— Таню, ти рахунки за квартиру бачила? Вони ще минулого тижня прийшли, — сказав Сергій за сніданком.

Чоловік з апетитом наминав яєчню з ковбасою та грінки, які приготувала Таня. Його апетит залишався чудовим, попри всі життєві труднощі.

А причин для хвилювання зараз було чимало: вже пів року Сергій не працював. Усі фінансові справи сім’ї лягли на плечі Тані.

— Бачила я ці рахунки. І вже сплатила. Але мені незрозуміло, чому саме я це роблю вже кілька місяців поспіль, — сумно відповіла вона.

— Тань, ну досить, а? Щоранку одне й те саме! Я ж шукаю роботу. Просто поки нічого гідного немає. У мене рідкісна спеціальність, у нашому місті важко щось знайти, — виправдовувався Сергій.

— А хто тобі заважає працювати не за фахом? Зараз багато хто так робить. Люди думають тільки про зарплату, а не про професію, — невдоволено заперечила Таня.

— Що ти таке говориш? Як я можу так вчинити? Батьки не зрозуміють. Мама ж так раділа, коли я став метеорологом, — заперечив Сергій.

— Краще б твоя мама тоді порадила сину обрати більш практичну і затребувану професію! — випалила Таня.

— Ну не сердься! Я надіслав резюме в один науково-дослідний інститут і в приватну компанію, обіцяли скоро відповісти. Ти сплатила квартиру?

От і чудово. Дай тоді кілька тисяч на дорогу й обід. Мені ж треба десь вдень поїсти. Може, сьогодні зателефонують щодо роботи, — як завжди попросив грошей Сергій, що він робив майже щодня останні пів року.

— Боже, як же все це набридло! Я заміжня, чому я маю вирішувати всі проблеми в сім’ї? — у Тані був огидний настрій.

— Ну що ти драматизуєш? У всіх бувають тимчасові труднощі. Зачекай трохи, все налагодиться, — відмахнувся Сергій, не бажаючи слухати чергову неприємну розмову.

— Через твої «тимчасові труднощі» я вже рік працюю без відпустки! Довелося взяти грошову компенсацію, щоб утримувати нашу сім’ю, де, між іншим, працюю тільки я! Тобі не здається, що це занадто? — обурилася Таня.

— Та годі тобі! Керівництво тебе цінує. Тобі навіть підвищили зарплату за гарну роботу. Хіба це погано? — цинічно зауважив Сергій.

— Добре, не сперечаюсь. Але в таких умовах це не радує. У мене немає часу, щоб порадіти своїм успіхам. І скільки б я не заробляла, все йде на борги, які з’явилися через тебе, — Таня вирішила висловити все, що накопичилося.

— То ти даси мені грошей? — перебив її чоловік.

— Зараз перекину на картку. Ти ж усе одно не відчепишся. Сподіваюся, сьогодні щось вирішиться з роботою, — втомлено промовила Таня.

Таня і Сергій були одружені два роки. Коли вона виходила заміж за молодого перспективного чоловіка з квартирою, вважала себе щасливою. Правда, квартира виявилася оформленою на батьків Сергія. Таня одразу запропонувала відкладати на власну.

Чоловікові ідея здалася дивною: навіщо, якщо є де жити? Але Таня наполягла, вирішивши, що рано чи пізно своя квартира знадобиться. Перші місяці подружнього життя, поки Сергій працював, вони навіть змогли трохи відкласти на перший внесок.

Потім його звільнили. І замість активного пошуку нової роботи він просто розслабився, посилаючись на рідкість своєї спеціальності. Таня зрозуміла, що чоловік просто лінивий. Навіщо працювати, якщо дружина добре заробляє? Є дах над головою, є їжа. Можна приємно проводити час, а дружині й батькам говорити з заклопотаним виглядом, що шукаєш роботу.

