Після багатьох років фінансових труднощів та виховання моєї доньки Ліди поодинці після відходу мого чоловіка – я пішла на значну жертву.

Кончина моєї матері спонукала мене працювати в Італії, щоб заробити достатньо для покупки Ліді квартири.

Вона завжди була сором’язлива, тому й не знайшла собі партнера.

Я сподівалася, що цей мій жест покращить її перспективи. Після чотирьох років напруженої роботи я досягла успіху – і Ліда переїхала у свою власну квартиру з двома спальнями.

На мою радість, незабаром вона повідомила мене про свої заручини.

Я повернулася додому, щоб познайомитись із Василем, її нареченим. Він був трохи молодший за мою дочку, безробітним і походив із села.

Незважаючи на свої сумніви, я промовчала , бачачи щастя Ліди та усвідомлюючи свою тугу за онуками.

Вони одружилися, і незабаром Ліда оголосила про вагітність, що принесло мені певне заспокоєння.

Однак через три роки після їхнього одруження Василь запропонував продати квартиру Ліди , щоб збудувати будинок неподалік села своєї матері, оскільки в нього самого не було коштів на будівництво.

Ця ідея вибила мене з колії. Квартира була оформлена виключно на ім’я Ліди, і я доклала чимало зусиль, щоб забезпечити її безпеку.

Будівництво будинку зробить його їхньою спільною власністю, внаслідок чого Ліда та її дитина стануть уразливими у разі розпаду шлюбу.

Думка про те, що вони можуть залишитись без житла, не дає мені спокою. Я не сплю ночами, думаючи, що можна зробити в цій ситуації.

КІНЕЦЬ.