– Самі об’їдаєтеся, а моїй дитині не можна навіть бутерброд замовити? – Обурилася сестра чоловіка

– День народження відзначатимемо у ресторані, – попередила Даша маму, – тільки ти сильно не готуйся, будуть найближчі. Ми запросили батьків Діми та тебе.
– Доню я досі не збагну, що тобі подарувати! – схвильовано сказала мати.
– Та в мене все є, кинь ти зі своїми подарунками. Знову купиш мені якісь парфуми, на які в мене алергія, – засміялася Даша.
– Так от і я про те саме, ну а як без подарунка?
– Подаруй мені квітку “жіноче щастя”, завжди хотіла почати вдома квіти розводити, ось з неї й почну.
– Добре, доню, дякую за підказку.
– Якось незручно без Оленки, – акуратно намагався промацати ґрунт чоловік Даші Дмитро.
Олена була його сестрою і в них із Дашею були складні взаємини. Даша вважала його сестру халявницею та пристосуванкою.
Та приходила на чужі свята без запрошення, а одного разу навіть приперлася на корпоратив до Діми.
Олена не гребувала тим, щоб прямо запитати, що можна взяти зі столу додому, а ще любила всюди тягати свою дитину.
– Щоб давити на жалість, – стверджувала Дарія.
Мати – одиначка, Олена використовувала будь-яку можливість, щоб заощадити, попри солідні виплати батька дитини.
Їй якось вдалося обкрутити сина багатих батьків і тепер вона могла не працювати, а жити на “дитячі”. Але спрагу до життя чужим коштом це не скасовувало, тому Даша старанно уникала її, хоча виходило це не без зусиль.
– Ти хочеш, щоб вона знову притягла Миколу і весь вечір голосила про свою сумну долю і мужика – негідника, який їх покинув?*
– При цьому одночасно вплітаючи найдорожчі страви нашим коштом? – обурено спитала Даша.
– Гаразд, добре, мовчу. Зрештою, це твоє свято, кого хочеш, того й запрошуй.
– Краще скажи, в якій мені сукні піти? У червоній, чи зеленій? – Даша дістала з шафи два вішаки та приклала до себе спочатку одну, а потім і другу сукню.
– До твого мідного волосся краще підійде зелена. А до зеленої дуже добре підійде ось це.
Діма дістав із кишені коробочку і став на одне коліно.
– Ой! Це ти мені що, знову робиш пропозицію?
– Даша радісно заверещала.
– Можна й так сказати.
– Усміхнувся чоловік.
Даша кинула сукні на ліжко і жадібно схопила коробочку.
– Яка краса! – вигукнула вона, милуючись сережками зі смарагдовими крапельками.
– Хотів дочекатися свята, а тут, як побачив твоє вбрання, вирішив, що тобі вони дуже пасуватимуть.
Даша дуже любила цей ресторан, але була в ньому не часто. Попри високу якість місцевої кухні, місце було досить дорогим.
За вечерю з сім’єю можна було залишити чверть зарплати, але вони з Дімою дуже хотіли побалувати батьків дивовижними стравами, та вишуканою атмосферою.
– Мамочко, сідай поруч зі мною та Мариною Олександрівною, а ви, Павле Сергійовичу, он туди, до Діми. – Розпоряджалася Даша.
– Тату, обов’язково замов стейк. Такого смачного м’яса ніде не готують, – рекомендував Діма батькові.
– Ой, Даша, це тут такі ціни? – Марина Олександрівна спустила окуляри на ніс і злякано подивилася на невістку.
– День народження раз на рік, не дивіться на ціни, замовте, що захочете. Я б рекомендувала почати з тартару з лосося. Ви ж любите рибку. – Запропонувала Дарина.
– Пестують вони нас, Марино! – засміялася мама Даші.
– Значить, добре виховали, – відповіла та.
Коли принесли закуски, на компанію чекав сюрприз.
На порозі ресторану з’явилася Олена з Миколою. Вона щось спитала в адміністратора і та вказала рукою на столик іменинниці.
– Тільки не це, – прошепотіла Даша чоловікові.
Але всі вже дивилися на Олену, оскільки її навала була гучною.
– Ось зараз ми тітоньці заспіваємо пісеньку, так Колю?
– Не треба пісеньок. Що ти тут робиш? – сухо спитала Даша.
Батьки Діми були в курсі стосунків невістки з їхньою донькою певною мірою, навіть розуміли та підтримували позицію Даші, але частіше намагалися згладжувати будь-який конфлікт.
– Ой, ну, прийшли й прийшли. Не виганяти ж тепер, – тихо сказала Марина Олександрівна Даші.
– Вам ще знадобляться прилади? – люб’язно запитав офіціант, що з’явився нізвідки.
– Ні! – Відрізала Даша, – ми не чекали гостей.
Офіціант, збагнув, що наближаються жіночі розбирання, тож поспішно відступив.
– Даша, ти що, нас із Миколою виганяєш? – Олена ображено надула губи.
– Ви можете залишитися, але ми не розраховували на додаткових гостей, тож замовте собі щось самі. – Твердо гнула свою лінію Даша.
– Ну і замовимо. – Олена забрала два стільці від сусіднього столика і вмостилася за стіл. – Так, що вони мають… – вона активно взялася за вивчення меню.
– Дашо, це взагалі ціни, чи номери телефонів? Ти що такий дорогий ресторан вибрала? – обурилася вона.
