Коли Алла повернулася в село, всі дивувалися, що вона приїхала одна, а не з чоловіком, але прямо запитати її ніхто не міг, тільки бачили, що ходить вона сама, сумна і невесела.

Всі ще памʼятають їхню гучну історію кохання, як Артур, єдиний син багатих батьків, вирішив одружитися з бідною дівчиною. Скільки тоді перешкод їм довелося подолати, адже батьки Артура не хотіли такої невістки.

Артур поїхав з села, і Аллу з собою забрав. А через кілька років вона повернулася знову в село.

Алла сиділа на кухні, дивлячись у вікно, після розлучення з чоловіком вона повернулася до рідної хати, де жила її бабуся Олена Петрівна.

– Олексій – викапаний Артур, – усміхалася бабуся, дивлячись на правнука.

– Так, бабусю, – відповіла Алла з сумом.

– І як він міг відмовитися від дитини?

– Люди змінюються. Він не хотів дітей, казав, що в місті важко заробити на житло, – пояснила Алла. – Але коли зрозумів, що я чекаю дитину, відтоді і змінився. Бабусю, невже діти – це і справді клопіт?

– Та ні, донечко. Діти – це радість. Бог дає діти, Бог дає і на діти. Не хвилюйся, Олексій виросте, все у вас буде добре. А Артур ще пошкодує.

Артур і справді без вагань розлучився з Аллою. Причин було кілька, він не був готовий до появи дітей, а також без грошей батьків, до яких він звик, йому було дуже важко.

Батьки ж постійно йому казали, що якщо він покине Аллу, то вони його приймуть назад і відновлять для нього фінансову підтримку.

Що спрацювало – не відомо, але Артур розлучився з Аллою, сказав, що більше її не любить, а їхній шлюб назвав помилкою. Про сина він взагалі не хотів говорити, хоча хлопчик як дві краплі води був схожий на нього.

Спочатку Алла дуже переживала, не знала, як воно тепер буде, адже в неї крім бабусі нікого не було. До того ж, на руках маленький син, і вона не уявляла, що може йому дати, Артур погодився лише на мізерні аліменти.

Прийшла весна, почала оживати природа, а з нею ожила і Алла. Вона вже зрозуміла, що Артур не повернеться, тому прийняла рішення просто жити далі.

– Напевно, в цьому році будемо город садити, – запропонувала бабуся. – Я покликала Миколу, твого однокласника, він трактористом працює, нехай зоре нам ділянку, посадимо трохи картоплі, бурячків, моркви, кабачків, щоб наш Олексійко їв домашні продукти.

– Алло, ти? – Микола аж зіскочив від несподіванки із трактора.

Вони привіталися, Микола зашарівся, а коли зробив роботу, то сказав, що грошей брати не буде. Ще й пообіцяв, що прийде і допоможе город посадити.

– Гарний хлопець цей Микола, а він, між іншим, ще не одружений. І я ще памʼятаю, як він тобі ще в школі квіти дарував, – посміхнулася бабуся.

Відтоді Микола був частим гостем в їхньому домі, Аллі він дарував оберемки квітів, які зривав в полі, а малого Олексійка, як той трохи підріс, він катав на тракторі.

– Алло, а може б ти звернула увагу на Миколу? Дивися, як старається, – каже бабуся.

– Бачу, але я зараз і думати не можу про заміжжя. 

– Не всі такі, як твій колишній. Ось, наприклад, Микола, ти ж знаєш, як він тебе любив… 

Одного ранку Алла почула шум трактора біля свого будинку. 

Микола привіз будівельні матеріали і сказав, що пора починати в їхньому будинку ремонт. А коли ремонт закінчили, то Микола зробив пропозицію і Алла погодилася, бо бачила, як її синочок горнеться до Миколи – вони завжди все разом майстрували.

– Алло, я завжди був поруч і завжди буду, – сказав Микола одного вечора, коли вони садили квіти біля будинку.

Алла усміхнулася і відповіла:

– Дякую, Миколо. Твоя підтримка для мене дуже важлива.

З часом Алла відкрила невеличкий магазин у селі, де продавала домашні продукти та вироби. Її справа по тихенько розкручувалась, і вона відчувала себе щасливою.

Одного разу біля магазину зупинилася дорога чорна автівка, з якої вийшов Артур. Він попрямував до Алли. Сказав, що хоче бачитися з сином. Він одружився, але так сталося, що лікарі сказали, що у них з дружиною дітей не буде.

– Я тільки тепер зрозумів, яку помилку зробив, – зізнався Артур. – Але я хочу все виправити, і приймати активну участь у вихованні нашого сина.

Алла сказала, що їй треба подумати. Адже не так просто пояснити 6-річному хлопчику, що у нього не було батька, а тепер зʼявився.

А яка ваша думка? Як правильно вчинити в такій ситуації?

Джерело