– Ти в мене на шиї і так занадто зручно влаштувалася, та ще й лінуєшся! – грізно заявив Ганні чоловік.

– Знову я винна? – здивувалася вона, – Що ж мені звільнити тебе від такої тяжкої ноші? Піти?

– Тільки радий буду! – буркнув Максим і, прямуючи на кухню, кинув через плече, – Заразом хоч би сміття прихопила! Ти ж далі смітника не підеш!

Ганна беззвучно плакала, чуючи, як чоловік, дратівливо бурмочучи щось про непотрібну дружину, нишпорить в холодильнику і грюкає дверцятами ящиків.

Влаштовувати скандал вона не наважилася через доньку, яка безтурботно гралася в сусідній кімнаті.

Вкотре проковтнула образу і змирилася.

“Але ж усе так безтурботно починалося: студентське кохання, веселі прогулянки з друзями, побачення…

Весілля зіграли гарне, і я вірила, що попереду на нас чекають довгі роки спільного щастя.

Як ніжно колись Максим тримав мою руку, з любов’ю перебираючи пальчики! І ось тепер я бачу від нього лише причіпки й байдужість.Він змінився так швидко й непомітно!

Але ж і я була інша!” – подумала Анна, глянувши в дзеркало.

Як же сильно з часів щасливої пори студентства змінилося її відображення в дзеркалі!

Начебто фігура і риси обличчя були тими ж. Але погляд став уже не такий сміхотливий і ясний, а плечі виглядали пониклими.

“Як же так вийшло? Коли почали безповоротно псуватися наші стосунки?” – задумалася Анна.

І згадала: з початку її декретної відпустки.

Молоді батьки думали, що на них чекає лише щастя від появи нового члена сім’ї, проте життя подружжя почало змінюватися зовсім інакше.

Максиму пощастило на той час влаштуватися на хорошу посаду, і він став завзято просуватися кар’єрними сходами.

Ганна намагалася підтримувати чоловіка, не обтяжуючи його турботами про домашні справи і дитину.

Однак що більше вона намагалася, то вимогливішим і зарозумілішим ставав Максим.

Приходячи додому, чоловік із порога починав бурчати:

– А чому це в нас не пахне якоюсь смакотою? Знову нічого путнього не змогла приготувати?

– Чому не змогла? Картопля ось доварюється, а котлети я ще вдень посмажила. Встигла, поки Аліса спала. Зараз салат поріжу, тільки переодягну дитину.

– Знаєш же, що я в цей час уже приходжу. Невже не можна було нормально зробити все.
Адже цілий день сидиш удома! І нічого не встигаєш, як я подивлюся.

Он візочок з брудними коліщатками стоїть – дивитися огидно.

– Ми недавно з прогулянки повернулися, і я ще не встигла…

– Я весь день працюю, приходжу додому втомлений, а тут такий безлад… Думаєш, приємно на це дивитися?

Мені не виправдання твої потрібні, а звичайнісінькі речі: чистота, затишок, порядок, їжа на столі. Грошей ти все одно не заробляєш.

Хоч би нормально господарювала, – продовжував повчати Ганну чоловік, – І ще могла б уже приготувати що-небудь цікавіше.
У тебе ж повно часу!

Анна намагалася пояснити чоловікові свій стан:

– Максиме, зрозумій, я теж втомлююся. Цілий день майже Алісу з рук спустити не можу, вона така зараз примхлива. Роблю, що можу, поки вона спить.

– З чого тобі втомлюватися?! Ти ж навіть не працюєш! Сидиш на всьому готовому: у моїй квартирі, на моїх грошах, та ще я тебе жаліти маю? Поменше в інтернеті зависай, одразу час знайдеш на все!

І взагалі: можна мені в тиші хоч поїсти? Що вона кричить у тебе?

– Зуб ріжеться, от і плаче.

– Ну, іди заспокой її де-небудь там. А то я так поїсти нормально не зможу. Погуляйте ще, чи що…

– Так дощ же на вулиці.

– Тоді йдіть в іншу кімнату. Не метушіться тут, дайте в себе вдома відпочити, – розпоряджався Максим.

Ганна спочатку намагалася поскаржитися матері на вимоги чоловіка, який після роботи, посилаючись на втому, не бажав і пальцем поворухнути по дому або допомогти їй із дочкою.

Але мама суворо сказала:

– А як ми раніше справлялися? У нас ні мультиварок, ні машинок таких хороших пральних не було.

Може, і правий Максим, що суворо питає з тебе. Утримує ж вас.

– Не знаю я, як ви раніше справлялися, а знаю, що в мене вже сил немає. Може, ти мені допоможеш?

– Якщо знадобиться, звісно, допоможу. Ось тільки ви ж для себе, напевно, дитину у світ приводили?

– Так, мамо, для себе. Але, може, ти цими вихідними хоч дві години посидиш з Алісою, поки я в перукарню сходжу?

– Я у вихідні на дачу їжджу. Та й узагалі, далася тобі ця зачіска…

Так, у постійних турботах про дитину, чоловіка і дім минав час.

Коли доньці виповнилося три роки і вона пішла до садочка, Ганна нарешті змогла влаштуватися на нову роботу, оскільки та фірма, де вона працювала до декрету, припинила своє існування.

Нова робота давалася Ганні важко. Зміни тривали по дванадцять годин і були дуже напруженими.

