– Як ти могла, мамо? Тепер гості будуть не про весілля говорити, а про тебе, – картає мене моя дочка.

– Зачекай, доню, перш, ніж мене засуджувати, давай розберемося – що я не так зробила? – мені настільки не сподобався тон доньки, що я вирішила почати з нею серйозну розмову.

Моя єдина донька Марта заміж виходила, заради її весілля я повернулася з Італії. Приїхала я не з пустими руками, привезла гроші, оплатила весілля. Вийшло не дешево, 4 тисячі євро.

І доньці, і зятю я купила за свої гроші весільне вбрання, а також вишенькою на торті стало те, що я подарувала молодятам ключі від новенької двокімнатної квартири – заходь і живи.

Не сподобалось моїй доньці всього два моменти. Перше – це те, що в квартиру я їх впустила, сказала, що це їхнє житло, але записане воно буде поки-що на мене.

А друге, що вивело мою доньку з рівноваги, це те, що я явилася на її весілля не сама, а в супроводі свого італійського чоловіка.

– Марто, чому ти злишся? Ти ж знала, що я приїду не одна. Я ж тебе попереджала, – кажу.

– Так, але я тобі сказала, що не хочу бачити його на своєму весіллі, і я була впевнена, що ти приймеш це до уваги і залишиш його в готелі, – плаче донька.

– Роберто приніс тобі тисячу євро на весілля, хіба це мало? – нагадала я.

– Не треба мені було його грошей, і його самого не треба. Мамо, ти хоч уявляєш, як почувався тато? На нього всі люди співчутливо дивилися. А бабуся? Та вона навіть до кінця весілля не досиділа, і все через тебе, – звинувачення доньки не припинялися.

З чоловіком я розлучилася ще до того, як поїхала в Італію. Він давно перестав бути для мене важливим, по суті, ми жили під одним дахом лише через дитину, щоб у доньки батько був.

А коли донька підросла, я відразу на заробітки і поїхала, все чоловікові залишила, хоча старали ми в свій час все разом.

Тепер я доньці квартиру купила, і справедливо вважаю, що більше я нікому нічого не винна. Тим більше, чоловікові.

Але він підіграв так підіграв. Сидів сумний, обговорював мене з своїми родичами. Свекруха сльозу пустила, дивлячись на мене і на Роберто, а потім демонстративно пішла з весілля, показуючи, як я їх осоромила.

– Якщо тобі перед людьми не соромно, і чоловіка тобі не шкода, то ти хоча б дочку пошкодувала, їй перед чоловіком і його батьками незручно, – сказала з докором вона мені на прощання і пішла.

А на наступний день після весілля вже дочка висказала все, що вона про мене думає. Батька, який їй нічого не дав, їй шкода, а мене ні.

От сиджу і думаю, що такого забороненого я зробила, і чи мала дочка право, після того, як я за свій кошт купила квартиру і зробила їй весілля, виставляти мені, своїй рідній мамі, такі претензії?

От що я зробила не так?

Джерело