У Ігоря та Наді настав той час, коли вони знову можуть жити для себе. Донька їхня Оленка виросла, вступила до університету в іншому місті. Більше не потрібно дбати про неї. Весь клопіт тепер зводився до того, що треба грошей відправити.

– Заживемо тепер, – зі сміхом говорив Ігор. – Можемо займатися чим хочемо.

– Роботу ніхто не скасовував, – хитала Надя головою.

– Роботу не скасовував, але вихідні і вечори точно наші!

Незабаром у Ігоря не стало мами, залишивши йому у спадок свій дім. Було, звісно, ​​сумно, але з будинком треба розбиратися. Ігор та Надя хотіли його продати, додати трохи грошей та купити доньці квартиру. Так би мовити, дати їй старт у майбутнє. Вони пам’ятали, як їм було складно на початку, тому хотіли спростити життя своїй дитині.

Мама Ігоря жила у цьому будинку все життя. Та й сам Ігор до того моменту, як почав з Надею зустрічатися, жив там же. Не дивно, що речей зібралася ціла купа.

– Треба виділити вихідні, щоби все розібрати, – промовила Надя, оцінюючи розмір проблеми.

– Та що там розбирати? Давай все викинемо, – промовив чоловік.

Надя докірливо глянула на нього. Ось же чоловіки, їм тільки нічого не робити. І його навіть не хвилює, що у будинку є пам’ятні речі, є ті, що є досить цінними. Наприклад, сервіз, який був у свекрухи, явно дорогий. Навіть якщо вони не користуватимуться ним, його можна продати.

Що вже казати про техніку, якісь меблі та предмети побуту. Ні, Надя не готова була все це викидати чи продавати будинок із усім, що там є.

Ігор неохоче всім цим займався, і незабаром Наді набридло, що він тиняється без діла, і вона відправила його додому. Звеліла сфотографувати всі меблі, а там вона вже вирішить, що продати, що віддати безкоштовно.

Коли Надя залишилася сама, навіть спокійніше стало. Вона неспішно займалася розбором речей, думаючи про те, як часто ми забуваємо жити у моменті. Все відкладаємо щось на краще життя. Наприклад, свекруха мала кілька комплектів нової постільної білизни, а спала вона на старій, вицвілій. Навіщо зберігала, неясно.

Потихеньку Надя дісталася кімнати, в якій раніше жив Ігор. Його мама там майже нічого не міняла, їй подобалося, коли син до неї приїжджає. Та й до Наді вона завжди добре ставилася, з радістю приймала її у себе.

У цій кімнаті, здавалося, було ще більше. Якийсь старий одяг Ігоря, в який він уже й не влізе, книги, ігри, ролики… Господи, стільки всього. І коли Надя пропонувала йому глянути, що він хоче залишити собі на згадку, він лише махнув рукою. Мовляв, нічого не треба.

Поступово, шафа за шафою, Надя все розбирала. Знайшла дитячі фото Ігоря, і якийсь час із посмішкою їх розглядала. Зустрілися вони, коли їм було по двадцять, і цікаво було подивитися, яким її дорослий чоловік був у дитинстві.

Час наближався до ночі, хотілося спати. Додому ще більше півгодини їхати, і Надя вирішила, що настав час закруглюватися.

Вона вирішила розібрати шухляди столу, а потім поїхати додому.

У ящиках була всяка нісенітниця. Якісь книжки, канцтовари, різні атрибути підліткового життя.

Щоб було зручно, Надя почала витягувати кожну шухляду і вивалювати все на підлогу. І коли вона дістала останню, витрусила, в ній раптом відійшло дно.

Надя вирішила, що шухляда просто розсохлася, адже цьому столу вже багато років. Але коли вирішила поправити, зрозуміла, що просто в ящику є друге дно, явно зроблене її чоловіком.

Насилу, але вона змогла його відкрити. І виявила листи.

Надя не знала, від кого ці листи, але чудово розуміла, що Ігор їх навіщось ховав. Хоча, може, це перше кохання було. Надя навіть усміхнулася. Підлітки бувають винахідливими.

Жінка згадала, як сама в юності ховала записки від хлопчиків. Правда, вона не так старанно все це приховувала, просто забирала їх у якусь книгу. Але все ж таки.

Спочатку Надя навіть не збиралася читати ці листи. Думала, віднесе їх своєму чоловікові, хай поностальгує.

Але потім її погляд упав на один із конвертів, і Надя зрозуміла, що цей лист прийшов тоді, коли вони вже з Ігорем були разом.

І це її насторожило. А раптом там щось інше?

Вирішивши, що гляне одним оком, Надя відкрила один із конвертів. Звідти одразу випала фотографія якоїсь маленької дівчинки,  два-три роки.

Наді все це не подобалося. Напевно, треба було б просто викинути ці листи та забути про них. Іноді краще про щось не знати, щоб продовжувати щасливо жити.

Але Надя так не могла. Вона не любила секрети, вважала, що головне у сім’ї – це чесність. Тому, переступивши через себе, вона почала читати листа.

«Дорогий Ігор! Я знаю, що ти не хочеш нас знати, але я все ж таки сподіваюся, що ти вирішиш познайомитися зі своєю дочкою. Надсилаю тобі фотографію, щоб ти її побачив».

Нижче йшло ім’я та номер телефону. Та жінка просила зателефонувати їй, щоб просто поговорити.

