Дружина брата Олені не подобалася. Ні, зрозуміло було, чому Паша її вибрав: гарна, з темними кучерями, як із реклами, з пухкими яскравими губами, та тонкою талією.

Навіть після появи дитини талія анітрохи не змінилася, не те що в самої Олени. Але ось характер у Марини був огидний: завжди всім незадоволена, критикує всіх і кожного, з бідного Павлика гроші тягне.

Ще й з дитиною змушує сидіти, поки ходить салонами краси, та з подружками відпочиває!

– Бідний мій синочок, – зітхала мама.

– Приворожила його Марина, тепер буде все життя жили з нього тягнути!

Мама так і не змирилася з цим шлюбом, бо вона мріяла одружити Павлика з донькою своєї подруги. Тут Олена не була з нею згодна.

Кожен сам має право вибирати, кому віддавати серце, але з Мариною дружити не збиралася. А вона, попри свій огидний характер, чомусь спалахнула до Олени сестринською любов’ю.

– Як я рада, що у мого чоловіка така чудова сестра! – казала вона.

Діти в Олени та Марини були одного віку, тому доводилося спілкуватися. Добре, якщо брати з дитинства дружитимуть, тим більше чоловік Олени на другу дитину не погоджувався, казав, що їм і одного вистачить.

Ось чому з Мариною доводилося «дружити». І ось чому Олена не знала, як вчинити, коли брат подзвонив і попросив:

– Оленко, скажеш Марині, якщо що, що я в тебе?

– У сенсі?

– Ну, якщо вона зателефонує, скажи, що я в тебе. Допомагаю Гені карниз вішати.

– Який карниз?

– Ну, типу він у вас зірвався. Олено, не тупи, виручи брата.

– Що значить, виручи? Ти де?

– Де-де. Що ти, як маленька. З дівчиною.

Подібного Олена не чекала. Хіба таким, як Марина, зраджують? Виходить, що так…

Олена всім богам молилася, щоб Марина не подзвонила. Але та подзвонила.

– Слухай, Павлик же в тебе?

– Ну так, – заїкаючись, відповіла вона.

– Скажи, щоб хліба купив. Я йому дзвоню, а його телефон, мабуть, сів. Вічно він забуває його зарядити.

– Скажу, – пообіцяла Олена.

Почувалася вона жахливо. Якою б Марина не була, дурити її було неприємно. А Павлик, відчувши в сестрі союзника, став регулярно такі фортелі викидати.

Завжди просив його прикрити, сказати, що Олені допомога потрібна, чи мамі. А мама просто раділа:

– Може, розлучиться з цією лялькою, нарешті!

– Мамо, ну ти про що говориш? Хочеш, щоб Андрій без батька ріс?

– Чому без батька? Розлучення тут ролі не зіграє. Буде його на вихідні забирати, я допомагатиму.

Олені ці розмови не подобалися, вона одразу на себе все переносила: не хотілося їй, щоб син без батька ріс, і недільний батько сім’ю не замінить. Ще й Марина почала все частіше сумувати.

– Павлик так багато працює, – скаржилася вона. – Думаю, це я винна, ​​стільки грошей на дитину і на мене йде.

– Але з іншого боку, хіба йому сподобається, якщо я буду, як лахудра ходити, а син ні плавати не вмітиме, ні англійської не знатиме?

Олена, яка ходила лахудрою, промовчала. На її думку, ранній розвиток – гроші на вітер, а салони ні з кого красуню не зроблять.

Все це можна і самій робити: волосся фарбою з супермаркету фарбувати, нігті підпиляти та безбарвним лаком покрити, з маленькою дитиною – саме те.

– Запропонувала йому з’їздити на вихідні на базу якусь, так він каже: їдьте з Андрійком, у мене робота.

– Може, разом поїдемо? Хоча незручно це – він знову працюватиме всі вихідні, а я відпочиватиму.

Чим далі вся ця ситуація затягувалася, тим гірше почувалася Олена. Вона навіть із братом спробувала поговорити.

– Навіщо тобі це? – Запитала вона. – Марина гарна, сина тобі подарувала. Що тобі потрібно?

– Ой, Олено, не нуди. Перегоріли у мене почуття, розумієш? Ми, чоловіки, мисливці за вдачею.

– І мій Гена теж, хочеш сказати?

– Ні, що ти, сестричко! Гена нехай спробує тебе тільки образити, я йому швидко поясню, що до чого!

Логіки в словах брата не було. І Ліка задумалася: може, й справді так? Усі чоловіки так роблять? Впіймала себе на тому, що почала стежити за Геною.

Кишені його перевіряла, дзвонила по відеозв’язку, якщо він затримувався, відмовилася з Мариною на базу їхати – не захотіла Гену одного залишати.

– Я думав до мами в село з’їздити, город їй скопати, – сказав Гена.

– Хочеш, разом поїхали. Але ж ти не любиш село.

Це звучало підозріло. Олена вся звелася, зрештою вирішила їхати з Мариною, але в перший же день зателефонувала мамі Гени, вдавши, що він не відповідає.

– Гена там поруч?

– Невинним тоном запитала вона.

– Генка? Город копає.

– А можете мені його дати?

– Так я ж говорю – на городі. Руки брудні, як я йому дам телефон?

Наче сама потримати не може! Недарма Олена підозрювала, що тут нечисто. Зателефонувала чоловікові по відеозв’язку. А він дзвінок скинув. Хоч кидай все, та їдь у село!

Олена передзвонила свекрусі. Але тепер уже та не брала слухавку.

– Ти що там стирчиш?

– Запитала Марина.

– Гена слухавку не бере.

-Ти ж сама говорила, що він у мами?

– Говорила …

І тут Олена розплакалася.

-Ти чого? – злякалася Марина.

Мовчати більше не було сил. І Олена зізналася у всьому. Розповіла все, як є.

– Пробач, – сказала вона.

– Я не хотіла тебе обманювати, й взагалі… Зараз як подумала, що свекруха так само Гену мого покриває. Чому вони всі такі?

Марина опустила очі та сказала тихо:

– Сподіваюся, що не всі…

Гена зателефонував опівночі.

– Маленька, пробач, я з пацанами зустрівся. Знаю, що тобі вони не подобаються, вибач. Випили небагато, не без цього. Але завтра я весь день на городі, присягаюся!

– Ага, а що ж мама тоді сказала, що ти на городі, коли я дзвонила.

– Та дісталося мені вже від мами, ти не думай, вона тут такий скандал закотила – в дитинстві так не отримував, коли димів тишком-нишком.

– Таку прочуханку влаштувала! Я ж не сказав їй, що вже приїхав, одразу до пацанів. Вона, прикинь, подумала, що я бабу собі завів! Я, і бабу, та ну? Вибач, зайчику, я більше не буду!

Звісно, ​​Олена його вибачила. А коли Марина з Павлом розлучалися, була на боці Марини. З мамою навіть через це посварилася.

І на всі свята тепер їздила до свекрухи, хоча село досі не любила – бо мало що. Довіряй, але перевіряй…

А ви що скажете про недолугого брата, та його сестру? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.