– Тримай, це тобі на якийсь час, а далі давай сама, сама, – Роман поклав на тумбочку кілька купюр і став складати свої речі у велику сумку. Куртку надів, хоч і було вже тепло, бо вона в сумку вже не влізла, і не дивлячись попрощався,

– Ну, бувай…

– Ромо, це ж, мабуть, буде хлопчик, твій син, ти не зрозумів? Ти ж на вечерю повернешся, так? Рома, а як же знайомство з мамою… ми ж збиралися? – ледве чутно белькотіла йому вслід Катя, але він уже біг униз сходами.

Швидше, швидше, от зв’язався з малоліткою, навіть не запитав, скільки їй років. Та наче школу вона закінчила, думав що вона нормальна, сучасна, а вона недолугою виявилася.

Повірила на слово, що він її з мамою познайомить і вони незабаром одружаться. І звідки такі беруться?

Мати йому не дуже й зраділа, штовхнула ногою його сумку з речами:

– Все скачеш, дострибаєшся, не встигнеш озирнутися – старий станеш. Якщо продукти не принесеш годувати не буду!

– Відчепись, мамо, ти сама мене ростила, чому ж заміж не вийшла? Не знаєш? Ось і я не знаю, чому одружуватися не хочу, не нагулявся ще, мабуть, нудно мені.

– І чому всі жінки такі однакові? Спочатку начебто люблять, намагаються для тебе. Потім борщі варять, до будинку привчають – домашні капці, зубна щітка, рушник особистий, кольору хакі.

– І раптом бац – я в положенні, і чекає, що я повинен радіти, ну не дивна? І в сльози відразу, що, мовляв, син напевно буде, він на тебе, Ромо, буде схожий, ми ж майже сім’я!

Мати не відповіла, Роман до неї в кімнату зазирнув:

– Мамо, ти мене не слухаєш?

– А чого тебе слухати? Кого я на світ привела, за що мені все це, йди, очі б мої тебе не бачили!

– Та я піду, знаю, що ти мені не рада, – Роман узяв сумку, грюкнув дверима і вийшов надвір.

Ніхто його не розуміє, навіть мати рідна. Ну та нічого, у нього повно друзів, він не пропаде.

Роман подзвонив парочці хлопців, в одного з них, Мишка, на автомийці саме був потрібний адміністратор.

Там і диван є, мийка цілодобова, так що і робота, й житло у нього в кишені. Він свою свободу так дешево не продає…

Всю весну, літо та початок осені Роман жив і працював на автомийці. Але потім вони з Мишком пересварилися через гроші, Мишко його звинуватив, що не всі машини з мийки та шиномонтажу Роман записує та фіксує, а гроші за роботу в кишеню собі кладе.

Роман страшенно образився, це ж і було лише кілька разів.

Але вже починало холоднішати й на мийці ночами було не затишно.

А Мишко став тепер у всьому його перевіряти. Скільки кави Роман випив з кавомашини, скільки за обігрів кімнати електрики спалив, просто дістав своїми підозрами.

І Роман без жалю пішов до Борисовича змінником, пішов у сторожа в дитячий садок, робота не складна, ситна і знову ж таки, спати є де.

Борисович був чоловік самотній, він теж жив там постійно. І не заперечував, щоб і Роман ночував у сторожці у свій вихідний.

Іноді правда у Романа були зустрічі із симпатичними дівчатами. Але це було все рідше, і рідше – Катька ніяк не йшла в нього з голови. Чи приворожила вона його?

Тепер він згадував, як вона любила його, як чекала з роботи, коли він ще був менеджером з продажу диванів та матраців. І все частіше і частіше його точила думка – а може у неї справді син і вона чекає на нього?

Катька вона така, наївна, вірна, може росте хлопчик і чекає батька. А він прийде, Катюха кинеться до нього на шию, а потім Роман візьме сина на руки, а той обійме його і скаже, – “Мій тато прийшов!”

Приходять у дитячий садок молоді татусі, всі різні, є й такі ж, як Роман, плечисті міцні хлопці. І не соромляться своїх хлопців і дівчаток, одягають, взувають та носи їм підтирають. А потім йдуть додому, а там їм дружини вже котлети з пюре приготували!

Роман почав рахувати, а скільки ж його хлопцю може бути? Від Катьки він навесні пішов, на мийці до зими жив, а тепер уже весна закінчується, літо майже. Це означає …

Роман і так, і сяк почав прикидати, заплутався і в Борисовича допомоги попросив, той старший, мабуть, повинен розуміти.