Відкладені на квартиру гроші стали для Сергія спокусою. Навіщо шукати роботу, якщо можна взяти їх із сейфа? Тим паче він і не збирався змінювати свої звички: продовжував ходити до дорогого спортзалу і кілька разів на місяць зустрічатися з друзями з університету, де завжди треба було платити.

— Сергію, знову взяв гроші! Навіщо цього разу? Там уже майже нічого не залишилося! — обурилася Таня.

— Я мамі віддав. Вона попросила на нову пральну машину. Стара зламалася, а в кредит брати не хотіла. У неї була частина суми, я додав решту, — пояснив Сергій свою щедрість.

— Прекрасно! Сам не працюєш, зате роздаєш гроші направо й наліво, — не витримала Таня.

— Слідкуй за словами. Що значить «направо й наліво»? Це ж моя мати. І нагадаю: ми живемо у квартирі моїх батьків. Якби знімали житло, платили б ті самі гроші чужим людям, а то й більше.

— Величезне спасибі твоїм батькам, що не беруть із нас орендну плату! Тільки іноді просять на покупки. Браво вам усім! Працюй, Таню, без відпочинку, а вони нехай купують пральні машини за мій рахунок.

— Я ж сказав: мама взяла в борг. Віддасть, коли будуть гроші, — продовжував виправдовуватись Сергій.

— Віддасть? Як за поїздку з твоїм батьком у санаторій два місяці тому? Чи за ремонт даху на дачі, коли ти допомагав батькам розплатитися з робітниками? Так само віддасть?

— Ми родина, Таня. Мені неприємно, що ти рахуєш кожну копійку, яку ми даємо моїм батькам.

— Бо ці «копійки», як ти кажеш, заробляю я! А своїм батькам навіть нормальних подарунків зробити не можу. Ти ж постійно віддаєш наші гроші своїм!

Таня пішла на роботу засмученою й кілька днів мовчала, уникаючи розмов з чоловіком.

У голові все частіше крутилися думки, що вона зробила помилку. Вийшла заміж надто рано. Сергій виявився звичайним ледарем та егоїстом. Для нього думка матері важливіша за почуття й проблеми дружини.

Того вечора Таня повернулася додому зовсім виснаженою. Директор змусив її об’їхати кілька філій для перевірки. Наступного дня треба було їхати ще далі, і це зовсім не тішило втомлену жінку.

— Тебе взяли на роботу? — спитала вона, не дивлячись на чоловіка, який лежав на дивані з телефоном.

— Ні, знову нічого. Я відмовився. Там зарплата копійчана.

— Звичайно, тобі одразу потрібен мільйон. А в приватній компанії? — здивувалась Таня.

— У приватній зарплата нормальна, але там ненормований робочий день і іноді треба працювати у вихідні. А я не хочу. Коли мені відпочивати?

— Так, ти так втомився сидіти вдома, що тобі вже треба відпочивати від роботи, — з гіркотою промовила Таня.

Решту вечора вона мовчала. А наступного дня поїхала у відрядження до сусіднього міста.

Увесь шлях туди й назад вона розмірковувала про свою ситуацію. Висновки були невтішні: її нахабно використовують. Останньою краплею стало повідомлення від Сергія, яке лише підтвердило її здогадки.

«Ти що, не оплатила мені інтернет? Терміново скинь гроші на мій номер», — написав він наказовим тоном, ніби це саме собою зрозуміло.

Рішення було прийнято: з чоловіком треба розставатися. Так більше жити не можна. Його все влаштовує, а вона вже виснажена. Другий рік у шлюбі, а про дитину навіть не думає. Адже якщо вона піде в декрет, родина залишиться зовсім без грошей.

А свекруха тільки підливає масла у вогонь. Замість того, щоб змусити сина шукати роботу, вона витягує останні кошти з родини.

Повернувшись із відрядження, Таня зайшла до начальника.