– Моє свято проходить у моєму улюбленому місці.
– Нормально, у них гамбургер чотириста гривень коштує! Колю, гамбургер будеш?
Хлопчик радісно закивав головою.
– Мамо, купіть Колі гамбургер, а мені салат який-небудь. – Зробила батькам замовлення Олена, закриваючи меню.
– Так, звичайно… – почав Павло Сергійович, але його перервала Даша.
– Ні. Я запросила вас сюди, щоб почастувати. Тут дорого для пенсіонерів. Олена може купити гамбургер сину, враховуючи розміри її щомісячного утримання.
– Даша вимовляла настільки переконливо, що навіть свекор опустив руку і побоявся підкликати офіціанта.
– Самі об’їдаєтеся, а моїй дитині не можна навіть бутерброд замовити? – обурилася вона.
– До речі, даруйте подарунки! – Запропонував Діма, судомно намагаючись перекласти тему і розрядити атмосферу.
– Чудова ідея! – іменинниця знову глянула на Олену. – Почнемо з Олени.
Даша знала, що Олена ніколи не дарує подарунків. Вона просто воліла осяяти всіх своєю присутністю. І цього разу Даша вирішила виставити її в поганому світлі.
– Якщо ти не частуєш гостей, які тобі подарунки? – обурилася та.
– А якби пригостила, то який би ти мені подарунок вручила?
– Я забула його вдома.
– Все з тобою ясно, Олено. Скажи чесно, що знову прийшла поїсти та попити чужим коштом. – Не витримала Даша.
– Все, Олено, йдіть з Миколою додому. Давайте в інший раз зберемося, – Марина Олександрівна вирішила, що це буде найкращим рішенням у цій ситуації.
– Бажаємо тобі, люба тітко Дашко, щоб і твоїх дітей виганяли з-за столу. Миколо, ходімо, я куплю тобі бургер.
Як тільки Олена зникла в холі, всі полегшено зітхнули.
– Я перепрошую за те, що зіпсувала вам свято, але сил моїх терпіти цю виставу більше немає. – Перепросила перед батьками Даша.
– Ми все розуміємо. Олена у нас дівчина специфічна. Щось ми у її вихованні пропустили, – похитала головою Марина Олександрівна.
– Та ви її шалено балували! – вигукнув Діма, – а тепер дивуєтесь, чому їй усі щось винні.
– Так, я взагалі, як дізнався, що дівчинка з’явилася, порошинки з неї здував, – зізнався Павло Сергійович.
– Гаразд, що виросло, те виросло. Замовмо тату стейк! – Запропонував Діма.
Олена припинила спілкуватися з Дашею, та зі своїми батьками. Хоч мати й дзвонила, щоб спитати, як у них із Миколою справи, слухавку вона не брала.
– Перебіситься, – заспокоював її чоловік.
Та Марина Олександрівна й сама знала, що дочка відхідлива, особливо, якщо їй знову захочеться побенкетувати на чиємусь святі.
Випадок видався раніше, ніж вони припускали.
На дні народження Марини Олександрівни знову всі зібралися у кафе тим самим складом.
– Я вам духи французькі купила, які ви любите. Довелося пошукати, звичайно, адже їх давно зняли з виробництва, але я знайшла! – Даша простягла свекрусі помаранчеву коробочку.
– Ой, Дашо, ось це сюрприз! – Вигукнула жінка, – я їх просто обожнюю, запах моєї молодості!
– Сподіваюся, мій подарунок тобі теж сподобається, – Діма простяг матері два квитки.
– Це що?
– Це квитки для вас з татом на концерт вашої улюбленої співачки Тіни Кароль. Взяв найкращі місця!
– Оце подарунки! Я ніби до казки потрапила! – охала й ахала Марина Олександрівна.
– Ну і від мене скромний, але корисний, – настав час свахи, але її перервала поява Олени.
– Що, рідні, не чекали? Мамо, з днем народження тебе! Сподіваюся, цього разу ти не виженеш мене зі свого свята.
Найдивніше було те, що Олена прийшла без Миколи, а в руках вона тримала великий букет троянд, та паперовий подарунковий пакет.
– Олено, ну що ти таке кажеш, – Марина Олександрівна обійняла дочку.
– А це тобі. – Примирливо сказала Олена Даші, діставши з сумочки скруток.
– Що це?
– Здивувалася та.
– З минулим.
Даша розгорнула згорток, усередині була коробочка для прикрас із перловим браслетом.
– Олено, дуже гарно, дякую!
– Я довго вибирала. Рада, що тобі сподобалося.
– Давайте ж замовимо щось, бо я з голоду скоро серветку жувати почну, – квапив усіх Павло Сергійович.
– Рекомендую таки знову схилитися до стейка, – жартома запропонував Діма. Усі дружно засміялися.
Звісно, поява Олени на урочистості всіх здивувала, але те, що вона прийшла з подарунками – просто ошелешила! Вміє ж бути людиною, якщо захоче!
А чи це була разова акція, чи нарешті визнала свою ганебну поведінку – час покаже. Ну не можу я повірити, що люди так миттєво міняються! Дай Боже, щоб я помилялася…
А що ви скажете з цього приводу? Як вам поведінка Олени? Можливо в її особі ви впізнали когось з рідних, чи близьких? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
КІНЕЦЬ.