Борисович, як дізнався, що у Романа може бути син, зрадів страшно:

– Ти на мене не дивися, я вже старий одружуватися, а ти біжи швидше до своєї Катюхи, благай її, та пробачення проси, відразу заживеш, як людина.

– Я коли зі своєю жив, людиною був, а тепер ось як, простому мужику без баби й сенсу немає. Ми не академіки, нам найпростіше треба, щоб будинок був, дружина, та синочок чи донечка!

І так зворушливо він це казав, так у нього сльози на очах блищали, що й Роман перейнявся.

Та ще й бачив кожен божий день, як тягнуть у дитячий садок своїх синків та дочок різні татусі. На санчатах везуть, за руку тягнуть, чи на самокаті. Лають, а ті вибачення просять, а потім увечері у віконце дивляться – чи не йде батько за ними.

І він так зможе. Напевно навіть на завод повернеться, там він добре раніше отримував, руки все пам’ятають…

Де жила Катя, Роман не забув, боявся, як би тільки не переїхала.

Якийсь час він налаштовувався, а потім наважився і якось після зміни купив букет квітів, ігристе, та яскраве брязкальце. Борисович сказав, що за його підрахунками, синові Романа від сили вісім місяців

Але це було вже не важливо, прийде час, коли син говоритиме і Роман почує від нього заповітне – тато!

Але Катя напевно відразу ж огорне його забутим домашнім теплом і затишком. І це те, чого Романові тепер хотілося найбільше у світі…

Він звернув до скверу біля будинку Каті й раптом помітив знайому фігурку з візком. Катя була не одна, поруч стояв якийсь хлопець і нахабно обіймав її.

Але Роман вирішив не зупинятись, він був налаштований за свого сина боротися до кінця.

– Гей, ти що біля моєї дитини крутишся? – різко, без передмов сказав Роман.

Катя здивовано на нього поглянула, впізнала, але чомусь ніяк не відреагувала.

– Ти помилився, хлопче! – нахабно посміхнувся супутник Каті.

– Це ти помилився, це моя дівчина та мій син, може хочеш тест зробити? – зло примружився Роман. Він зовсім не чекав таких перепон у вигляді якогось дивака!

– Прилип на готове, на чужу жінку та чужого сина!

– Романе, ти що, під мухою? – зневажливо спитала Катя, і Роман тільки зараз помітив, яка вона стала, зовсім інша, впевнена в собі й ще гарніша!

Це надало сенсу боротьбі, він за своє боровся, і Роман стиснув кулаки.

– Катю, йдіть додому, я зараз, – сказав їй цей любитель халяви, і Роман уже відчував, як тому прилетить, у нього міцний кулак.

Але Роману першому прилетіло, причому хлопець вочевидь впівсили втулив, а це ще образливіше.

– Більше тут не з’являйся, зрозумів? – Миролюбно підняв його за комір цей злодій, і спокійно пішов додому.

Роман мало не задихнувся від обурення, його так ще ніхто не кидав, і крикнув услід:

– І не в лом тобі ростити чужу дитину?

Але відповіді не було…

– Ось такі вони, кажуть, що чекатимуть, а самі – пфф.

Роман квасив із Борисовичем, дітей уже із садка розібрали, й сонце майже сіло.

– Але я доб’юся, бо це мій син, нехай визнає! Навіть, може, аліменти платитиму, зате старий стану – а в мене син є, – ледве говорив Борисовичу Роман…

А у невеликій квартирі сиділи Катя та Микита над ліжечком свого сина.

Про зустріч із Романом вона вже забула, бо у неї справжня родина…

Тоді вона дуже переймалася, мати з батьком у селі, йти нема до кого, вона покинута.

Не їла на нервовому ґрунті, потім вирішила твердо, що дитини не позбавиться, і впала на вулиці в голодну непритомність.

Люди викликали швидку і виявилося, що Катя не в положенні, тест помилково показав, рідко, але так буває.

Зате лікар швидкої, Микита Ілліч, взявся Катю опікувати, і так дбайливо, з любов’ю, доглядав її, що через пів року вони одружилися.

Тепер у Каті кохані чоловік і син і вона була безмежно рада, що та людина, зустріч з якою була помилкою, яку вона не розгледіла, сама тоді пішла.

А вона завдяки йому, зустріла свою долю…

Дякую, шановні читачі, що висловлюєте свої думки в коментарях, та ставите вподобайки.

КІНЕЦЬ.