— Що сталося, Антонова? Ти не захворіла? Погано виглядаєш, — запитав її директор. — Як з’їздила в Мирне?

— Добре з’їздила. Андрію Петровичу, я хотіла поговорити про інше. Дайте мені відпустку на кілька днів. Я втомилася, другий рік без відпочинку, — Таня ледь стримувала сльози, відчуваючи жалість до себе.

— Звісно, йди. Не в найкращий момент, але якщо потрібно — відпущу. Тільки ненадовго, домовилися?

Наступного ранку Таня не прокинулася о шостій, як завжди. Вона міцно спала. Але недовго. О восьмій її розбудив здивований Сергій.

— Ти проспала! Вставай! Ще догани не вистачало, — заметушився він.

— Відчепись, — відмахнулася Таня, накриваючись ковдрою.

— Вставай, вже восьма! Тобі ж ще годину їхати! — кричав Сергій.

— Мені нікуди не треба їхати. Я звільнилася, — з задоволенням повідомила Таня і позіхнула, відвертаючись від чоловіка.

— Що?! Ти при своєму розумі? Як ти могла так вчинити? За що ми тепер житимемо? Бігом забирай заяву! Поки начальник не підписав. Скажи, що погарячкувала.

— За що будемо жити? Чудове питання. Тепер забезпечуватимеш нас ти. Прийшла твоя черга.

— Ти серйозно? Я ж шукаю роботу! Хто знає, скільки це займе!

— Шукати більше не треба. Підеш туди, де потрібні робочі руки, і почнеш працювати.

Таня вирішила дати чоловікові останній шанс. Вона обдумала все вчора, поки їхала у відрядження, і вирішила, як діяти далі.

Вона остаточно прокинулась, сон як рукою зняло. Таня вирішила навідати своїх батьків. Заодно зробити їм приємне — наприклад, купити новий холодильник: старий зовсім зносився. Усе одно ці гроші чоловік зі своєю родиною витратили б на себе. Весь день вона провела з рідними.

Увечері на неї чекала неприємна розмова зі свекрухою.

Зінаїда Петрівна спеціально приїхала, щоб зустріти невістку. Вона терпляче чекала її повернення.

— Таню! — вигукнула вона, коли жінка зайшла в будинок. — Як ти могла таке вчинити? Звільнитися з роботи, де тобі так добре платили! На що ви тепер житимете? І ми також! Ви ж нам так допомагали останнім часом!

— Добрий вечір, Зінаїдо Петрівно, — спокійно відповіла Таня.

— Що на тебе найшло? Як ти могла прийняти таке рішення, не порадившись ні з ким? Ти при своєму розумі? — кричала свекруха. — Чому мовчиш? Відповідай!

— Я при розумі як ніколи. Зараз я мислю ясно й тверезо. Я порадилася з тими, хто справді бажає мені добра. Зі своїми батьками, — терпляче відповіла Таня, намагаючись зберігати спокій.

— І що далі? По світу підете? — не вгамовувалась Зінаїда Петрівна.

— Ваш син, можливо, так. Він звик жити за чужий рахунок. А я впораюся, повірте.

— Невдячна! Ми пустили тебе у квартиру, створили всі умови. Живи й радій! Ну і що, що чоловік тимчасово не працює? Вам же всього вистачало. Навіщо влаштовувати скандали?

— Вам цього не зрозуміти, тож пояснювати навіть не буду, — тихо відповіла Таня. — А ти що мовчиш? Що скажеш?

Вона подивилася на чоловіка, який мовчки спостерігав за перепалкою між матір’ю та дружиною.

— Мама права. Ти вчинила необдумано. Залишила нас без грошей. І, до речі, інтернет мені досі не оплатила!

— Це все, що я хотіла почути, — тихо промовила Таня й пішла збирати речі. — На розлучення подам сама. І дуже скоро. Втомилася бути гаманцем для тих, кому на мене байдуже…

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.