– Досить мене пиляти! Я не мішок з картоплею, а жива людина! – крізь зуби процідив Олексій, дивлячись на дружину Катю. – Якщо тобі хочеться когось виховувати – йди до школи! А мені дай спокій! Інакше пошкодуєш!

– Це я пошкодую?!

– Катя різко грюкнула долонею по столу.

– Ти вже два тижні, як овоч! Лежиш на дивані, завжди під мухою, навіть посуд за собою не прибираєш! Може, вистачить нити й хоча б раз на місяць зробиш щось корисне?!

– Це твої турботи! І квартира твоя! От і крутись, як хочеш! – Олексій зло посміхнувся. – А то мені ще й рідних не можна покликати! Мати досі не розуміє, чому ти проти, щоб вона приїхала!

– А ти розумієш?

– Звичайно! Нас же навіть вдома не було! Вона б просто переночувала, посиділа за столом! Вона ж нормальна, адекватна! На відміну від твоєї сестри, яка вічно лізе не у свою справу!

– Олексію, річ не у тім, чия мати чи сестра! – Катя стиснула кулаки. – Я не хочу, щоб у моїй квартирі хтось ночував без нас!

– Хтось щось зламає, розіллє, влаштує потоп – а відповідати мені! Тому що, як ти любиш нагадувати, це моя квартира!

– Та що вони можуть зламати? Склянку розбити? – Олексій пирхнув. – Ніби ти сама в гостях ніколи нічого не впускала!

– Я, на відміну від деяких, завжди прибирала за собою! А якщо щось траплялося – платила за ремонт! А тут нехай ночує хто завгодно, без дозволу, без відповідальності? Ні!

– Ой, та припини! Моя мати не з тих, хто тут бардак влаштовуватиме!

– Не з тих?! – Катя закотила очі. – Вона ж минулого разу примудрилася залити сусідів! І що? Ти навіть не вибачився – просто сказав, що це дрібниця!

– То був один раз! А твоя сестра…

– Та що ти до неї причепився? – Катя різко підвела голову. – Вона в мене ніколи не просилася ночувати!

– Вона знає, що я не дозволю їй тут залишатися, бо вона може наробити справ! А ти мені розповідаєш, що якби…

– Ти просто ненавидиш моїх! – Перервав її Олексій.

– Я нікого не ненавиджу! Я просто не хочу, щоб у моїй квартирі панував безлад! І все!

– Ну, звичайно! – Олексій уїдливо посміхнувся. – Як же без цього! Ти ж, як каже мій друг, королева у своєму замку!

– Значить, твій друг так про мене відгукується? – Катя спалахнула. – А я ж йому жодного лихого слова не сказала! Чи, може…

– Ти ж не хочеш оформити на мене частку квартири! Хоча я також платив за ремонт, за комуналку!

– Що ти платив? – Катя різко засміялася. – Ти мені прибив поличку і лампочку в коридорі поміняв! Все! А щодо грошей… Ти останні пів року взагалі нічого не вносив! А живеш тут скільки? Три роки!

– Але ж я працюю!

– Працюєш? Так! Але на моїй машині, яку я тобі давала! А тепер порахуй, скільки б ти витратив на таксі, якби у тебе її не було!

– Та начхати мені на твої розрахунки! Я твій чоловік, і в мене тут такі ж права, як у тебе!

– Це які такі права? – Катя схилила голову набік, вдаючи, що не розуміє.

– Я голова сім’ї!

– І?

– Ось про що я й говорю! Ти мене взагалі не шануєш! Я в тебе, як додаток до дивану! А потім дивуєшся, чому я в чарку заглядаю? Та тому, що ти не даєш мені відчути себе чоловіком! Я мушу бути господарем тут!

– Почекай, дорогий… – Катя вдавано замислилася. – А ти впевнений, що впораєшся з такою відповідальністю?

– Це в тебе незабаром щось лусне від твоєї зарозумілості! – злісно кинув Олексій і вийшов із кімнати.

Залишившись сама, Катя знову подумала про те, про що намагалася не думати останні місяці. Ці думки вперше прийшли до неї, коли Олексій почав заглядати в пляшку дедалі частіше.

Спочатку – у вихідні, потім – після роботи, а тепер уже з ранку. І думки ці були прості – розлучення.

Їй набридло жити з людиною, яка звинувачує її у всіх своїх невдачах. Олексій втратив роботу пів року тому, але Катя швидко допомогла йому влаштуватися в іншу компанію – із кращими умовами. Але замість подяки, він тільки більше став перебувати під хмелем.

У всіх сварках він звинувачував її: говорив, що вона його «пригнічує», що через неї він почувається нікчемою.

Але хто, якщо не вона, розв’язував усі проблеми? Хто шукав йому роботу? Хто платив за квартиру, коли він сидів без грошей?

Катя пропонувала йому варіанти – взяти іпотеку разом, щоби він теж був власником. Знайти підробіток. Але навіщо? Адже й так усе влаштовує. Поки є на кого звалити провину – можна не змінюватися.

А сьогодні він знову приперся з претензіями: чому Катя не пустила його матір пожити у них, поки вони були у від’їзді?

Наступного дня після сварки Катя збиралася до подруги допомагати розбирати речі після переїзду. Вона вже одягала куртку, коли Олексій вийшов зі спальні з пляшкою пінного у руці.

– Знову до своєї Лєнки? – хрипко спитав він.

– Ти ж знаєш, навіщо я туди їду.

– Може, ти там і залишишся?

– Що?

– Все просто! – Олексій зробив ковток. – Ти вічно збігаєш із дому. То до подруг, то до батьків. Певно, тобі тут не місце.

– Це мені не місце в моїй квартирі?! – Катя різко повернулася до нього. – Чи ти вже вирішив, що тут житимеш із кимось іншим?

– До чого тут хтось? Я просто говорю, що це мій будинок теж! Я тут мешкаю, я тут все роблю! А ти тільки й знаєш, що тікати!

– Купи тоді собі свою квартиру і будь там господарем! – Катя різко смикнула двері. – А мою квартиру навіть не думай ділити!

– Я вже у своїй квартирі! – гукнув він услід. – І тепер це ти в мене будеш чогось просити!

– Ну-ну! – Катя лише махнула рукою.

– Ти сама все профукала! Тепер хочеш – повертайся, хочеш – ні! Я більше не буду за нас двох триматися! – Олексій жбурнув пляшку у стіну.

– Ти взагалі чуєш себе? Яке «триматися»? Ти вже тиждень не можеш навіть посуд помити!

– Замовкни!!! – раптом закричав він і жбурнув у неї порожню банку.

Катя ледве встигла відстрибнути. Цього було достатньо. Вона схопила сумку і вибігла з квартири, тремтячими руками набираючи номер поліції.

Коли приїхали поліціянти, Олексій був уже в неосудному стані. Він кричав, жбурляв речі, намагався простягати руки до одного зі співробітників – але його швидко скрутили та повезли.

Катя подала на розлучення того ж дня.

Тепер Олексій матиме можливість довести, що він «справжній мужик», бо доведеться самому шукати роботу, житло, та розв’язувати тільки свої проблеми.

Без її допомоги. Годі з неї такого “щастя”! Вона й так довго зволікала, намагалася дати йому шанс, але він завжди все псував.

Нехай тепер висьорбує, “голова сімейства” липовий… Від такого баласту потрібно позбавлятися – і буде вам щастя. Ви зі мною згодні?

Дякую Вам, шановні читачи, за коментарі та вподобайки! Хай вам щастить!

КІНЕЦЬ.