Повертаючись у неділю ввечері від подруги, Лариса зустріла біля автобусної зупинки старшу сестру Ганну з чоловіком.

По тому, як вони були навантажені, було видно, що подружжя щойно приїхало з дачі. Своєї ділянки вони не мали, тому Ганна та Єгор часто бували на дачі її батьків.

– Ну що? – Поцікавилася Лариса, – знову мама вас навантажила? І не ліньки вам у вихідний день туди електричкою мотатися? Невже більше нічим зайнятися?

– А які у вас із Василем важливі справи? – запитала у відповідь Ганна.

– Та вже важливіші, ніж у грядках копатися. Вчора в кіно ходили, потім із друзями у кафе посиділи. Сьогодні я з подружками зустрілася, а Вася до спортивного бару пішов. Культурний відпочинок!

– А ми батькам на городі допомогли, потім купатися пішли, Єгор із батьком на рибалку ходив, потім шашлики смажили, лазню витопили, – відповіла Ганна. – Поєднали приємне з корисним.

– Ну, приємного я тут мало бачу, – сказала Лариса і, попрощавшись, зайшла до свого автобуса.

Того ж вечора вона зателефонувала матері:

– Мамо, я сьогодні Аню з Єгором бачила. Вони і ягід повне відро привезли, і огірки, і зелень. А чому ти нам із Василем ніколи нічого не даєш?

– Як це не даю? Приїжджайте, беріть. Чи ти хочеш, щоб я тобі просто у квартиру все привезла? Так у мене на це ні сили, ні часу немає.

– Добре, наступної суботи ми до вас на шашлики приїдемо, – попередила Лариса.

– Будемо раді. У Ані з Єгором саме якісь справи. А на вас ми чекатимемо.

Підійшла субота, Лариса з чоловіком вирушили на дачу.

Погода видалася чудова, тож вони одразу, як приїхали, побігли на річку. Накупавшись і позасмагавши, Лариса та Василь повернулися додому. Саме встигли до обіду.

Відпочивши після обіду в гамаку в тіні великого дерева, Лариса запитала:

– Тату, а чи не час м’ясо для шашликів маринувати?

– В принципі вже можна, – відповів батько, але продовжив займатися своїми справами.

– Тату, ти ніби збирався м’ясо маринувати, – за пів години нагадала йому дочка.

– Ларисо, мені треба обов’язково закінчити тут, бо раптом уночі дощ піде. Ідіть із Василем самі займіться м’ясом, – відповів батько.

Лариса вибралася з гамака і пішла до хати. Відчинила холодильник, оглянула всі полиці, та м’яса там не знайшла. Навіть у морозилку заглянула.

– Мамо, а де ж м’ясо для шашлику? – Запитала вона у матері.

– Не знаю. А куди ж ви його поклала? – Поцікавилася мати.

– Ми взагалі, коли до вас їхали, думали, що у вас уже все готове, – сказала Лариса.

– Ну, якщо м’яса немає, значить, сьогодні замість шашлику сардельки на мангалі смажитимемо.

– Нормально. Як Ганна з Єгором приїжджають, так шашлик смажать. А для нас із Василем – сардельки. Це несправедливо. Тобі так не здається? – Ображено запитала Лариса.

– Ганна та Єгор, якщо збираються шашлик смажити, то м’ясо із собою привозять, – відповіла мама.

– Зрозуміло. Тоді ми ночувати не будемо, до міста поїдемо. Ти нам хоч огірків та ягід даси?

– Скільки хочете. Ось на ґанку миска стоїть – лише сьогодні огірочки зібрала. Забирайте. І зелені на грядці нарви, якої тобі треба.

– А ягоди? – Запитала Лариса.

– Он пластикове відро стоїть біля альтанки. Тобі яких ягід: аґрусу чи смородини? Аґрус – зліва, за лазнею. А смородина – праворуч.

– То що? Мені самій збирати? – здивувалася Лариса.

– А ти думала, що ми до вашого приїзду все приготуємо? І шашлик замаринуємо, і ягід вам наберемо? – Усміхнулася мати.

Лариса на батьків образилася. Покликала чоловіка, і вони поїхали першим автобусом. І огірки брати не стали.

Кілька днів вона не дзвонила батькам, але потім таки вирішила з ними поговорити.

Лариса прийшла сама, без чоловіка.

– Мамо, у мене до тебе важлива розмова. Мені здається, що ви з татом Ганні та Єгору допомагаєте набагато більше, ніж нам із Василем.

– Чому ти так вирішила? – Здивувалася мама. – На мою думку, ми вас не ображаємо. Аня одружувалася, ми їм сто тисяч на весілля дали.

– Коли за рік ви з Василем одружилися, ми й вам дали стільки ж. І батьки Васі та Єгора теж осторонь не залишилися. Так що все у вас порівну.

