— У мене весілля, а мама каже, що навряд чи вирветься навіть на годинку, уявляєш, як мені? – скаржиться подрузі Христина.

– Наречена, у якої з боку рідні не буде нікого взагалі!

— Та вже, неприємно.

— Неприємно – не те слово, майбутні свекри просто в шоці. Вони все самі організовували, ми з Микитою теж, звісно, грошима брали участь, але все ж свекри просто з ніг збилися.

Мамі залишилося тільки прийти й привітати доньку та зятя. Єдину доньку, між іншим. А вона мені: «Ну, хочеш, попрошу тітку Тамару?»

— А хто ця тітка Тамара? Далека родичка?

— Подруга матері. Далекі родичі в нас живуть у Литві, обох бабусь вже немає на світі, батька в мене теж давно немає. У Києві в нас нікого.

При цьому ця Тамара не може залишитися з вітчимом на цю саму годину, їй це важко й незручно, а на весілля моє прийти зручно. Звісно, я відмовилася.

Краще вже нікого, ніж незрозуміло хто. І взагалі, вся ця ситуація мене жахливо злить. Доглядає чоловіка, який їй фактично ніхто. П’ять років тільки разом.

А в цього чоловіка, між іншим, є рідна доросла донька від першого шлюбу, – злиться Христина.

— Мабуть, мама його дуже любить?

— Вона – так. А він? Він на неї плювати хотів з високої дзвіниці. Саме так все й виглядає збоку. Мама для нього – тільки ресурс. Тепер ось доглядальниця безкоштовна!

Христині 26 років, через тиждень вона виходить заміж.

Живе дівчина вже зараз разом із майбутнім чоловіком Микитою в його дошлюбній студії, подарованій батьками.

Сім’я у Микити повна, хлібосольна, багато рідні, тож без весілля молодим було ніяк не обійтися, на 40 осіб розплановано торжество.

З боку нареченої будуть лише три подруги, одна з них прийде разом із чоловіком. Усе.

Родичів у Христини немає близьких, є мама, але мама вже оголосила, що на весілля доньки не прийде. Причина? Мама доглядає свого чоловіка після тяжкої хвороби, два тижні тому чоловіка виписали зі стаціонару.

Другий чоловік матері Христину не ростив, вони лише 5 років у шлюбі прожили.

Дівчина завжди була проти офіційного шлюбу, але мама доньку не послухала, сказала, що має право на особисте життя. Ну, має, то має, не посперечаєшся.

Жив вітчим у квартирі матері, вона раніше належала бабусі Христини. Це двокімнатна квартира.

Три роки Христина прожила з «молодятами» під одним дахом, хоча це й було не дуже зручно: двокімнатна не дуже простора. Неприємно вранці зустрічати в коридорі чужого чоловіка в трусах, та й сама без накинутого халатика не вийдеш навіть на кухню за водою.

Чоловік матері був раніше одружений, у нього є донька від першого шлюбу.

Є й власне житло, теж двокімнатна. Мама не захотіла переходити жити на територію чоловіка, та ніхто й не наполягав особливо. У житлі чоловіка довго тривав капітальний ремонт, кілька місяців тому його закінчили.

— Не здавалася квартира, – каже Христина.

– А тепер вже й не здаватиметься. Там же ремонт! І що?

Чоловікові 55 років, він не на пенсії, зараз лікарняний у нього, потім буде інвалідність, а гроші на догляд дуже навіть потрібні, якщо виходити з того, що мама взагалі зобов’язана за ним доглядати.

— Зобов’язана, – зітхає подруга.

– Дружина ж, а він інвалід.

— А донька йому нічим не зобов’язана? Найцікавіше, що заповіт написано чоловіком матері десь рік тому.

І заповів він усе не мамі, навіть не навпіл, усе отримає донька!

І ремонт дорогоцінний бережеться для доньки, їй зараз 22 роки, вона зі своєю матір’ю поки живе, вчиться десь. Але сам факт! Хоча, може, в мене застарілі відомості вже, може, там вже й дарча оформлена.

— Тобто твоїй мамі – виносити з-під чоловіка, доглядати його за власні гроші, а донечка, яка все отримає, навіть на годину з батьком не може залишитися?

— Саме так! Це найобразливіше. Заяву в нас із Микитою було подано ще до хвороби чоловіка матері, коли його додому до мами привезли, я казала, що треба просити рідну доньку посидіти з ним.

На маминій території, куди вже діватися, але треба. І мама обіцяла, а вчора заявила, що Настя відмовилася, мовляв, вона молода, їй незручно, та й взагалі є свої справи в неї на цей день, – продовжує Христина.

— Ну й ну, свої справи намалювалися. Та що такого, годину чи трохи більше з рідним батьком посидіти? – дивується подруга нареченої.

– Знаєш, на годину можна було б залишити й одного (розповідь спеціально для сайту Рідне слово) його, або, ну не знаю, найняти доглядальницю. Випадок же такий не щодня трапляється.

Христина мамі все це, звісно ж, пропонувала. Але мама на всі пропозиції відповідає «ні». З рідною донькою б вона чоловіка залишила, а зі сторонніми – ні.

І одного ніяк, а раптом у нього знову тиск підскочить, а раптом йому треба щось буде? Він же взагалі не говорить і майже не рухається.

— Ну не собака ж, – каже мати. – Жива людина, не кинеш одну.

— Значить, безрідна собака – це я? – висловила Христина матері.

– Я можу заміж вийти взагалі сама, навколо рідня нареченого буде, і досить із мене? Я сирота кругла, так?

— Ти чоловіка майбутнього любиш? – спитала мама.

– От і я люблю свого чоловіка, як ти не можеш зрозуміти? І в хворобі, і в здоров’ї.

На що Христина поставила матері запитання: а чи любить чоловік її, якщо заповів усе доньці?

Мама нічого не відповіла, лише повторила, що на весілля доньки прийти не зможе. Навіть на хвилину.

— Про гроші в подарунок ніхто взагалі не говорить, у мами зараз їх просто немає. Жили на її зарплату, поки чоловік свою квартиру для доньки ремонтував. Просто образливо, і соромно, якщо чесно, – засмучена Христина.

І як тут не захлинутися сльозами на власному весіллі…

КІНЕЦЬ.