– Рито, нас мама до себе в гості кличе.

– Це що за акт небаченої щедрості? – пирхнула Рита і відразу прикусила язика. Отак завжди: спочатку ляпне, а потім думає.

Руслан зніяковіло посміхнувся:

– Ось так.

– Пробач, я не хотіла цього казати.

– Та я розумію все. Але, може, мама хоче все ж таки потоваришувати з тобою?

Рита в цьому сильно сумнівалася, але щоб не ображати коханого чоловіка, лише кивнула.

З майбутньою свекрухою стосунки були не просто напруженими. Вона не приховувала, що Рита їй не подобається.

Навіть якось уголос сказала, що вона не підходить Руслану. Чоловік тоді обурився, трохи присоромив маму, але осад все одно лишився.

А коли Руслан зробив Риті пропозицію, Марія Вадимівна висловила все, що вона про це думає.

– Яке весілля?! Ви без року тиждень знайомі! І відразу в РАЦС тягнеш! Потрібно добре подумати, перш ніж у такий зашморг залазити!

Так і сказала – зашморг. А тут раптом у гості кличе…

Але Рита була не з полохливих і чудово знала, що вона зможе дати відсіч. Щоправда, не хотілося б лаятися з-за Руслана.

Рита розуміла, що йому вкрай неприємні ці сварки, він мріє, щоб його мама та майбутня дружина ладнали.

Тільки заради нього вона погодилася піти до Марії Вадимівни на вечерю. А там уже, як піде. Можуть піти будь-якої миті.

На диво, майбутня свекруха зустріла їх дуже добродушно.

– Руслане, привіт. І тобі привіт, Рито! Проходьте!

– Здрастуйте, Маріє Вадимівно, – здивовано відповіла не привітання Маргарита. – Ми ось тортик принесли.

– Ой, які ви молодці. Та заходьте, не соромтеся.

Руслан та Рита пройшли на кухню, де вже був накритий стіл. Рита неусвідомлено порахувала тарілки та зрозуміла, що їх чотири. На одну більше, ніж людей.

– А хто ще буде? – Запитала вона.

– Ой, так. Це сюрприз.

“Почалося” – подумала Рита. Вона зрозуміла, що мама Руслана щось задумала. Та ось тільки незрозуміло, що саме.

– То хто прийде? – Запитав Руслан.

– Скоро дізнаєшся… – таємниче промовила жінка. – Ну, ви сідайте, гість скоро підійде.

Риті вже на той момент хотілося втекти. Але вона зібралася. Хоч би хто там був, вона витримає. А якщо ні, просто попросить Руслана поїхати. На щастя, вона знала, що чоловік на її боці.

Через п’ять хвилин пролунав дзвінок у двері, і Марина Вадимівна, покинувши всі свої справи, помчала зустрічати таємничого гостя.

– Цікаво, що відбувається… – тихо промовила Рита.

– Я й сам не розумію, – відповів чоловік, – мама не попереджала, що ми не одні будемо.

“Ну, звичайно” – подумала Маргарита. – «Мабуть, ми не погодилися б прийти, якби заздалегідь знали про те, що прийде хтось ще».

І вже за хвилину цей «хтось ще» зайшов на кухню. Точніше, зайшла.

– Руслане, сюрприз! – Виглядаючи через плече симпатичної дівчини, промовила Марія Вадимівна. – Дивись, кого я привела!

– Олю! – усміхнувся Руслан.

Рита здивовано глянула на нього. Виходить, він знає цю дівчину.

– Привіт, Руслане, – простягла дівчина, а потім нахабно нахилилася і поцілувала його в щоку.

Здавалося, Руслан був збентежений, а ось Рита вже відверто почала злитися. Не через поцілунок, а через цей спектакль. І час було брати все у свої руки.

– Я Рита, – голосно промовила вона. – Наречена Руслана.

– Ой, вибач. Я Оля, його подруга дитинства.

– Ну, як подруга, – хихикнула Марія Вадимівна, – пам’ятаю, як застукала вас у спальні.

– Мамо! – напружився Руслан.

– Була справа, – засміялася Оля. – Якоїсь миті ми почали зустрічатися. Але потім наші шляхи розійшлися.

– Ох, як же я шкодувала, – журилася Марія Вадимівна, – ви були такою гарною парою. Ну, ти сідай. Рито, посунься. Нехай Оля сяде поряд із Русланом, їм є про що поговорити.

– Не хвилюйтеся, Маріє Вадимівно, – спокійно відповіла Рита, – стіл маленький. Тож чутимуть вони одне одного чудово. А я теж послухаю, цікаво, яка юність була у мого коханого.

– Я сподіваюся, ми тебе не образили своїми розповідями, – невинно покліпавши очима, спитала Оля. – Ти все ж таки його наречена…

– Та вони навіть ще заяви до не подали, – махнула рукою Марія Вадимівна.

– Тому що воно за два місяці подається, – подав голос Руслан, якому це теж не подобалося. – А ми весілля хочемо влітку.

– Ну так … Олю, розкажи, чим займаєшся.

Олі все ж таки довелося сісти трохи далі від Руслана, бо Рита й не збиралася рухатися.

– Та ось, відучилася на економіста, зараз працюю у великій компанії. Квартиру в іпотеку взяла. Але виплачу раніше, добре, зарплата в мене хороша.

– Ой, яка ти молодець! – ляснула у долоні мама Руслана. – Рито, ти б повчилася в Олі, а то займаєшся нісенітницею якоюсь …

– Справді, – хмикнула Рита.