– Тільки ось чомусь Анька з чоловіком за рік змогли взяти іпотеку, а ми з Василем живемо у його батьків, – перервала маму Лариса.

– А тут все просто! У Ганни та Єгора на весіллі було п’ятнадцять гостей, а у вас усі п’ятдесят. Вони зібрали гостей на три години в кафе, а ви на цілий вечір ресторан зняли, та з музикою, та з тамадою. А потім ви на море поїхали, – нагадала їй мати.

– Усього на п’ять днів!

– А ще ти не забудь, що Ганна та Єгор до весілля готувалися. Вони не розраховували, що батьки з двох боків скинуться та їм допоможуть – планували своє весілля справляти, та пів року накопичували. Ось і пояснення.

– Як у тебе все просто! Натомість тепер вони живуть у своїй квартирі, хоч і платять за неї банку, а у нас навіть на орендовану грошей немає.

– Я на свекруху не можу поскаржитися, але знаєш, як набридло жити у чужій квартирі! І на свою нам не накопичити ще років десять.

– А ще я знаю, що тато вже не вперше свою премію Ганні переказує, та пише: «На іпотеку». Скажеш, це неправда? – Запитала Лариса.

– Чому неправда? Чиста правда. Я теж свою премію пару разів переказувала саме на погашення кредиту за квартиру.

– А мені чому нічого не переказувала? – обурилася Лариса.

– А навіщо тобі? – Запитала мама.

– Як навіщо? Ми теж хочемо на квартиру накопичувати, – відповіла дочка.

– І скільки вже накопичили? – Запитала мама.

– А з чого нам накопичувати? У нас працює один Вася. Ось його батьки нас розуміють – вони з нас за комуналку не беруть і на продукти ми їм даємо лише чотири тисячі.

– А решту грошей куди діваєте? – Поцікавилася мама.

– Як куди? Ми молоді – нам і одягатися хочеться модно, і в кіно сходити, і з друзями поспілкуватися. На все це потрібні гроші.

– Минулого тижня нас у ресторан запросили на день народження до Василевого друга. То гроші на подарунок нам свекруха дала, бо в нас не було – скінчились, – пояснила Лариса.

– Даремно вона це зробила. Я б не дала, – сказала мама.

– Чому?

– Бо ви ціни грошей не знаєте! Ні заробляти не вмієте, ні витрачати. І поки ви цьому не навчитеся, давати вам гроші – все одно, що у вікно викидати.

– Ось уяви – є в мене десять тисяч. Я знаю, що якщо тобі віддам, то ви з Василем зайвий раз у ресторан сходите. А Ганна завдяки цим грошам, швидше іпотеку закриє.

– Тож переді мною це питання не стоїть. Знаєш, є такий вислів: «Допомагати треба тому коневі, який везе». Ви з Василем поки що нічого не везете, інакше кажучи, життя пропалюєте.

– Дивно ти міркуєш, мамо. Зазвичай буває навпаки, що батьки допомагають дітям, які самі не справляються.

– Ось, наприклад, подруга Рита мало заробляє, а чоловік у неї взагалі пів року без роботи сидить. Тож їм батьки допомагають. А її брату Льоші – не допомагають. Її мати сказала, що Льоша і сам випливе.

– Ти знаєш, я впевнена, що Льоша точно випливе. А ось Рита разом зі своїм чоловіком, так і будуть у батьків на шиї сидіти, – посміхнулася мама.

– Значить, ви нам не допомагатимете? Я правильно зрозуміла? – Ображено надулася Лариса.

– Чому не будемо? Якщо побачимо, що ви самі намагаєтеся чогось досягти, то чому б не допомогти?

– І як ви це побачите?

– Дуже просто. По-перше, ти вийдеш на роботу, тому що одному Васі сім’ю не потягнути. Ми тебе шість років навчали. Ти закінчила магістратуру. Навіщо?

– Щоб із подружками в кафе сидіти й пліткувати? По-друге, ви припините спускати гроші у клубах та ресторанах. Повір, є багато інших способів відпочити, та добре провести час.

– І по-третє – ви поставите собі мету, і будете її досягати. Ми з татом вже обговорювали питання із квартирою для вас.

– І ось що вирішили! Якщо ви накопичите половину першого внеску, то другу половину ми вам додамо.

– Це точно? – перепитала Лариса.

– Точно.

– Здорово! Я Васю вмовлю! І на роботу влаштуюся. Мене Ліза до них у фірму кликала, я сьогодні ж їй зателефоную – запитаю, чи вільне місце. Все, я побігла!

Лариса кулею вилетіла із квартири. Мати подивилася їй услід і похитала головою: “Хотілося б вірити”! А ви що скажете? Вірите? Чи слушно міркують батьки?

Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.