– А твоя дружина все цвіте. Ніби ще помолодшала! – у всі очі дивлячись на дружину Віктора його колишній товариш по службі аж побілів від заздрощив.

– Ну, тільки недолугі мужики беруть залежалий товар! – крякнув високий худий чоловік із монументальним величним профілем…

…Анатолій був у курсі, що найбільше він схожий на бегемотика. Тож у нього не було претензій до дружини… Вона, порівняно з ним, була королевою.

І все ж… Було б чудово, якби й Ірина виглядала не гірше за цю Люду. Прикро!

Дружина Анатолія, попри його мрії, не молодшала. Наче й стрункість зберегла. Але скоріше це був вже засохлий гербарій, а не свіжа квітка.

Так, їм уже за шістдесят, звісно. Ось і в нього відросло таке пузо, що барабан, як кажуть, уже не був потрібен.

При цьому руки та ноги ставали все тоншими, а обличчя все круглішим. Шия ж зовсім зникла.

Він все-таки зважився підійти до цієї гарної пари, в якій вся молодість і краса була зосереджена лише в Людмилі – молодій усміхненій рожевощокій білявці за сорок.

– А твоя дружина все цвіте. Ніби ще помолодшала! – заздрісно дивлячись на дружину Віктора його колишній товариш по службі, аж побілів.

– Ну, тільки дурні мужики беруть залежалий товар! – крекнув високий худий чоловік із монументальним величним профілем.

“Видно, гроші у Віті водяться… Он як його Людка цвіте. Прямо травнева троянда… Не те, що моя…” – Анатолій зітхнув і подивився на свою дружину, яка теж була на цьому заході в кафе.

– Гаразд, привіт Людмило! – Анатолій із навмисною недбалістю помахав білявці.

А та усміхнулася у відповідь абсолютно щирою усмішкою.

Вона так і випромінювала блиск не замученої жінки. Люда була не просто доглянутою. Вона ніби жила не з цим вибагливим сухарем, а з якимось галантним щедрим чоловіком.

Вже Анатолій добре знав свого товариша по службі. У того й снігу не випросиш серед зими. Перша дружина, яскрава брюнетка, втекла від нього з трьома дітьми, гублячи капці. Це було вже двадцять п’ять років тому. Як швидко летів час!

– Толя, ти чого ніс повісив? Знову заздриш цьому Вітьку? Ну, скільки можна! У тебе є бізнес. І діти з тобою спілкуються.

– А що в нього? – Іра нагадала чоловікові, що Віктор ніколи не допомагав першій дружині та своїм дітям.

Так карав за те, що вони пішли від нього. Хоча діти на той час ще й до школи не ходили. Потім одружився вдруге. Але дітей тут у нього не було.

Жив Вітя не так уже й заможно. Іра мала рацію. Матеріально в Анатолія все було набагато краще.

– Та так, щось накотило… А ти давно бачила ту першу Люду? – так уже вийшло, що обидві дружини у Віктора мали однакове ім’я.

– А, знаєш, зовсім нещодавно. Зовсім випадково зустрілися у супермаркеті… Уявляєш, вона мені розповіла, що Вітя був страшним самодуром. Навіть змушував її перефарбовуватись у білявку. Але вона відмовлялася.

– Що ж, він знайшов ту, що завжди шукав… А як вона живе? Як діти? – Запитав Анатолій.

Іра напружилася. Подивилася на чоловіка підозріло.

– Стривай, дорогий мій… Це що, чоловіча змова? Вітя просив про неї дізнатися?

Анатолій не знав, що відповісти. Ні, Віктор ніколи й нічого не говорив про першу дружину. Просто йому самому раптом захотілося дізнатися про ту жінку, в яку він колись був закоханий.

Толя не міг прямо сказати про це дружині й тому сказав ухильно:

– Слухай, я не прошу адресу або номер телефону. Просто Вітя хвилюється. Він хоче знати, що в неї все гаразд.

– Заповіт вирішив залишити? Це було б правильно. А то живе пустоцвітом! – Іра повірила в брехню чоловіка, та пообіцяла найближчим часом запросити першу дружину Віктора у гості, та все в неї розпитати.

Так вийшло, що і з приводу планів на заповіт Анатолій кивнув. І тут тільки схаменувся, що аж надто багато вигадав. А брехати він не любив.

Але відступати було запізно. Тож залишалося лише погодитись на те, що Люда номер один прийде у вихідні.

Толя дивився на неї у всі очі. Вона мала вигляд на свій вік. Але стала цікавішою. З простуватої, перетворилася на породисту розумну жінку.

Не зрозуміло було, як їй це вдалося. Але внутрішнє благородство висвітлило не ідеальні риси обличчя. А самоповага якимось чином переросла в ідеальну поставу.

– Толь, це правда, чи що? Мій захотів згадати про нас? – усміхнулася перша дружина Віктора.

– Так, він мучиться… – ухильно відповів Анатолій.

