто доросла, щоб витрачати час на загадки та ребуси. Давай ближче до діла. У мене голова розколюється, – Інга потерла скроні.

-Ти мені збрехала. Ти … та ти просто ненавидиш Сашкових батьків! В цьому вся справа. Ти… ти їм заздриш? Чи як це пояснити?

Інга опустила руки й повернулася до спальні. Марія незрозумілим поглядом дивилася на матір, яка чомусь просто відвернулася і пішла в іншу кімнату.

Ось так, без виправдань чи пояснень. Маша пішла за матір’ю, сподіваючись, що та розговориться.

– Заздрість… Тут немає ніякої заздрості. І ненависті також.

– А що тоді? – дочка нависла над матір’ю. – Тітка Валя сказала…

– Ах, тітка Валя. Ну, якщо сказала, значить, слухай. Мені вже байдуже. Хочеш правди? Будь ласка. З батьком Сашка я зустрічалася у школі.

– До технікуму ми разом були. А потім ця з’явилася. Чого ти дивишся? Не знала… Звісно ж, ти не знала.

– Хто “ця”, мамо? – Марія майже не дихала.

– Подружка моя, яку до бабці жити відправили, а як бабка на той світ пішла, то до нас у місто і повернулася. І до того ж технікуму вступила, що і ми. І все…

– Закрутилось у них все дуже швидко. Я на зло заміж за Вітьку вискочила, за батька твого. Думала, побачить, що я щаслива, пошкодує, що не вибрав мене. Не пошкодував.

– А твій батько бенкетував, звісно, ​​знатно. Руки не простягав, але нерви тріпав сильно. Таких ще “шатунами” називають.

– Якось перед самим терміном він ущент набрався. Так мене дістав, що я йому й випалила:

– Заміж за тебе вийшла не з кохання, а щоб колишнього позлити. Далі, гадаю, Валя тобі вже все розповіла.

– А ці голубки… Живуть душа в душу. Сина на світ привели. Бачила я їх якось давно… Дивитись бридко. Стільки років минуло і тепер ти Сашка цього до нас у будинок притягла.

Марія дивилася на матір, а та сиділа на ліжку, не зводячи очей.

– Ти розумієш, що своєю ненавистю мало не зруйнувало моє життя? – прошипіла дівчина.

– Ой, зруйнувала б! Їхній синок такий самий, як і його батьки. Зустрінеться на його шляху дівчина і тебе покине. Генетичне це, ось побачиш.

– А тебе, недолугу, застерегти хотіла, щоб ти, як я, не вляпалася, і життя собі не зіпсувала! – Інга подивилася на дочку.

– Генетичне? Ти не змогла змиритися з втратою коханого і вискочила за першого-ліпшого чоловіка, який тебе залишив з новонародженою дочкою, а я повинна твої рани зализувати, відмовляючись від свого щастя?

Марія ще раз подивилася на матір і повернулася у бік виходу.

– Я вийду за нього заміж, мамо. І сподіватимусь, що генетично ти мені не передала свою нерозсудливість і озлобленість!

Марія підійняла з підлоги кинуту вітрівку і шапку, не озираючись назад. Вона чула десятки історій про батьків, які виступають проти шлюбу їхніх дітей, але причини завжди були вагомими.

І, якби Сашко був ненадійним, деспотичним, агресивним, то Марія, нехай не відразу, але прийняла б позицію матері.

Тільки тут проблема була в іншому. Інга дійсно була озлоблена на власну долю, звинувачуючи у всіх складностях, з якими вона зіткнулася в далекому минулому, саме свого першого коханого.

– На весілля мене не чекай, – прокричала Інга, не виходячи зі спальні.

Марія не стала нічого відповідати. Вона просто вийшла з квартири, розмірковуючи про те, чи змогла б вона змиритися, зустрінь Сашко «ту саму»?

І чи може вона засуджувати рішення матері вийти заміж не з кохання, якщо нею керували ненависть і образа?

Засуджувати не зможе. Адже, якби не те фатальне рішення, сама Марія ніколи б не з’явилася на світ.

Але в глибині душі вона твердо вирішила, якщо Сашко колись щиро покохає іншу, то вона ніколи не стане його звинувачувати, чи утримувати.

Принаймні, вона так зараз вважала. А що буде далі, час покаже. Треба бути щасливою сьогодні, й зараз! А розв’язувати проблеми в міру їх надходження. Ви зі мною згодні?

Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.