Коли син привів Надю – я так здивувалась. Зовсім проста дівчина, така скромна в дешевому старому одязі, наче з секонд-хенду

А ми все ж міські люди, не багатії, та й зовсім не бідні. Маємо квартиру в центрі, автівку, завжди дозволяли собі гарний відпочинок на морі, бодай раз на рік.

Син мій Андрій – дуже гарний і прогресивний. Навчається на юридичному, один з найкращих у групі. 

Я уявляла, що поруч із ним буде сучасна красуня. Та він стверджував, що мріє, щоб його дружиною стала саме така, як Надя.

– Розумієш, вона справжня і дуже щира! Я можу з нею бути собою!

Тож вони вирішили розписатися. Я сподівалась, що все ж буде гарне весілля. Та раптом Андрій сказав, що вони просто розпишуться.

Виявилось, що мама Наді не має грошей, а сама дівчина дуже мало заробляє. Вона навчалась в університеті на педагогічному і займалась репетиторством, аби мати хоч якусь копійку.

Аби хоч якось відзначити таку важливу подію ми з чоловіком все ж замовили столик в кафе і запросили сваху. Все ж я її навіть не бачила раніше. Коли я побачила Ліду Михайлівну – дуже здивувалась. В старому пальто й хустці на голові, хоча жінка ще зовсім не стара. Я бачила, що почувається вона ніяково.

Ми посиділи доволі гарно, спокійно. А наприкінці сваха прийшла до мене й дала конверт.

– Я не хочу, щоб ви платили за це все самі. Там не багато, але так мені спокійніше.

– Та не треба!

– Ні-ні, не ображайте мене! Візьміть!

Я все ж взяла конверт, там було три тисячі гривень, віддала їх молодим.

Поки Андрій не знайшов роботу молоді жили з нами. І тоді я зрозуміла, за що він полюбив Надю. Просто золота дитина, така добра і відкрита. А сваха щотижня передавала нам цілу сумку продуктів з села. Згодом син знайшов роботу і вони винайняли однокімнатну квартиру.

А нещодавно невістка сказала, що хоче провідати свою маму. Адже в неї день народження. Тоді я запропонувала:

– А поїхали усі разом! Щось привеземо їй!

– Я не знаю, вона не святкує і дуже соромиться свого житла.

– Нічого!

Ми приїхали і побачили дуже стару хату, вона була в жахливому стані. Поруч дві стайні. Лише уявіть Ліда Михайлівна досі тримала корову й курей, а ще власний город.

Ця жінка щодня працювала листоношею, розвозила пошту на велосипеді, а решту часу займалась домашнім господарством. Коли я побачила, як вона живе – мене переповнила така глибока повага. Жоден міський інтелігент не вартий і нігтя цієї жінки!

Наостанок я дала їй конверт, в який поклала 5 тисяч гривень.

– Лиш не ображайтесь, я просто не встигла подарунок придбати!

– Який подарунок? Нащо?

– Від щирого серця, крім того, ви щотижня нам продукти передаєте! А вони зараз дуже дорогі!

Я б дуже хотіла ще якось допомогти свасі.

Наприклад, піти з нею в салон краси, зробити зачіску, одяг кращий купити. Та як це зробити, аби не образити людину?