– Дивно, а мені казали, що він щасливий… Уявляєш, Іро, він завжди шукає дружин через одну й ту ж агенцію свах! Вибирає поступливих білявок у скрутній ситуації.

– І щоразу вони все молодші… Ну, і труднощів у них дедалі більше відповідно. Вітя ж не молодшає! – Людмила повернулася до дружини Анатолія.

І розповіла кумедну, з жіночого погляду, історію у фарбах та подробицях.

– Ух ти… А ми зустрічаємося щороку… І всі думали, що в нього одна й та сама Люда… Це прямо сенсація!

– Вони ж завжди мовчать і майже нічого не кажуть. Всі знають тільки, що є якась молода Люда, бездітна друга дружина! – Ірина мало не впала зі стільця від такої новини.

– Ось-ось, він так свахам і пояснював. Мовляв, потрібна та, якій просто нема де жити. І щоб розумом не блищала. Господарство вела. Запитів не мала…

– І все-таки й ці примудряються опиратися, більше двох – трьох років не тримаються, – з хихиканням Людмила розповіла, що Вітя був одружений уже п’ять разів.

– З минулою Людмилою Віктор серйозно проколовся. Вона намагалася привезти до його квартири дітей від першого шлюбу та маму. Але він відразу розлучився.

– А ще одна Людмила утнула. Закрутила роман із сусідом набагато молодшим за Віктора. І пішла до нього. Тепер живе на два поверхи вище у тому самому будинку.

– Найперша Люда була доглядальницею. І вважала за щастя просто за когось вийти заміж. Вона була маминою донькою. А та завжди казала, що її дочка нікому не потрібна.

– Ну а перша чим була не хороша? – поцікавилася Іра. Її очі блищали від того, що вона дізналася таку приголомшливу інформацію.

– Вона виявилася підступною. З’ясувалося, що вона переїхала до Віті тільки щоб відділитися від матері хоча б до сорока років.

– Обжилася, взяла іпотеку та пішла від нього. Використовувала, як стартовий майданчик, – пояснила Людмила.

Анатолію стало прикро. Просто за всіх чоловіків. Ця Люда взагалі не переживала, що Вітя від неї пішов.

Не хотілося б йому, щоб Іра так зробила, якби вони розлучилися. Він подумав, добре, що вона тоді не відповіла на його залицяння. Ця Люда розбила б його серце.

– А ти, як я подивлюся, все ж таки не байдужа до Віті, раз досі за ним стежиш… – сказав він з ноткою образи.

– Ну так, доводиться …

– Зітхнула Люда.

– Ще якась таємниця? Ану давай, все розповідай! – з ентузіазмом попросила Ірина.

– Гаразд, тільки це не для вух Толі … – погодилася Людмила.

І коли він неохоче пішов, жінки продовжили хихикати. Анатолій мало не луснув від цікавості. Але тримав обличчя і вдавав, що йому це не цікаво.

– І що вона сказала? – Запитав Анатолій наступного дня у дружини.

– Це секрет. Я обіцяла не говорити … – Ірина любила пліткувати. Але цього разу раптом вирішила тримати язик за зубами.

– Та гаразд, розкажи, – попросив він знову за кілька днів.

Але Ірина і цього разу змогла стриматися. Анатолій не знаходив собі місця. І вирішив запросити дружину на романтичне побачення до ресторану, щоб розговорити.

– Ну гаразд, так і бути… Тільки нікому! – сказала Іра, коли вони трохи причастилися.

– Та я просто хочу зрозуміти, як для Віті краще … Все ж таки він мій товариш … – Відповів Толя.

– Ось уже ніколи б не подумала … Мені завжди здавалося, ви заздрите і змагаєтесь. Тільки це вас і тримає разом. Але ніколи не розуміла, що ділите… – здивувалася Ірина.

І розповіла чоловікові секрет першої дружини Віктора. Та стежила за його долею лише з однієї причини.

Його батько залишив Люді та онукам весь свій стан. І попросив наглядати за Вітею. Якщо у того почнуться проблеми, Людмила мала допомогти.

– Розумієш, батько Віктора вважав, що його син… як би це сказати… ну, недолугий. Примхливий, егоїстичний, заздрісний. Живе у якомусь своєму світі. Ти ж знав, що вони посварилися… – сказала Іра чоловікові.

– Так, але хіба Ілля Борисович був багатий? Начебто він залишив усе майно та заощадження дружині та синові, коли розлучався! – Анатолій знав цю історію добре.

Вітя не раз скаржився, що його батько зрадив. Хоча йому було вже двадцять, коли той пішов із сім’ї. А батьки жили, як кішка із собакою і терпіти один одного не могли.

– Він зміг почати все наново… Так уже вийшло. Ілля Борисович був гарною людиною. І його щасливіший друг допоміг йому виплисти, – Іра розповіла, що свекор потай вийшов на зв’язок з Людою.

Бачився з онуками. А син так і не хотів із ним спілкуватися.

– Якийсь квест вийшов! – Анатолію не дуже приємно було дізнатися, що в Люди тепер бізнес більше, ніж у нього.

