– Галино, ти вже вирішила, що будеш робити? – питає одна заробітчанка іншу.

– Якщо чесно, то ще сама не знаю, щось страшно мені, не уявляю, як я маю дочці це сказати, – знітилася Галина.

– Галочко, нагадай, скільки тобі років? – спробувала перевести на жарт серйозну розмову Марина.

– Ніби ти сама не знаєш, що 57, – зашарілася Галина.

– І ти в 57 років боїшся зізнатися своїй дорослій доньці, що ти у стосунках? – здивовано питає Марина.

– Мабуть, ти права, завтра ж скажу, – пообіцяла Галина.

– А чому завтра, а не сьогодні? От будеш говорити з Наталею ввечері, то скажи, – наполягала Марина.

Галина пообіцяла, що так і зробить, та в душі вона неабияк хвилювалася. Справа в тому, що вона тут, в Італії, зійшлася з Італійцем і не знає, як про це дочці розповісти, бо боїться, що та її осудить.

Заміж Галина вийшла за мірками села пізно, в 28 років, не щастило їй чомусь в особистому житті. А потім в село до сусідки родич приїхав, то так вона і познайомилася з майбутнім чоловіком.

Було гарне весілля, після одруження молодята стали жити разом з батьками Галини, які їм неабияк допомагали, особливо коли народилася Наталочка.

Та сімейне щастя Галини тривало недовго. Через три роки чоловік їй зізнався, що ніколи її не любив і не полюбить, тому він іде від неї. Зник безслідно, а Галина була змушена ростити дочку одна. Якби не допомога і підтримка батьків, то напевно б не впоралася.

Про інших чоловіків в житті Галини і мови не могло бути. Жила вона лише для донечки. А якщо і були такі, що свататися, то вона всім відповідала відмовою, бо навіть не уявляла, що її донечку може ростити вітчим.

Так в селі до неї і причепилося прізвисько “свята Галина”. А вона на людей не зважала, робила так, як їй серце підказувало.

Щойно Наталя школу закінчила, Галина надумала на заробітки їхати, щоб дочці на житло заробити. З мамою порадилася, та ще тоді в силі чулася, тож підтримала дочку в її задумі.

Так Галина стала заробітчанкою, і за 10 років непогано доробилися – дочку заміж видала, весілля гарне їй зробила, квартиру в новобудові купила, а собі дім до порядку привела.

Вже навіть думала додому повертатися, але закохалася, та так, що і сама від себе такого не чекала.

Роберто був сином сеньйори, в якої вона працювала. Він платив їй зарплату, дуже добре до неї ставився, і давно розгледів не тільки її зовнішню красу, але і добру душу.

Довго Роберто ходив колами, поки йому вдалося заслужити довіру Галини, а коли вона погодилася з ним зійтися, то сказав, що відтепер вона працювати не буде – гроші у нього є, їм вистачить.

Щоб підтвердити серйозність своїх намірів, Роберто навіть запропонував офіційно оформити стосунки.

Все добре, Галина була щаслива як ніколи, але одне її турбувало – як їхні стосунки сприйме її доросла донька. Та й гроші, вона тепер не зможе допомагати дочці в такому обсязі як колись.

Тому і не знала заробітчанка, як про все дочці розповісти так, щоб вона її не засудила. Але ввечері того ж дня таки наважилася.

– Доню, в мене до тебе розмова є, тільки пообіцяй, що спробуєш зрозуміти те, що я тобі зараз скажу, – здалеку почала Галина.

– Заінтригувала ти, матусю, кажи вже, – піджартувала Наталя, ще не підозрюючи, про що їй зараз скаже мама.

– Доню, у мене тут чоловік зʼявився, я заміж виходжу, – несміливо пробурмотіла Галина.

В слухавці повисла тиша, а потім дочка голосно закричала:

– Мамо, та це ж чудово! Ти давно заслужила на особисте щастя!

– І що, ти мене зовсім не засуджуєш? – здивовано запитала Галина.

– Звичайно, ні. Навпаки, я дуже рада за тебе, матусю. Все вирішено, приїжджай з ним на Великдень додому, будемо знайомитися, – наказала донька.

Галина поставила слухавку і не могла прийти до тями – дочка її не засуджувала, а навпаки, щиро раділа за неї. Наче гора з плечей упала.

Тепер залишилося вирішити – їхати додому на Великдень одній, чи брати з собою Роберто.

Джерело