Одружений я уже 6 років, є дитина якій наразі пів року.

Після появи малюка зіткнувся зі «стандартними» проблемами чоловіка і дружини – на мене у неї тепер немає часу. Перші кілька місяців я ще все розумів, що так, є ось така справа, я все розумію.

Узяв на себе деякі домашні обов’язки – мию посуд, готую їсти (собі і дружині), через раз мию підлогу.

Я повністю утримую сім’ю, живемо в моїй квартирі, дружина і дитина ні в чому не потребують.

Але розумію, що це гра в одні ворота.

Вона, прикриваючись дитиною, мовляв, від неї відійти не можна ні на хвилину – починає плакати, втратила до мене інтерес повністю.

Я приходжу з роботи близько 18 вечора, буває втомлений і не задоволений, водночас мені доводиться самому готувати собі поїсти, потім помити посуд, погратися з дитиною, купати її. І десь о 20:00 ми вкладаємо малюка спати.

Зараз розумію, що не можу або ж не хочу так жити.

Я не скажу, що раніше було набагато все краще, ні. Готували ми приблизно порівну, посуд мили теж. Квартиру прибирала вона сама, оскільки я прибираю «погано» і багато чого не помічаю.

Мені хотілося завжди не такого.

Мені хотілося як у батьків – батько заробляє гроші, мама – займається побутом.

А якщо жити за шведським сценарієм, де обов’язки ділять навпіл – ну тоді давай і гроші ділити кожен на свої.

Це далеко не всі мої претензії, і якщо вона почне готувати – навряд чи щось вирішиться.

Це буде через силу і з нервами, я так не хочу.

Я думаю, що це нормально, коли дружина хоче нагодувати свого чоловіка, який приїхав з роботи. Тобто у неї немає взагалі ніякого бажання, щось робити мені «приємне».

Я не корислива людина, мені всеодно на подарунки або сюрпризи, але я теж людина.

Мені хочеться бачити, що я їй потрібен не просто як людина, яка приносить продукти додому й іноді «підпрацьовує» нянькою, на пів ставки, щоб вона відпочила.

За ці 6 років, що ми разом – я не отримав жодного подарунка на іменини, ні на Новий рік, ні на День Святого Валентина, хоча неодноразово в сварках говорив, що мені було б приємно отримати хоч щось.

Вона не з нашої країни, переїхала до мене 7 років тому, дуже часто на якісь такі мої слова вона каже, що «я не місцева, це не моє місто, я нічого тут не знаю».

За 7 років у неї не з’явилося тут жодної подруги, вона, як мені здається, боїться нових людей, думає, що вони будуть ставити їй незручні запитання про країну, звідки вони приїхали, або ще щось.

Усі наші «друзі» – це мої друзі, з якими ми разом проводимо час.

Читаючи деякі теми можу припустити й одразу відповісти на деякі запитання: із близькістю усе погано, вона раз-два на місяць, нудно і одноманітно, ініціатор завжди я.

Мені хочеться різноманітності, якось відкривати нові «горизонти» – вона проти.

Після появи дитини, як стало «можна» – близькість була часто і чудово, потім дедалі рідше й рідше, з часом стало як написано вище.

У якомусь черговому нашому скандалі вона сказала – хіба тобі було погано, перші ті місяці, все було, була ласка, а потім я стала тобі не цікава – ось і отримуй.

Я, можливо, і справді “підзабив”, дарувати квіти, приділяти стільки уваги, скільки було перші місяці після появи дитини.

Але я ж бачу, що з дитиною стало простіше, що можна і мені приділити деякий час, але нічого не змінювалося.

Напевно тому й “підзабив”.

Про себе: я досить нервова людина, мене легко завести, але я дуже легко і заспокоюся. Рукоприкладства ніколи не допускав, принижень теж ніколи не було.

Вона теж легко заводиться – але заспокоїться дуже і дуже важко.

Може дозволити собі гарячі слова, під час сварки. Наприклад – кілька місяців тому, прокинулася дитина ввечері, я пішов до неї, спробував заспокоїти – не вийшло.

Вона була «зайнята» – грала в комп’ютерну гру (ми обоє колишніх залежні від компʼютерних ігор), їй довелося відійти від компʼютера і піти заспокоювати дитину.

Це її дуже розлютило, мовляв, є буквально 2-3 години на себе ввечері, і ті доводиться витрачати на вкладання.

Сказала, що від мене ніякої допомоги нема (не можу вкласти дитину спати), мене це зачепило, бо я вважаю, що роблю набагато більше, ніж більшість чоловіків у моєму становищі.

Почали на підвищених тонах спілкуватися, буквально хвилину, вона сказала – не заважай мені дитину укладати, йди звідси у відому напрямку.

Мене це дуже зачепило, ніяк ми проблему не «вирішили», вона просто заспокоїлася з часом і все.

Я бачу, що їй дуже не вистачає батьківської любові.

Вони досить рідко цікавляться, як вона тут, буквально (розповідь спеціально для сайту Рідне слово) кілька разів на місяць пишуть як справи. На 3 місяці дитині не написали нічого, не «привітали» – так була ціла трагедія.

Поговорити з нею безпосередньо – я не можу.

Вона не сприймає критику, це буде черговий скандал, який нічим не скінчиться.

Я дав собі «термін» до жовтня – до року дитини.

Якщо нічого не зміниться по відношенню до мене – я для початку запропоную пожити окремо. Я не вимагаю перших місць, але хотілося б, щоб мене теж любили, хотіли для мене зробити щось приємне.

Вона ж вважає, все, що я роблю, – це як добрий день, це само собою зрозуміло і це нормально.

Тільки от у мене немає жодної знайомої пари, де чоловік робив би для жінки стільки ж, а водночас вона все одно не задоволена, коли щось змінюється і йде не так, як їй хочеться.

Що я хочу від читачів? Учора ходив до психолога.

Мені не сподобалося. Він сказав, що з боку це виглядає так, наче я можу їй дати тільки гроші і нічого більше, а хочу до себе поваги, ласки і любові, сам цього не даючи. Це трохи не так.

Я не дуже емоційна людина, я не люблю свята, мені День народження – це звичайний день, не більше того. Але тим не менш, я люблю робити приємно їй, мені це важливо.

Мені подобається бачити, що вона задоволена якимось сюрпризом, якимось подарунком, квітами, просто коли я її обіймаю і саджу на коліна.

Але хотілося б щось мати у відповідь.

Тому й пишу тут, не знаю, як мені бути і що робити.

Психолог запитував мене – чого я хочу? Бути щасливим сам, чи щасливим разом із нею.

Я шукаю відповідь на це запитання.

Я хочу бути з нею, але розумію, що вона в мені бачить не ту людину, яка я є. Та я й не хочу бути тією людиною…

Їй потрібен ідеальний чоловік, який і альфа, але і в рот їй зазирає і слова кривого не скаже.

Буду радий конструктивній думці.

КІНЕЦЬ.