У Наді затремтіли руки. Вона не хотіла вірити, що її чоловік має дитину на стороні. Здавалося, що це неможливо. Адже вони почали зустрічатися, коли їм було лише двадцять! Одружилися о двадцять три, а до двадцяти п’яти у них народилася дочка.

Але, судячи з листа, та дівчинка народилася тоді, коли Ігор та Надя тільки почали зустрічатися. Значить, у нього був хтось до неї, і народилася дочка? Тільки чому чоловік про це ніколи не згадував?

А може він і не знав? Раптом його мати ховала всі ці листи?

Надя глянула на ящик і зітхнула. Та ні, не стала б вона ховати їх у столі у свого сина. Зрозуміло, що Ігор їх прибирав.

Надя сиділа на підлозі і не знала, що робити далі. Вона точно не зможе викинути це із голови. Та й хотілося б розуміти, що сталося.

У результаті вона перечитала всі листи, а їх виявилося близько десяти. У першому з них та сама дівчина розповідає про вагітність. У другому просить хоч щось відповісти. А далі вже звертається до совісті, пропонує побачитися, просить підтримки. І останнім був той, в якому вона надіслала фотографію дівчинки.

Як Надя зрозуміла, Ігор на жоден з листів не відповів. А адреса відправника був в іншому місті, за багато кілометрів від їхнього містечка.

Нічого не прояснилося, тільки навпаки, заплуталося. Тому Надя встала, взяла всі ці листи та рушила додому.

Поки їхала за кермом, все думала, що там трапилося. Вона не могла повірити, що її чоловік покинув дитину. Може це взагалі помилка? І листи надходили не на ту адресу. Щоправда, ім’я в листах її чоловіка.

Так нічого не вирішивши, Надя повернулася додому. Ігор дивився телевізор, нічого не підозрюючи.

– Приїхала? Багато ще розбирати? – Запитав він.

Надя мовчки дістала з сумки листи та поклала їх на столик. Ігор перевів на них погляд і відразу зблід.

– Що це? – Запитала вона.

– Я був певен, що викинув їх…

– Ні, вони були заховані у столі, я випадково знайшла. Хочеш мені щось розповісти?

Ігор зібрався. Сміливо глянув у вічі дружині, а потім знизав плечима.

– Та яка різниця? Стільки часу вже минуло…

– Це й справді твоя дочка? – Запитала вона.

– Та я без поняття… Можливо.

– Можливо? І ти весь цей час мовчав? Не говорив про те, що в тебе є ще одна дитина?

– Та нема у мене дитини! – розлютився Ігор. – Я з ними не спілкувався і не збираюся. У мене лише одна дочка, наша Оленка!

Надя нічого не розуміла. Якось вона переконала Ігоря все розповісти. І з’ясувалося, що перед зустріччю з нею він їздив відпочивати в інше місто. Там познайомився із дівчиною, у них стався роман. А коли він їхав, залишив свою адресу. Він не планував і далі спілкуватися, але думав, може обміняються листами. Мобільні тільки з’являлися, і мало в кого були. А номер домашнього телефону Ігор не дав, сказав, що його немає.

– Ну, а потім вона написала, що вагітна. А я на той момент зустрів тебе, закохався. І розумів, що ця дитина мені ні до чого. Отже, я тобі не зраджував, Надя.

– Почекай-чекай, – похитала жінка головою, думаючи, що чогось не розуміє, – не про зраду. У тебе є дитина!

– Та навіть не факт, що вона моя. І я до цієї дитини нічого не відчуваю, тож це не перешкода.

– Не перешкода? – тихо спитала Надя. – Ти такий самий батько для тієї дівчинки, як і її мати! А ти їх покинув, не допомагав, не брав участі в житті дочці! Як ти міг?

– Та годі тобі, – розлютився Ігор. – Я був молодий, мені треба було будувати своє життя.

– І тебе не бентежило, що таким чином ти чиєсь ламаєш?

– Та нічого я не ламав! Зрештою, могла б зробити процедуру. Я не винен, що вона вирішила народжувати! То був її вибір, отже, вона й відповідальна.

Наді здавалося, що вона вперше бачить ту людину, що стоїть перед нею. Вона завжди вважала, що Ігор дуже добрий та дбайливий. Так, десь егоїстичний, десь безвідповідальний, але хто з нас не без гріха?

Але зараз вона дивилася на нього по-іншому. На його обличчі не було жодного натяку на каяття. Навіть Надя, коли читала листи, була зворушена. А йому байдуже. І зараз десь живе його вже доросла дочка, а він навіть нічого про це не хоче знати. Як може по-справжньому добра людина так чинити?

Вона пробувала його вмовити знайти дочку. Хоча б дізнатися, як вона, можливо, потрібна якась допомога. Але Ігор стояв на своєму, мовляв, мені начхати.

Вони почали сваритися, з’явилося непорозуміння. І якось Надя зрозуміла, що вона просто не хоче жити з цією людиною. Якоїсь миті він став їй неприємний.

Ігор не міг повірити, що вона йде від нього через помилки минулого. Вважав, що він усе зробив правильно, і що йому нема за що вибачатися.

Щоправда, коли він залишився один, мимоволі задумався, що ж сталося з цією дитиною. Навіть думав спробувати її знайти, але потім вирішив, що не варто. Він все також не вважав її своєю дочкою і все також нічого не відчував. І вважав, що Надя просто знайшла привід, щоби з ним розлучитися. Вона ж мала бути рада, що Ігор зробив усе, щоб ця дитина їм не заважала. І чому вона злитися, йому було незрозуміло.