– Ти знову плануєш гаяти час, а могла б уже зараз взятися до чогось конкретного, – свекруха промовила це на кухні, коли я вкотре гортала газету з оголошеннями. – Галино, ти ж освічена жінка, чому зациклилась на вакансіях, яких і так немає?

Це був не перший раз, коли я чула подібні “поради”. Моя свекруха дошкуляла мені своїми порадами. Моє життя змінилося, коли я послухала одну з них. Проте на ту мить я тільки мовчки зітхала і перебирала оголошення, відчуваючи, що все моє життя раптом зависло в повітрі.

Я нещодавно втратила місце у невеликій туристичній фірмі, де працювала останні кілька років. Наша місцевість гарна, але після літнього сезону робочих пропозиці

На жаль, із середньою освітою та у свої сорок років я мало що могла зробити на ринку праці. Мені пропонували лише нескінченні “підробітки”, більшість з яких не гарантували офіційного оформлення.

Свекруха мешкає з нами вже пів року – вона продала власне житло в місті, щоб вкласти гроші у перебудову нашого будинку. Я сподівалася, що це покращить умови, але натомість кожен мій крок став об’єктом контролю з її боку. Чоловік Андрій намагався бути миротворцем:

– Галино, мама не прагне тобі дошкулити, вона просто хоче, щоб ти знайшла щось стабільне.

Але я лиш розводила руками, бо відчувала, що наші спільні будні перетворюються на нескінченний ланцюг настанов з її уст.

Одного дня, коли я знову сиділа за комп’ютером, відправляючи резюме всюди, куди можна, свекруха прийшла з черговою ідеєю:

– Може, годі ганятися за роботами, яких немає? Ти сама можеш відкрити щось у нашому домі!

Я не відреагувала, лише поглянула на неї з-під лоба. Але згодом поговорила з Андрієм. Він підтримав думку, що наша місцевість чудово підходить для прийому гостей. Чисте повітря, гори недалеко, а у нас є цілих дві кімнати нагорі, що зараз стоять порожні.

Увечері ми сіли разом за стіл – я, чоловік і свекруха – й почали обговорювати план. За словами свекрухи, ця ідея не нова: колись вона вже здавала кімнати приїжджим, і це приносило непогані гроші. Я завагалася, адже ніколи не керувала власною справою. Мене лякала відповідальність, тим паче спільна робота з людиною, з якою я не завжди ладнала.

– Не бійся, – сказав Андрій, помітивши мою пригніченість. – Я працюватиму з городиною, будемо мати свіжі овочі, ти займешся організацією, а мама зможе пригощати гостей своїми фірмовими стравами.

– І в нас є можливість зробити це офіційно, – підхопила свекруха. – Ти ж маєш хоча б мінімальний досвід ведення документів із фірми, де раніше працювала?

Зрештою я погодилася. Спочатку була маса клопотів: треба було підремонтувати кімнати, оновити меблі, організувати міні-кухню для відвідувачів.

Ми віддали частину заощаджень на це, бо хотіли зробити все не абияк, а з любов’ю. Я займалася рекламою в соцмережах, викладала фото краєвидів та наших затишних кімнат. Дехто зацікавився, почали телефонувати, ставити запитання, а я тішилася кожному дзвінку, бо вперше відчула, що справді можу організувати власну міні-справу.

Перші гості приїхали вже за місяць. Молоде подружжя шукало спокійного місця в горах, і ми їм це забезпечили. Свекруха зустріла гостей гарячими варениками, я провела екскурсію садибою, а Андрій показав наш город.

Відгуки були теплі, вони навіть розповіли про нас своїм друзям. Мовби зрушився величезний камінь із душі – я зрозуміла, що все не марно.

Якось після від’їзду перших туристів я підійшла до свекрухи, яка у дворі поливала квіти:

– Знаєте, я вдячна вам, що наполягали на цій ідеї. Мені важко було наважитися, але виявляється, що це не так страшно, як я думала.

– Галино, – вона обернулася, – ніколи не кажи “ні” тому, що може стати для тебе поштовхом.

Зараз ми вже маємо постійних відвідувачів. Я навчилася робити свій маленький маркетинг: створила сторінку нашого міні-пансіону, відповідаю на повідомлення, веду базу бронювань.

Дивуюся сама собі, як швидко я увійшла в цей ритм. І найголовніше – відчуваю, що роблю щось змістовне, маю дохід і не переживаю за пошуки роботи. Навіть мої стосунки зі свекрухою стали спокійнішими: у спільній справі ми відчули єдність, а дрібні чвари відійшли на другий план.

Іноді я запитую себе – чому так довго відкидала цю пропозицію, якщо вона з самого початку мала сенс? Можливо, я просто не хотіла визнавати, що свекруха правіша, ніж мені здавалося.

А вам, бува, не траплялися випадки, коли порада від людини, яка зазвичай дратує, виявлялася тією, що спрямовує життя в кращий бік?

Джерело