Олена Петрівна була дуже засмучена. Не стало її старшого сина Святослава.

Ще недавно її успішний син мав прибутковий бізнес і у свої майже сорок років був завидним нареченим.

Характер Святослава звичайно був не дуже, вона з ним натерпілася. Вчитися після школи він відмовився. Завів зв’язки з якимись пройдисвітами, і незабаром почав непогано заробляти.

Це хоч якось трохи компенсувало невдоволення Олени Петрівни сином, він хоч грошей із неї не тягнув.

Але свої надії вона звичайно покладала на молодшого сина Романа. Він і школу із золотою медаллю закінчив, і вступив без проблем в університет, ось хто буде їй опорою у старості.

Швидко і легко отримані великі гроші остаточно розбалувала Святослава.

Його звели з кимось, хто дешево постачав партії побутової техніки. А Святослав її продавав та отримував великий дохід.

Гроші давалися взнаки, хотілося все й одразу, з’явилися нові друзі, дівчата, син купив собі машину і погляд його став зарозумілим.

З одного боку, Олена Петрівна за нього боялася, адже великі гроші до добра не доведуть.

Але з іншого боку, їй дуже подобалося, що він такий. Їх з Романом батько, її чоловік Микола, теж був такий самий ризиковий.

Але недовго вони шикували, чоловіка не стало. А тепер його старший син Святослав також ризиково веде бізнес, хоча може так і треба? Говорять, що багатими тільки так і стають…

Коли Святослав вирішив купити собі квартиру, Олена Петрівна була вражена його розмахом. Квартира була у новому будинку майже в центрі.

– Мамо, нехай наша трикімнатна вам із Романом залишиться, я на неї не претендую, я собі вже все заробив, – гордо сказав Святослав.

І Олена Петрівна відчула гордість за сина – який він став самостійний! Навіть Роман її так не радував своїм чудовим навчанням, все-таки мати багато грошей приємно.

– Сину, я думаю ти тепер одружишся? У тебе для цього є все, – проворкувала Олена Петрівна.

Але Святослав глянув на матір здивовано. У нього було багато дівчат, але одружуватися доки не входило до його планів.

Щоправда, одна з дівчат його зачепила. Вона дивилася на Святослава захоплено, але, схоже, її зовсім не хвилювали його гроші, а подобався саме він і це його підкупило.

Марія не випрошувала подарунки, не просила зводити її в ресторан, вона просто дивилася на нього, як на героя, коли Святослав із покупцями обговорював угоди і продажі його зростали.

Своєю наївністю Марія і підкупила Святослава, він одразу не зрозумів, що вона ще зовсім молоденька. Казав їй, що вони одружаться, привозив на свою нову квартиру і навіть разом із нею купував меблі.

Марія наївно раділа, вибирала все по-хазяйськи, не на широку руку, просила його, торкаючись за руку:

– А посудомийку теж купувати будемо?

Це було дуже смішно, він реготав у душі, і засміявся. А от те, що сказала Марія потім, його налякало.

– Святославе, а коли ми одружимося? Ти казав, що після покупки квартири, і я боялася тебе квапити, але у нас буде дитина.

– Коли, який у тебе термін? – він одразу зрозумів, що термін такий, що вже пізно щось робити. Але найгіршим виявилося те, що Марія виявилася молодшою, аніж він думав, хоча він загалом і не думав про її вік.

Святослав так злякався, що навіть матері розповів, у що він вліз, і що вже на цій Марії він точно не одружиться.

– Мамо, батько в неї на заводі, мати продавчиня, та й Марія мені зовсім не підходить! Не такою має бути дружина бізнесмена, що порадиш, мамо?

Олена Петрівна була задоволена тим, що син з нею радиться.

– Ти маєш рацію, простачка не для тебе, але дитину краще визнати. А весілля… Скажи, що хочеш влаштувати шикарне весілля, і на це треба багато грошей, треба почекати. Думаю вона погодиться, а потім через рік просто вдай, що ви не зійшлися характерами, і все. Ти ж не винен, це вона буде всім незадоволена!

– Мамо, ти геній, якщо я одружуся, то тільки з такою, як ти, – зрадів Святослав.

Коли у них з Марією народилася донька Ліля, Святослав тиснув міцну руку батькові Марії, і брехав:

– Дякую за мою чудову Марію та Лілю, я їх дуже люблю.

– Молодець, зятю, – плескав його по плечу Віктор Максимович. – Я ж думав спочатку… А ти у нас справжній мужик.

Запитувати про весілля батько Марії соромився, майбутній зять такий серйозний, хіба можна в ньому сумніватися? Мама Марії Тетяна Андріївна теж тихо раділа щастю доньки, а внучку з рук не спускала.

– Щось друга бабуся не часто з онукою бачиться? – якось запитала Марію мама.

– Ой, мамо, Олена Петрівна така строга, та й молодший син у неї слабий, і роботи багато, – сказала Марія, сама вона відчувала, що майбутня свекруха холодна, але сподівалася, що їхня люба Ліля розтопить бабусине серце.

А Олена Петрівна знала і вже наперед налаштувалася, що син з Марією жити не збирається. Тому і до внучки не варто звикати, щоб потім не засмучуватися.

