Весілля у Дарини та Степана було гарне та пишне, багато людей запросили, а все пристаралися тато й мама нареченого.

Батьки Степана дуже хотіли, щоб було не гірше, як і в інших людей. Гарно прийняли невістку, як рідну, в свою сім’ю.

А згодом вже й сама Дарина дізналася, що чекає дитину, Степан давно мріяв про сина, тому був щасливим в очікуванні, а ще більше раділи його батьки, що тепер матимуть онука, адже й самі давно мріяли про це.

Після появи на світ дитини Дарина ще довго була в стаціонарі, свекруха її, Галина Олегівна, щодня бігала до неї, носила гарячу домашню їжу, а коли Дарину виписали додому, то мати Івана ще й туди ходила щодня в усьому допомагати невістці своїй, бо чудово розуміла, як то важко все робити.

Згодом, на жаль, Галина Олегівна залишилася без чоловіка і ще більше горнулася до свого сина, Дарини та маленького онучка. Увесь вільний час проводила з дитятком.

Онучок теж дуже свою бабусю любив, вона була рідною для нього людиною.

А потім у Дарини і Степана щось не склалося, на жаль, подружжя розлучилося з серйозною суперечкою.

Дарина взяла свого сина і поїхала до власних батьків.

Про те, що це була неприємність для всієї родини – годі й говорити.

Але, найбільше за все засмутилася сама свекруха, адже тепер вона ні Дарини, ні онучка не бачила, лише інколи, зовсім зрідка, з дозволу своєї невістки, могла говорити з Андрійком по телефону.

Згодом й не стало самого Степана, на жаль, і Галина Олегівна залишилася зовсім одна у своїй великій трикімнатній квартирі.

У неї нікого крім онучка не залишилося, єдина рідна людина, але така далека й така недосяжна.

Вперше Дарина з сином запросили бабусю до себе в гості, коли малому виповнилося вже аж 10 років.

Що тоді лише бабуся не навезла своєму онукові, дві сумки подарунків та різних речей, адже старанно готувалася не один місяць до цього дня. для неї ця зустріч була справжнім щастям і благодаттю.

Хлопчик швидко підростав, все сухіше та рідше говорив з бабусею, а коли вона йому телефонувала, відповідав, що в нього часу немає.

А нещодавно бабусі не стало, на жаль, Дарина з сином, онуком Галини Олегівни прощатися з нею не приїхали.

А через пару тижнів, лише явилася, щоб дізнатися, як квартиру оформити на дитину, адже у Галини Олегівни один спадкоємець, її рідний онук.

Та коли Дарина дізналася, що квартира її свекрухи належить вже чужій людині давно і бабуся про це жодним словом ніколи не обмовилася, засмутилася.

Жінка зовсім не могла зрозуміти, бабуся так сильно любила онука, а залишила його ні з чим. Виходить, її почуття були не щирими і любові ніякої до дитини не було. Так і досі думає жінка.

Але чи вірно було залишати квартиру чудій людині, коли є рідний онук, адже він мала дитина і нічим не завинив?

Джерело