І навіть не хвалилася. Сиділа й хихотіла, наче вона звичайна “курка”.

– Це точно… Я тобі більше скажу. Ілля Борисович урятував Людмилу від твого Віті. Та й дітей також. Іти їй не було куди з малюками. А він здорово розпускав руки. Навіть у лікарні вона побувала, – зітхнула Ірина.

– Хто б міг подумати… Він такий спокійний. І що, із нинішніми дружинами теж таке провертає? – Запитав Толя.

Щось тут не в’язалося. Дуже вже теперішні “Люди” були спокійними та квітучими.

– Цих не чіпає. Їм на нього байдуже. А йому на них… Здебільшого. Розумієш? – Запитала Іра.

Анатолій кивнув головою. Ірина ще про щось говорила. А він згадував, як допоміг колись Віктору відбити студентку медичного факультету у його товариша.

– Просто вдай, що вона фліртує і з тобою, і зі мною. Цей Діма правильний. Він її покине, – Вітя тоді дав йому грошей за зраду. Небагато, але Толя взяв.

Не тому, що був корисливим. Просто Люда тоді щойно його відшила. Спокійно та навіть без винної інтонації. Хотілося помститися.

– Але він не повірить … – Толя намагався все ж таки відмовитися.

– Одному – ні, а двом – так … – я теж не сидітиму склавши руки.

Загалом це спрацювало. Віктор найняв ще кілька людей, які приходили пізно вночі й кричали під вікнами гуртожитку:

– Людко, ти знову нового коханця завела?

Дмитро любив Людмилу. Але хотів чисту та чесну.Тож коли чутки поповзли, залишив її.

Толя навіть радів. Думав, що вона зверне увагу на нього. Але Людмила вийшла заміж за Вітю.

Потім уже Анатолій довідався, що Віктор прикинувся другом. Запропонував підтримати та забути цього зрадника, який вірив пліткам.

Він довго залицявся. І в результаті Люда вийшла за нього з застереженням: “Тільки врахуй, що я тебе не люблю … Щоб потім не було непорозуміння …”.

З того часу Толя ненавидів Вітю. Але Люду чомусь ще більше. І тепер, коли дізнався, що вона щаслива, тим паче…

– Ну що, привіт Людмило! – сказав Анатолій на черговій зустрічі товаришів по службі через рік.

На цей раз він придивився. І побачив, що блондинка трохи нижче за колишню. А губи пухкіші. Раніше він подумав би, що накачала. Але тепер знав його секрет.

І все ж Толі не хотілося зловтішатися і заганяти друга в кут. Вони були спільниками по давній підлості та коханню. І якби Анатолій звинуватив Віктора, то і свою провину визнав би.

– Як твої справи? Як Іра? – спитав Віктор.

– Та все добре… – цього разу Толя більше не відчував ні заздрощів, ні роздратування щодо Віті.
Навіть навпаки. Йому хотілося його підтримати.

“Нічого, друже! Вони нас не зламають. І взагалі… самі у всьому винні. Тримайся!” – Ось що йому хотілося б зараз сказати Віктору.

– А моя Людка заміж, виявляється, вийшла, за Діму. Ще десять років тому. Якось помирились! – раптом пошепки сказав йому Вітя.

– Яка Людка? – Запитав Толя. Він подумав, що йшлося про торішню білявку.

– Та сама… перша… Кажу ж, моя…. Даремно ми так вчинили. Як вважаєш? – сумно сказав Віктор.
І Толі навіть здалося, що в нього на віях блиснула сльозинка…

То справді був крах чоловічого братства. Змія підколодна, Люда номер один, змогла пробити навіть такого, як Вітя. Толі стало страшно і неприємно.

Йому чомусь не спало на думку, що вона всього лише людина, як і вони. І жіноча стать не може бути виправданням того, що ти вирішив стати негідником. А як же чоловіче братство? Хіба воно не кремінь?

– Ось що я тобі скажу, друже… Він скоро її покине. І знайде молоду. А ти молодець. Подивися, яка в тебе красуня. І слухає. Дивиться з повагою… Якщо чесно – я тобі заздрю! – Сказав Анатолій з великим ентузіазмом.

Він намагався повернути до лав незламних чоловіків свого товариша. І не було місця для заздрості та жалю.

– Так… Заздриш… А свою щось не кидаєш! – похмуро пробурмотів Вітя.

Махнув рукою. І якось весь згорбився від вантажу, що несподівано навалився.

Ні, на плечі давили не року. Він раптом зрозумів свою недолугість. І те, що своїми руками зруйнував життя – своє та інших. Заради чого? Він був сліпий і глухий? Це якась тимчасова тупість? Може, це називають бумерангом…

– Треба зав’язувати з Людами! – подумав Віктор, дивлячись, як його теперішня дружина комусь пише повідомлення з блиском в очах в затишному куточку. Думає, що він не бачить… Безглуздо… Вона ж йому навіть не потрібна…

Що ви скажете про Віктора? Це діагноз, чи бажання бути кращим? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.