Коли Ірина прийшла додому, її чоловік – Євген – уже порався на кухні.

– Привіт, – сказав він, – що так довго?

– З дівчатами в кафе посиділи, – відповіла Ірина, вішаючи пальто і прибираючи на полицю туфлі.

– І з якого приводу свято? – поцікавився чоловік.

– Привід дуже навіть чудовий – можеш мене привітати – перед тобою керівник відділу, – гордо сказала дружина.

– Так, привід, справді, гідний, тільки ви, пані керівнице, вже зробили помилку, яка може зашкодити вашій кар’єрі, – повідомив їй чоловік.

– Яку? – запитала Ірина.

– Відзначати призначення треба з родиною, а не з тими людьми, які відсьогодні стали твоїми підлеглими, – сказав Євген.

– Ти ще скажи, щоб я з ними спілкуватися перестала, – обурилася Ірина.

– Це було б непогано. Кого в кафе запросила? Людмилу і Наталю? – запитав чоловік.

– Так.

– Ну ось, тепер за їхньою поведінкою уважно спостерігатимуть інші. І робитимуть точно так само.

– Ти хочеш сказати, що мої подруги користуватимуться нашими стосунками і зловживатимуть нашою дружбою? – запитала Ірина.

– Щодо Людмили я не впевнений, а Наталя – сто відсотків, – відповів Євген.

Чоловік мав рацію. Уже за два дні Наталя вранці зателефонувала Ірині і защебетала:

– Іриночко, ну вибач, ми вчора з Толиком увесь вечір сварилися, а сьогодні я не почула будильника. Зараз я закину Юльку в садок і прибіжу.

На роботу Наталя прийшла через дві години після початку робочого дня. Через деякий час вона попросила відпустити її на годину раніше, пояснивши, що їй потрібно відвести доньку до стоматолога. Але наступного дня з’явилася з новим манікюром і демонструвала його колегам аж до обіду.

Уже за кілька тижнів прохання відпустити раніше, дозволити затриматися зранку посипалися на Ірину як з рогу достатку. І Людмила з Наталею зверталися з подібними проханнями частіше за всіх.

А потім майже всі співробітники стали масово спізнюватися на роботу. Запізнення на п’ятнадцять хвилин стало нормою.

Ірина робила зауваження, закликала дотримуватися трудової дисципліни – все було марно.

Через півтора місяця після призначення Ірини керівником відділу її запросив до себе начальник. Розмова була неприємною:

– Ірино Сергіївно, – сказав шеф, – мушу констатувати, що у вашому відділі коїться щось незрозуміле. Мені доповіли, що співробітники постійно спізнюються, під час робочого дня можуть бути відсутніми на робочому місці, а кімната відпочинку практично перетворилася на кафе, що постійно працює. Ви можете це якось пояснити?

– Ілля Миколайович, це моя вина. Я не вмію керувати, не справляюся. Я все це бачу, роблю зауваження, але на них ніхто не реагує.

– Ірино Сергіївно, ви чудовий фахівець, а керівник, чесно скажу, поки що ніякий. Але ви подумайте, чим можна стимулювати людей працювати не просто нормально, а з бажанням. Іноді не заважає і гайки закрутити. Загалом, даю вам два тижні, щоб ви навели у відділі порядок. Будуть питання – звертайтеся. Завжди допоможу.

Увечері Ірина все це розповіла чоловікові. Він працював начальником цеху і міг дати їй пораду.

– Любий, що мені робити? Я ж намагаюся, щоб усе було по-хорошому, і ось що вийшло. Мені сьогодні було так соромно!

– А я тебе попереджав, що не варто розводити на роботі панібратство. Твоє завдання організувати людей так, щоб увесь відділ працював на спільну мету, а ти зі своїм бажанням бути “гуманним керівником” влаштувала з відділу клуб за інтересами.

Зрозуміло, що народ знахабнів. Це природно: навіщо працювати, якщо можна не працювати?

– Але ж так роблять не всі. Деякі як працювали, так і працюють, – заперечила Ірина.

– І багато в тебе у відділі таких?

– Троє.

– Ось ти цим трьом наприкінці місяця випиши премію в розмірі преміального фонду, виділеного на весь відділ, а любителям спізнюватися – просто голий оклад. І поясни, чому. Наступного місяця тобі на сто п’ятдесят відсотків план виконають.

– Не знаю. Скандал буде, – засумнівалася Ірина.

– Так до кінця місяця ще два тижні. Ти оголоси умови заздалегідь, на виробничій нараді і запротоколюй її.

Наступного дня Ірина проаналізувала роботу кожного співробітника свого відділу і за двадцять хвилин до кінця робочого дня провела нараду. До цього часу Людмили та Наталії в офісі вже не було.