Це вимотувало настільки, що ввечері Ганні хотілося тільки лягти спати поруч із донькою.

Максим спочатку підтримав дружину:

– Графік поганий, а зарплата нічого така. Схвалюю.

– Ти ж зможеш Алісу із садка забирати, коли в мене зміни будуть?

– Що робити. Доведеться.

Але минуло небагато часу, і Максим знову почав висловлювати невдоволення.

Зустрічаючи дружину, яка поверталася зі зміни, він дедалі частіше заявляв, що вона могла б знайти кращу роботу.

– Давай швидше, проходь! Удома не зрозумій що коїться: поки я спав, Аліса тут усе розкидала.

А ще вона на кухні молоко розлила. Прибери, – вигукнув чоловік Ганні, щойно вона ступила на поріг будинку.

– Ви вечеряли?

– Ні, я перекусив ковбасою і вирішив, що ти, коли повернешся, нас нагодуєш.

– Адже я залишала все, потрібно було тільки розігріти!

– Ну, значить, розігрій. Знайшла собі привід від домашніх справ ухилятися, а мені тепер доводиться з дитиною ще після робочого дня сидіти, замість відпочинку тебе чекаючи!

Та й грошей узагалі не бачу від цих твоїх ходінь туди-сюди.

– Я на отриману зарплату продукти нам усім купую. А того місяця ще й взуття собі та Алісі придбала, – виправдовувалася Анна. – До речі, мені запропонували перевестися в інший відділ.

Там стандартний графік і зарплата більша. Тільки цей місяць допрацюю, і буде легше. Адже я теж втомилася.

– Ой, та що ти там втомилася! От мені як ще місяць бігати за Алісою і без вечерь сидіти! Втомилася вона!

Анна раптово відчула, що до очей підступають сльози від слів Максима і того, як зло і зневажливо він говорив із нею.

Помітивши стан дружини, той безжально продовжив:

– Мабуть, у театральний гурток працювати підеш? Там можна сльози зі сцени лити, та ще й оплески слухати. Гроші хоч нормальні заробляти почнеш, а не ці свої три копійки.

Ці жорсткі слова і байдужий погляд чоловіка переповнили чашу терпіння Ганни.

“Я вже стільки часу, забувши про себе, постійно вкладаю всі сили в сім’ю. Я втомилася і відчуваю тільки спустошення.

Колись Максим дивився на мене інакше, і я відчувала до нього любов.А тепер він тільки вимагає, критикує і знецінює.

Більше так тривати не може”, – раптово усвідомила Ганна і, люто витерши сльози, що набігли з обличчя, вимовила тихо, але чітко:

– Знаєш що, Максиме? Я справді втомилася!

Весь час тільки твоя втома важлива, твої почуття важливі, а мої переживання і турботи немов зовсім не існують.Уже давно розумію, що ми стали чужими одне одному людьми.

– Закінчила виступ? – байдуже запитав Максим. – Іди тепер справами займися. Зроби хоч що-небудь корисне за сьогодні.

У відповідь Анна рішуче сказала:

– Нам краще розлучитися.

– Ой, та годі тобі!

– Я серйозно, Максиме. Розлучаємося.

– Забула, що в моїй квартирі живеш? Готова з дитиною з’їхати на орендований кут?

– За місяць буду готова.

Максим здивовано глянув на зазвичай покірливу дружину, а потім, скривившись, лише промовив:

– Ну ти і знайшла момент! Я і так тільки з відпустки вийшов і фінансово в ямі сиджу.

Анна дивилася на чоловіка і відчувала, що в неї остаточно згасли всі теплі почуття до нього:

“Він не боїться втратити сім’ю! Його засмучує тільки перспектива жити на одну свою зарплату!”

Такий висновок напрошувався сам собою, адже відтоді, як Анна вийшла на роботу, саме на зароблені нею гроші купувалися продукти і побутова хімія.

До того ж згадалося, як ще до її влаштування на роботу, ранньою весною, коли старі кросівки Анни зовсім розклеїлися, Максим відмовив їй у купівлі нового взуття, сказавши:

“Заклей і ходи. На клей можу грошей дати”.

Зате незабаром купив собі дорогий телефон, про який давно мріяв.

Дізнавшись про рішення Анни, її мама похмуро промовила:

– Подумай добре, як тобі буде одній важко з дитиною. Адже Максим хороша людина, а ти руйнуєш сім’ю не зрозуміло чому. Та й кого ти знайдеш натомість?

– Мамо, а мені й не обов’язково аби когось знайти. Моєму чоловікові недостатньо бути просто хорошим.

Адже я працюю з ним нарівні, тому не збираюся тягнути другу і третю зміну домашнього побуту наодинці, та ще й з нав’язуваним їм почуттям провини. Досить із мене, наїлася такого.

– Пошкодуєш ще. Одумайся!

– Я довго терпіла і давала чоловікові шанс. Входила в його становище і всіляко підтримувала.

Але тепер я впевнена, що зробила правильний вибір. І знаю, що все в нас із донькою буде добре.

Максим і Анна мирно оформили розлучення.

Ганна позитивно ставиться до того, що майже кожні вихідні Максим проводить із донькою.

Сама Анна будує успішну кар’єру, яка в майбутньому дасть їй змогу придбати власне житло.