– От як це ти не можеш? Ти ж молодша донька, хто як не ти маму догляне? – казали Валентині дві її старші сестри, коли вона теж вирішила з села їхати.

Дві старші доньки Олени Степанівни, яка працювала вчителькою в місцевій школі, за прикладом матері поїхали в обласний центр поступати в педагогічний.

Там дівчата не тільки вивчилися, але і наречених собі знайшли, тому просто поставили батьків перед фактом, що в село вони не повернуться.

– Добре, що у нас хоч Валюша є, – любив казати тато. Вони з дружиною народили свою молодшу донечку в доволі пізньому віці, так що з старшою сестрою у Валентини було 15 років різниці, з середньою 13.

Молодша донечка і справді була втіхою для своїх батьків. Вона старанно вчилася в школі, і по господарству матері допомагала, бо старші сестри в село приїжджали рідко.

Коли Валентина вчилася у випускному класі, раптово не стало батька. Мама так важко пережила цю подію, що злягла, і з роботи була змушена піти.

Валентина закінчила школу з золотою медаллю. Далі планувала піти по стопах сестер і теж поступати на педагогічний, та виникла проблема – комусь треба було бути біля мами.

– Дічата, може ви якось ті 5 років, поки я буду вчитися, допоможете? Нас троє, поділимося по днях, – з надією на розуміння запропонувала Валентина сестрам.

– Я не можу, у мене робота і діти, – заявила старша сестра Ольга.

– І я теж ніяк не зможу, в мене дві ставки в школі, і сини мої без мене розігріти на плиті їжу не вміють, та й чоловік мене не пустить, – підтримала старшу середня Ірина

– Але ж я теж не можу, мені треба вчитися. Ви хоч ці 5 років підстрахуйте, а потім я в село повернуся, – стала просити Валентина.

– Як це ти не можеш? Ти молодша, у тебе є обовʼязок доглядати за мамою. Та й навіщо тобі то вчителювання? Робота важка, зарплата маленька, одні нерви, сиди собі тут в селі, на природі, на фабрику працювати підеш, і біля мами будеш, – вирішили долю молодшої сестри старші сестри.

Валентина дуже хотіла стати вчителькою, як і її мама та сестри, це було мрією усього її життя, та маму вона любила більше, тому була змушена відмовитися від своїх амбіцій.

Працювати дівчина пішла на місцеву швейну фабрику, бо інших варіантів в районі просто не було. Шити вона спочатку зовсім не вміла, але швидко навчилася, і це виходило у неї навіть дуже непогано, так що з часом дівчина вже стала брати замовлення додому від людей, що приїжджали до неї з усієї округи.

Все було добре, але мама, Олена Степанівна, дуже хвилювалася через те, що молодшій доньці роки збігають, а заміж вона так і не вийшла. В селі вибір невеликий, а за межі дому вона рідко виїжджала.

Та як кажуть, доля тебе і на печі знайде. Приїхала якось на їхню швейну фабрику делегація з Польщі. Серед інших там був і Анджей, який відразу запримітив красуню з білою як мармур шкірою і чорним як смола волоссям.

Вони спілкувалися по роботі спочатку, але всі відразу зрозуміли, що сподобалася їхня Валя іноземному гостю.

Анджей і сам цього не приховував. Приїжджав в Україну кілька разів, бо саме він був головним по співпраці, і коли вже був впевнений у своїх почуттях, то зробив Валентині пропозицію.

– Я не можу поїхати з тобою, – відповіла Валя. – У мене мама, я її не залишу.

– А хто каже її залишати? Маму ми візьмемо з собою, якщо вона захоче. У мене великий дім, місця від вистачить, – запропонував Анджей.

Олена Степанівна без вагань погодилася покинути рідний дім заради щастя своєї молодшої доньки, бо розуміла, що вона і так багато чим пожертвувала.

– Сестричко, як же тобі пощастило, ти мільйонера знайшла. Сподіваюсь, ти про нас не забудеш? – заявила старша сестра.

– Треба мамину хату продавати і гроші ділити, – вирішила середня.

Валентина не те, щоб ображалася на своїх сестер, але і не вважала, що вона їм щось винна. Хату матері вона теж категорично відмовилася продавати, адже це якір для мами, там залишилося багато її речей і спогадів. Та й вони планують приїжджати час від часу додому.

– Не думали ми, що тебе гроші так швидко зіпсують, сестри так не чинять, – ображено сказали Валентині дві її старші сестри.

– Донечко, не звертай на них увагу. У них своє життя, а у тебе своє. Так що живи наповну, а вони обійдуться, ти їм нічим не зобовʼязана, – заспокоїла Валентину мама.

Джерело