Лише не думайте, що я якась там не вдячна. Просто пояснювати щось мамі мого Олега – марна справа. Ми з чоловіком разом вже чотири роки, живемо у квартирі, плануємо дітей.

Коли ми одружились мені довелось взятися за здоров’я чоловіка. Він мав зайву вагу і зовсім не слідкував за харчуванням. А я лікар-ендокринолог і добре знаю, чим це може закінчитися. Тож ми почали правильно харчуватись і займатись спортом. І тепер Олег в чудовій формі.

От лише свекрусі це не до вподоби. Вона ніяк не заспокоїться. Живе на околиці, має город, і щодня наварює стільки, що можна цілу вулицю прогодувати. А тоді все кличе нас на вечерю. Як ми не їдемо – передає харчі, чи навіть сама приїжджає.

– Ми такого не їмо! Вам не слід їхати через все місто заради цього.

– То ти Олегу забороняєш, що я не знаю. Я так важко готую, вже ж не молода, невже не візьмеш?

Щоразу вона починала хитрувати і я мусила те все брати. А ще вона щороку засаджувала город і скаржилась, як їй важко його обробляти.

– То не саджайте! Зараз потреби в цьому нема.

– Ти що? Як так? А городина? А закрутки?

– Та кому вони потрібні?

Як вона образилась на мої слова. Кілька місяців не говорила з нами. А тоді приїхала і вчергове привезла нам котлети, голубці, і пироги. Я стомилась з нею воювати, тож взяла все, знаючи, що віддам бродячим псам. А що я мала робити? Як вчинити?

Свекруха пішла геть, а я відразу винесла страви у двір. І ось уявіть картину – висипаю я її харчі в миски собак і тут чую позаду голос:

– Що ти робиш? Могла б хоч Олега спитати, чи він не хоче?

– Я вам неодноразово пояснювала, що ми таке не їмо.

– Все життя син їв мої страви та любив їх! А ти все зіпсувала. Не міг Олег нормальну дружину собі знайти!

На вечір свекруха наскаржилась чоловікові. Плакала в трубку пів години. Він страшенно образився і тепер не говорить зі мною.

Скажіть, як мені бути? Що робити?