Коли через пів року в їхній родині почалися сварки, Марія не могла зрозуміти, в чому справа.

Вона вирішила, що Святослав просто втомився, навіть намагалася не ображатися і зрозуміти його, але виходило тільки гірше і гірше.

– Так жити більше неможливо! – Заявив Святослав, – Ми з тобою абсолютно різні, нам не варто одружуватися.

І Марія поїхала з Лілею додому, до батьків, їй здавалося, що принизливо й надалі намагатися зберігати видимість сім’ї, тим більше, що вони не були одружені. Не буде вона нав’язуватися…

– Я тобі переказуватиму гроші на доньку, але бачитися не хочу, мені важко і неприємно, що нічого не вийшло. І ще – у мене проблеми, багато допомагати не зможу, – сказав Святослав, коли Марія забирала речі, що залишилися.

Марія не заперечувала, що тут скажеш?

Батько спочатку поривався провчити зятька, але мама його заспокоїла:

– Вітю, не галасуй, Лілю розбудиш, виростимо внучку і без зрадників. Може й добре, що зараз відкрилося, гірше, якби Марія молодість йому віддала, і лишилася б одна. А так може і зустріне своє справжнє кохання.

– І то правда, – сказав батько. – Хай живе, бізнесмен, думав нам так сильно гроші його потрібні! Марія нехай вчиться спокійно, а то цей пройдисвіт їй влащтував. І хай усе йде своєю чергою, а Лілю ростити ми допоможемо, вона ж наша кровиночка, онучка наша, без цього розберемося!

Ліля росла і всіх радувала. Вона була копія Марії, наче її молодша сестричка.

Марія закінчила коледж і пішла до батька на роботу. Там і зустрілася з Павлом, спочатку вона йому про Лілю не говорила, але він як побачив її одразу на руки взяв:

– А ти хто? Марії сестричка? Ох донечка, так на маму як схожа! В село з нами поїдеш до баби Ганни і діда Мишка, так? Ох ти моя розумниця!

Виявилося, що у Павла мати з батьком і молодша сестра в селі жили, сестра з Лілею однолітки, вони одразу гратися разом стали.

Мати та батько Павла жодного слова поганого не сказали, що син дівчину з дитиною в дім привів. Ось що значить прості душевні люди. І Марія в них себе одразу своєю відчула.

Одружилися вони з Павлом не відкладаючи в довгу скриньку. Він наполіг.

– Я чоловік, голова сім’ї, я тебе завжди любитиму і захищатиму, ніхто вас з Лілею більше не образить, – пообіцяв Павло і слово своє дотримав.

Він працював у дві зміни, купив уживану машину, щоб возити свою родину в село. А коли Марія народила йому сина, він мало не плакав від радості.

На Лілю Святослав надсилав копійки, він свої прибутки не показував, що з нього взяти?

– Та ну його, давай я Лілю удочерю, – запропонував Павло, тим більше, що вона його татом називала, хоч і пам’ятала, що він нерідний.

Але Святослав з неясних міркувань відмовив їм в удочерінні, дратувало його, що Марія незважаючи ні на що така щаслива.

Сам Святослав так і не одружився, жив то з одною, то з іншою. Гульбанив багато, погладшав, все його дратувало і ніщо не тішило.

А якось після вечірки сів за кермо і заснув… Не стало Святослава.

Олена Петрівна була як у поганому сні.

То звинувачувала себе, що не змогла старшого сина виховати як слід. То вважала, що він від свого батька характер і долю успадкував. То грішним ділом думала, що до сорока років віджив своє Святослав і її звільнив від одвічних переживань…

Але жити треба, у неї молодший син, Роман, втіха її. Він нарешті одружитися надумав, гарну дівчину знайшов.

Ось йому й піде квартира Святослава, хоч Роман із Оленою подарують їй онуків…

– Я дивлюсь у Святослава є дочка Ліля? Тоді вона основна спадкоємиця і я маю про це сказати Лілії Святославівні, – приголомшив Олену Петрівну нотаріус.

– Мамо, тату, мені у спадок квартира дісталася від того, несправжнього батька, – Лілія одразу сказала це своїм батькам.

– Відмовся, нам від нього не треба нічого, – в один голос сказали Марія й Павло.

– З чого це, мамо, ми відмовлятимемося? – здивувалася Лілія. – Ви мене виховували, нам бабусі й дідусі допомагали, а цей мене знати не хотів, навіть грошей на свою дочку шкодував! Та я й не його дочка, а батькова. А йому я цим тільки зроблю добро, може хоч це йому на тому світі зарахується.

Від бізнесу Святослава, який мати категорично не захотіла ділити, Лілія відмовилася на користь Олени Петрівни, і тій довелося погодитись, що квартира дістанеться Лілії.

Ліля продала квартиру, купила собі однокімнатну, подарунки бабусям і дідусям. А решту віддала батькам.

– Мамо, тату, це вам. І не сперечайтесь, це справедливо, бо хоч колись мала перемогти справедливість! Вона ж не в тому, щоб дати всім порівну. А в тому, що кожен отримав що заслужив!

Ну на це і заперечити нема чого…

Розумна у них донька виросла і за себе постояти може, і за близьких, з такою не пропадеш!