Роман був хитрим. Спочатку зачарував Наталку, а вже потім розповів, що був одружений і має доньку дванадцяти років.

Познайомилися вони, як у якомусь романтичному фільмі.

Наталя в обідню перерву втекла в парк, не бажаючи слухати плітки колег, а Рома вигулював собаку в цьому парку. У нього робота була позмінна, і сьогодні якраз був вихідний.

Його доброзичливий пес Майк породи коргі підбіг до Наталі, обнюхуючи зацікавлену ним людину.

Наталка любила собак, тому була зовсім не проти.

Але от Майкові вона швидко набридла, і, чомусь, він вирішив зробити коло пошани навколо її ніг. Пес заплутав Наталю повідцем, і вона практично впала. Але Рома вчасно її підхопив, навіть кава не розлилася.

Він дуже вибачався, зробив сувору догану псу, якому було абсолютно байдуже, що там говорить господар. А потім запропонував загладити свою провину перед Наталею – купити їй десерт до кави.

Це була найкраща обідня перерва за весь час. І якось непомітно вони домовилися зустрітися в цьому парку наступного дня.

Говорили вони про багато що, але особисте життя якось не зачіпали.

Рома розповідав про свою роботу, про цікавого й нахабного пса, про те, як колись літав до Мексики. Він підкорив Наталю своєю усмішкою, грамотною мовою та шаленою любов’ю до тварин.

І ось коли в них відбулося перше побачення в ресторані й уже без Майка, він і зізнався Наталі, що за плечима в нього невдалий шлюб і донька-підліток.

— Власне, вона в мами й випросила пса, — розповідав він. — Але з’ясувалося, що в моєї колишньої дружини алергія на шерсть. І Майк перекочував до мене.

Лізі, моїй доньці, він уже й не особливо потрібен, а я сильно до нього прив’язався. Та й гуляти став більше, корисно.

Наталка кивала в такт його словам, а сама думала, чи варто їй зв’язуватися з людиною, в якої є донька й колишня дружина.

Зрозуміло, що не у всіх із першого разу буває вдалий шлюб. Та й розлучення – справа нині звичайна.

Просто…

Просто Наталка знала багато прикладів, коли нічим хорошим такі стосунки не закінчувалися.

Її подруга вийшла заміж за чоловіка, в якого цей шлюб був другим. І син у нього був. І ось життя цієї подруги перетворилося на кошмар.

Колишня дружина постійно докучала, син чоловіка її ні в що не ставив, а чоловік чомусь був не на її боці. В результаті все закінчилося розлученням, і тільки тоді подруга зітхнула з полегшенням.

І все ж Рома дуже сподобався Наталі. І вона вирішила дати йому шанс.

Спочатку все було чудово.

Рома не поспішав знайомити Наталку з донькою, та й вона сама не рвалася. Вони часто бачилися з чоловіком, ходили кудись гуляти, зустрічалися в нього або в неї вдома.

Навіть кілька разів за місто з’їздили, і Майк теж був із ними.

У собаку Наталя просто закохалася.

Ніяк не могла пройти повз цієї солодкої булочки, яку так і хотілося потискати. Власне, і пес відповідав їй взаємністю. Завжди радів, як тільки бачив Наталку.

Через чотири місяці стосунків Рома запропонував Наталі з’їхатися.

Їй здавалося, що це зарано, але, з іншого боку, і їм не по двадцять. Наталі через два місяці двадцять дев’ять, Рома її на сім років старший. Чого тягнути?

І, подумавши, вона погодилася. І лише після того, як Наталка переїхала до чоловіка, Рома наважився познайомити її з донькою. А може, й не наважився, просто це було неминуче. Адже Ліза бувала в гостях у тата.

Спочатку Ліза Наталі здалася дуже милою дівчинкою. Скромна, тиха, до Наталкиставиться шанобливо, до батька не ревнує.

І жінка розслабилася. Вирішила, що їй пощастило. Та й за той час, що вони були разом, Наталка зрозуміла, що колишня дружина Ромі не докучає. У неї, начебто, навіть хтось є, тож їй точно не до колишнього чоловіка.

Ліза стала частенько в них бувати. Кілька разів на тиждень точно заходила. Іноді в будні на пару годин, іноді залишалася у вихідний з ночівлею.

І спочатку Наталку нічого не турбувало. Вона не перешкоджала спілкуванню Роми з донькою, сама дуже добре спілкувалася з Лізою, не намагалася її виховувати, розуміючи, що це не її дитина, і жодного права щось їй висловлювати вона не має.

Але потім з’явилися моменти, які стали напружувати Наталю. І їх із кожним разом ставало все більше.

Спочатку вона себе переконувала, що просто прискіпується. Що нічого такого Ліза не робить. Але чим більше минало часу, тим сильнішим ставало роздратування. І тим складніше ставало промовчати.

А справа була в тому, що Ліза, перебуваючи в тата, поводилася так, немов вона в себе вдома. Так, це був і її дім, але не всі речі, що там знаходилися, належали їй. І не все можна було брати, не питаючи дозволу.

Починалося все банально, з їжі. І ні, Наталя в жодному разі не дорікнула б дитині шматком хліба. Бери, що хочеш. Але брати абсолютно все було якось неправильно.

Наталя купить п’ять йогуртів, з розрахунком, що хоч один з’їсть на сніданок. Увечері дивиться в холодильник, а йогурти зникли.