Вона вже не сердилась, а веселилася. Ця вся ситуація почала її розважати. Як же Марія Вадимівна зі шкіри пнеться, щоб Руслан побачив різницю між чудовою Оленькою і такою недолугою Маргаритою.

А Рита ще гадала, навіщо майбутня свекруха її покликала, можна ж було синочка зіштовхнути з колишньою без неї. Але, мабуть, хотіла йому наочно показати, що він зв’язався не з тією.

– А чим ти займаєшся? – Запитала Оля.

– Налаштовую рекламу в соцмережах та пошуковиках, – відповіла Рита. – Якщо тобі це про щось говорить.

– Ну так…

Марія Вадимівна натужувалася щосили, щоб придумати, як ще вигідніше представити Олю. Але, напевно, вирішила скористатися старим, перевіреним способом – натиснути на ностальгію.

– Ох, пам’ятаю, як ти залицявся до Олі, Руслане. Чекав на неї під під’їздом з квітами, проводжав… Така романтика. З Ритою такого вже не було.

– Звісно, ​​- подала голос Рита. – Коли у нас почалися стосунки, ми вже були дорослими.

– Вік – це нісенітниця. Я впевнена, що, якби Руслан зараз залицявся до Олі, він поводився б, як закоханий підліток.

– Я вважаю, що це і є справжнє кохання. А ось із таких прагматичних відносин, як у вас, рідко виходить щось пристойне.

– Мамо! – гаркнув Руслан.

– А що таке? Я ж не говорю, що ваші стосунки приречені. Але, звичайно, краще б перевірити почуття, перш ніж йти до РАЦСу. З Олею ти був разом пів року, думаю, якби зустрічався з нею довше, то був би вже одружений.

– Але, на жаль, – уплітаючи салат, сказала Рита, – одружений він буде зі мною.

– Ну, якщо не розбіжитеся раніше…

Руслан почав вставати, явно бажаючи забратися звідси якомога далі, але Рита м’яко посадила його назад, а потім усміхнулася. Мовляв, мене не напружує.

Насправді їй було цікаво, як далеко зайде майбутня свекруха. Та й поїсти хотіла, не йти ж голодною.

– Руслан, – защебетала Оля, – я ось тільки переїхала у свою квартиру, ти зможеш допомогти мені з меблями. Усе привезуть, занесуть, але там треба буде кілька предметів зібрати?

– Ем… Я думаю, краще найняти фахівців.

– Руслане, як не соромно! – промовила Марія Вадимівна. – Знаєш, скільки ці збирачі здеруть? Ти своїй подрузі допомогти не можеш?

– Так, звичайно, допоможемо, – подала Рита голос. – Приїдемо, все зберемо, посунемо.

– А ти там навіщо? – Запитала майбутня свекруха. – Тільки заважатимеш.

– Я впевнена, що й для мене буде справа. Як же залишити подругу без допомоги! Оль, коли приїхати треба?

Оля почервоніла. Мабуть, намагалася вигадати, як відмовити Риті.

– Ну, ми зідзвонимося…

– Звісно. Мій номер у тебе є? Дзвони мені, просто я стежу за нашим розкладом. Руслан не зможе сказати, зайняті ми чи ні, все одно в мене дізнаватиметься. Так що, так простіше.

– Ось вічно ти лізеш! – не стрималась свекруха.

– А що таке? – награно здивувалася Рита. – Я ж допомогти хочу. Руслана ж покликали допомогти, так? А ми з ним дві половинки цілого. Нас тільки, якщо разом звати.

– Може, Руслану без тебе зі своєю подругою поспілкуватись хочеться! А ти тут розкомандувалась!

– Руслан? – Запитала Рита. – Якщо ти хочеш поїхати один, скажи тільки.

Чоловікові все це набридло. І він знав, хоч Рита і розважається, у душі їй дуже неприємно.

– Я взагалі не хочу їхати. Вибач, Оль, але я тобі не допоможу. А ти, мамо, змирись, що ми з Ритою скоро одружимося, і не треба намагатися звести мене з кимось.

– Та я нічого такого не робила! Думала, ти будеш радий зустрітися з тією, котру так сильно любив!

– Та не любив я нікого! Єдине кохання в моєму житті зараз сидить поруч зі мною. І я розчарований, мамо. Я думав, ти хочеш потоваришувати з Ритою, а ти…

– Потоваришувати? Та вона тобі зовсім не підходить! Я що, мушу дивитися, як ти руйнуєш своє життя?!

Рита погладила чоловіка по руці, намагаючись підбадьорити. Але він все одно підвівся, показуючи своїй дівчині, що вони йдуть.

Марія Вадимівна голосила, казала, що це вплив Рити, і Руслан би так не вчинив. Але Рита вже не стала заперечувати, вона бачила, як боляче її чоловікові.

Додому їхали мовчки. Рита не лізла до Руслана, а він теж нічого не говорив. Лише вдома сказала, що не бажає спілкуватися з матір’ю і навіть на весіллі не хоче її бачити.

– Ти знаєш, що ми з твоєю мамою, як кішка з собакою, але ми й не зобов’язані намагатися бути близькими.

– Тут, як пощастить. А ось тобі вона мама, і вам потрібно намагатися зберегти мир. Не покликати її на весілля буде помилкою.

Руслан обійняв Риту, думаючи, яка у нього чудова дівчина. І не міг збагнути, чому мама цього не помічає.

Але дуже сподівався, що якось вона зрозуміє, що він справді щасливий. А якщо ні… Що ж, то його життя, і тільки йому вирішувати, що з ним робити.

Ви з ним згодні? Як вважаєте, Рита слушно вчинила, запропонувавши запросити “свекруху” на весілля?

Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.