Моя мама лежача вже другий рік. Я не маю змоги їй допомагати, оскільки працюю і живу в місті. Але я не кинув її напризволяще. В селі я знайшов хорошу жіночку, якій плачу за догляд матері. Але коли останній раз я був в мами в селі то здивувався, бо сума за доглядом виросла в ціні. Вся річ в мамі.

Вона побачила, що я оплачую любу її примху і тепер вона, перед тим як ця Люба має до неї прийти, телефонує і каже, що їй купити. На холодильнику був список: ікра, яблука найдорожчі, форель і навіть сир з пліснявою. Забаганки моєї мами зростають не по днях, а по годинах.

Ми ж з Любою домовилися, що вона все мамі купує, а я окрім зарплатні все оплачую. Але забаганки мами перейшли всі межі. В мене є сім’я, діти і іпотека. Я не можу їх кинути, а догоджати лише мамі.

Коли я сказав, що даю на продукти на тиждень лише 500 гривень, мама засмутилася.

Але я і так багато для неї роблю.

– То ти хочеш, щоб я голодувала? – ображено запитала мама, коли почула, що на продукти я виділятиму лише 500 гривень на тиждень. – Як ти собі це уявляєш? Я хвора, мені потрібне якісне харчування!

– Мам, якісне – це не значить найдорожче. Форель, ікра, сир із пліснявою – це не першочергова необхідність!

– Тобто ти хочеш, щоб я їла якусь дешеву ковбасу й картоплю, поки ти там у місті живеш, як пан? – не вгамовувалася вона.

Я аж закипів. “Як пан”, – ну звісно. Тільки пан цей працює з ранку до ночі, щоб утримати сім’ю, виплатити іпотеку й ще й найняти людину, яка доглядає за мамою.

– Знаєш що, мамо, – холодно сказав я.

– Я взагалі можу припинити оплачувати догляд і ти будеш жити, як можуть дозволити собі пенсіонери в селі.

– Ти мене лякаєш?

– Ні, я нагадую, що я не банкомат!

Вона демонстративно відвернулася до вікна. Я розумів, що вона ображена. Але чи мав я інший вибір?

Коли я вийшов із будинку, Люба вже чекала біля хвіртки.

– Ну що, поговорили? – зітхнула вона.

Я розвів руками.

– Вона не хоче розуміти. Думає, що я маю виконувати всі її забаганки.

– Вона справді останнім часом розійшлася, – кивнула Люба. – Але, знаєш, її можна зрозуміти. Вона все життя працювала, а тепер прикута до ліжка. У неї єдиний спосіб якось вплинути на цей світ – це контролювати, що їй приносять.

– Та я розумію, але ж є межа! – я нервово пройшовся туди-сюди стежкою. – У мене зарплата не гумова!

– Може, вона просто боїться, що якщо перестане про щось просити, то стане тобі нецікавою?

Це мене зачепило.

– Ти хочеш сказати, що вона боїться, що я її покину?

– Не в тому сенсі, що зовсім покину, – пояснила Люба. – Але, можливо, вона боїться стати тобі тягарем, а через це намагається утримати увагу?

Я задумався. Чи справді це так? Можливо, у маминій поведінці було щось більше, ніж просто жадібність?

Наступного тижня я знову поїхав до мами. Хотів поговорити з нею, але вона зустріла мене холодно.

– Що привіз? – одразу спитала вона, навіть не привітавшись.

– Продукти. Але в межах домовленої суми.

Вона скривилася.

– Тобто яблук немає?

– Є. Але не найдорожчі.

– Сир із пліснявою?

– Ні.

– Форель?

– Мам! – я не витримав.

– Ну годі вже!

Вона схрестила руки.

– Ну, раз ти так до мене ставишся, більше нічого просити не буду! Буду їсти хліб із водою.

Я закотив очі.

– Ну досить, мамо, що за маніпуляції?

– Це ти маніпулюєш! – гаркнула вона. – Раніше гроші були, а тепер немає? Що, жінка в тебе дорогу шубу захотіла?

Оце вже був перебір.

– Ти серйозно зараз? Ти думаєш, що я все витрачаю на розкіш?

Мама мовчала.

– Я утримую сім’ю! Плачу за квартиру! Працюю, щоб тобі було добре!

– Але я ж твоя мати… – її голос здригнувся.

– Саме тому я про тебе і дбаю! Але не можу виконувати всі примхи!

Ми мовчали.

– Знаєш, мамо, – врешті сказав я.

– Я розумію, що тобі важко. Але мені теж нелегко. Давай домовимося: ти перестанеш вимагати зайвого, а я… я просто частіше приїжджатиму.

Вона поглянула на мене з-під лоба.

– Ти ж обіцяєш?

Я кивнув.

Вона глибоко зітхнула.

– Ну добре… спробуємо.

Я не знав, чи надовго вистачить цієї домовленості. Але принаймні ми почали чути одне одного.

А як би ви вчинили на моєму місці?

Джерело