— Лізо, а ти йогурти брала? — вперше запитала Наталка. Вона просто подумала, що на неї якесь забуття напало, і вона, наприклад, купила тільки один чи два.

— Ой, так… Вони такі смачні були, я всі з’їла, — винувато відповідала дівчинка.

— П’ять штук?

— Ну так…

«Спокійно» — про себе промовила Наталя.

— Гаразд, нічого страшного, куплю ще.

— Вибач.

— Та кинь, — усміхалася Наталка.

Так було не тільки з йогуртами чи шоколадом.

Наталя знала, що, якщо вона купить навіть кілька шоколадок, коли в них Ліза, та з’їсть усе дочиста. І ні, вдома її добре годують, і солодощі є. Просто Ліза, начебто, не знає міри й не думає про інших.

Вона могла з’їсти всю упаковку нарізної дорогої ковбаси перед телевізором. Або випити цілу упаковку соку. Та багато з чим так було.

Наталка намагалася жартома поговорити про це з Ромою. І справа навіть не в тому, що після відходу Лізи знову в магазин іти треба. Це банально шкідливо для дитини.

Але він лише відмахувався.

Мовляв, організм росте. Ну й Наталя теж вирішила не звертати на це уваги. До того ж майже всі продукти Рома купував, а якщо Наталка хотіла щось для себе, то не брала цього, коли була Ліза.

Але далі ставало гірше. Одного разу жінка повернулася додому й чітко відчула запах своїх парфумів. Він шлейфом поширювався по всій квартирі, що свідчило про те, що Ліза вилила на себе пів флакона.

— Лізок, а ти брала мої парфуми? — запитала Наталя.

— Так. А що, не можна було?

Наталка силою волі погасила зароджуване роздратування. І хоч вона обіцяла собі, що не стане виховувати чужу дитину, все-таки щось пояснити потрібно.

— Треба спочатку дозвіл запитати, Лізо, перш ніж користуватися моїми речами. Мені не шкода, але краще питай, гаразд?

— Добре, — кивнула дівчинка.

Через деякий час Наталя застукала її за приміркою своєї кофти. Дівчинка була високою, тому Натачин одяг їй цілком підходив.

— А ти що робиш? — запитала вона.

— Ой, мені так кофточка сподобалася, я хотіла подивитися, чи пасуватиме мені. Ти сердишся?

Наталя сердилася. Але вголос вирішила цього не казати.

— Лізо, ми про що говорили? Потрібно спочатку дозвіл запитати.

— Вибач, я забула.

— Нічого. Але більше без дозволу не бери мої речі, гаразд?

Дівчинка знову кивнула. Але ця інформація явно не засіла в неї в голові.

Іншого разу Наталя побачила, як Ліза в їхній з Ромою спальні копається в її прикрасах.

— Я нічого не міряла! — одразу сказала вона. — Ти сказала, що треба дозвіл питати…

Наталя зрозуміла, що треба уточнити. Тому сказала, що перш ніж брати щось, треба спитати, чи не проти господар речей.

— Ти розумієш, що там є дуже дорогі прикраси. Якась (розповідь спеціально для сайту Рідне слово) сережка могла загубитися, і це було б дуже сумно.

Якщо хочеш, я тобі покажу, але під своїм наглядом, гаразд?

Ліза знову кивнула. Вона взагалі з легкістю з усім погоджувалася, тільки не робила нічого з того, що їй казали.

Але терпіння Наталі урвалося, коли Ліза поїхала додому в її шарфі. Звісно, не спитавши дозволу.

Цей шарф Наталі подарувала мама, і вона ним дуже дорожила. А знаючи Лізу, вона з легкістю могла його й загубити.

Не витримавши, Наталка все ж вирішила поговорити з Ромою.

— Ромо, я тільки за, щоб ти спілкувався з донькою. І я зовсім не проти, коли Ліза до нас приходить. Більше того, мені вона подобається. Хороша дівчинка. Але є проблема.

Наталя детально все розповіла. І навіть сказала про те, що вона з Лізою розмовляла. Але все повторюється.

Насправді Наталка відчувала, що ходить по лезу ножа. Бо вона не знала, як відреагує Рома.

Може, зрозуміє причину її обурення, а може, скаже, що це його донька, і вона має право тут на все.

Але Наталі пощастило – Рома зрозумів. Ну, або зробив вигляд. Він пообіцяв, що поговорить із Лізою, що все їй пояснить.

Шарф Ліза повернула. І вибачилася перед Наталею.

Ні, після розмови Роми з донькою все ідеально не стало. Іноді Ліза все одно забувалася. Але стало набагато краще.

А через якийсь час чи то інтерес до речей  Наталки згас, чи то вона переросла все це.

Але те, як відреагував Рома, Наталю порадувало.

І дало зрозуміти, що він ставатиме на її бік, якщо вона матиме рацію. І він любить свою доньку, але чудово розуміє, що світ навколо неї не крутиться, що є якісь норми, правила, особисті межі.

І з таким чоловіком Наталі було не страшно будувати сім’ю.

Та й загалом, його донька не була якоюсь перешкодою. Наталка й справді ставилася до Лізи добре, особливо коли вона перестала хапати її речі.

А як би ви вчинили в подібній ситуації, де стикаються почуття та особисті кордони членів нової родини?

КІНЕЦЬ.