– Шановні колеги, я зібрала вас сьогодні, щоб повідомити, що наш відділ за останній місяць вийшов на перше місце за запізненнями і фактами порушення трудової дисципліни. Самі розумієте, що це місце хоч і перше, але аж ніяк не почесне. Не буду приховувати, що я отримала кілька рекомендацій і однозначну вимогу відновити трудову дисципліну.

– А ви почніть із Людмили Павлівни та Наталії Вікторівни, – виступив Ігор Волошко. Він прийшов у компанію зовсім недавно і пишався тим, що з кожного питання має свою думку.

– Я неодмінно скористаюся вашою порадою, Ігоре Володимировичу, – відповіла йому Ірина і продовжила:

– Із завтрашнього дня, будь ласка, за кожне запізнення – пояснювальну мені на стіл. Далі – усі свої особисті справи, наприклад, відвідування стоматолога, зустріч тещі на вокзалі ,тощо, плануйте на вихідні дні або беріть відпустку за свій рахунок.

Наступне – перерва на каву триває десять хвилин. Цих перерв протягом робочого дня дві – одна до обіду, інша – після. Перерва на обід триває рівно одну годину. Запізнення з обіду прирівнюється до запізнення на роботу. Щодо цієї частини питання є?

Відповіддю була тиша.

– Тепер про роботу. Протягом двох днів я підбила попередні підсумки. Вони невтішні. Сьогодні п’ятнадцяте число – минула рівно половина місяця, але необхідний обсяг роботи виконали тільки троє людей: Маргарита Олександрівна, Микола Ілліч і Ольга Василівна.

Решта зробили або менше половини, або взагалі третину. Нагадую, що премії за підсумками місяця будуть, як зазвичай, виписуватися з урахуванням двох показників: виконання трудової дисципліни та обсягу виконаних робіт. Якщо хтось хоче отримати голий оклад – це ваш вибір. Все. Якщо питань немає, то всі вільні.

Співробітники розходилися не в найкращому настрої. Ірину теж ще півгодини било внутрішнє тремтіння. Але вона не шкодувала про те, що зробила. Так, за її спиною тепер точно будуть шепотітися, говорити про те, що “якщо хочеш пізнати людину, зроби її маленьким начальником”, але зате працювати будуть, як годиться. “А друзі в мене і за межами офісу є”, – подумала Ірина.

Наступного дня вчасно на роботу прийшли всі, крім Людмили та Наталії. Перша з’явилася в офіс о дев’ятій двадцять, друга – без п’ятнадцяти десять. Усі чекали, що зараз станеться.

Ірина підійшла до тих, хто запізнився, і попросила їх написати пояснювальні.

– А ми не знали, що відсьогодні нові правила, – заявила Наталя.

– Правила старі. Якщо ви їх забули, візьміть свій трудовий договір, там зазначено час початку і закінчення робочого дня, – відповіла Ірина.

– Але про пояснювальні там нічого не написано, – продовжила сперечатися Наталя.

– Про пояснювальні вчора на нараді говорили, он там висить протокол – прочитайте, – спокійно сказала Ірина.

– А ми на цій нараді не були, – ніяк не могла заспокоїтися Наталя.

– Ось заразом в пояснювальній вкажіть причину відсутності на виробничій нараді, яку проводили в робочий час, – відповіла Ірина і підвела підсумок, – до кінця робочого дня пояснювальні мають бути в мене.

Наталя і Людмила зайшли до кабінету Ірини, коли всі співробітники вже покинули офіс.

– Знаєш, ми думали, що ти наша подруга, – почала Наталя, але Ірина зупинила її:

– Я теж думала, що ви мої подруги. Але помилилася. Тому що, якби ви були справжніми подругами, ви б постаралися підтримати мене у важкий час. А ви банально користувалися моїм добрим ставленням до вас і своєю поведінкою вставляли мені палиці в колеса. Тож тепер, як хочете, Наталіє Вікторівно, але дружба – дружбою, а служба – службою.

– Обійдемося якось без вашої дружби, Ірино Сергіївно, – сказала Наталя і вийшла з кабінету.

– Вибачте, будь ласка, – тихо промовила Людмила і, поклавши свою пояснювальну записку на аркуш, який кинула на стіл Наталя, вийшла за нею слідом.

“Кар’єристка чортова!”, – почула Ірина з коридору, але анітрохи не образилася.

Через тиждень Ірина в коридорі зіткнулася з Іллею Миколайовичем.

– Ну що, Ірино Сергіївно? Дивлюся, вам одного тижня вистачило, щоб виправити ситуацію. Відділ працює, як годиться.

– Так, тільки одна людина звільнилася – Голубченко Наталія Вікторівна.

– Нічого, це робочий момент. Іноді з людьми доводиться розлучатися. Працюйте!